Зимова віолончель

віолончель зимова в хутрі із росомахи

виймає з футляру беручи її під пахи

передріздвяним концертом тішачи пасажирів

–цей сажотрус тиші–

ось волохаті струни з пам’яті пам’ять тисне

із тлущем зимовим із рибячим жиром

і пам’ятає оком: втоплені в струни пальці

і пам’ятає тисячі надщерблених варіацій

музику із намулу – в звуках просякнутих шумом

–з течії Східної річки–

все підшивається в тему музичну

розпочинаючи з Cello Concerto Шумана

кожного року прочитують рід Давида

звізду яка світлом землю цю придавила

застрягши на вказівному пальці й струні

–бо кожна звізда твоя–

під серцем і навіть в далеких краях

тобто віолончельна музика у тій стороні

виросли за цю музику кактуси і моя борода

креслення крил – фундамент і дах

віолончель зимова – і цей зимовий концерт

–досвід який поглибив ріку–

світло звізди – що заливає світ – його заламаний кут

віолончельної музики затвердлий цемент

у кого мені запитатися – в якої ворони-сороки?

може ця музика стане підсумком року?

може різдвяна звізда – що мерехтить перламутром

–може слова з паперового мосту?–

бо коли народжується звізда – у неї є свій апостол

і своя музика – і своє бути

знимка Anatoliy Babiychuk/Bildrecht