прокинутися в Поконо – у домі де запахи і стіни невідомі де лижі на прокат і дім у винайм де барахлить вай-фай і сніг на ранок засипав всі шляхи і дах і ґанок хребти та спини   прокинутись – заглянути за штори – прогнозували буревій і шторми – сніги ростуть у Поконо на дріжджах за кілька миль – три гірськолижні траси нагнали техніки – насунули тераси життя на лижах  

  Молчите, проклятые книги! Я вас не писал никогда! А. Блок   чим здивуєш? пишу книжки самота вивертає кишки миші ходять по стелі прилітає знайомий дрізд чистить пір’я й зелений хвіст в паперовій пустелі   що нового? читаю книжки поскидав у прозорі мішки надсилають – купую – дарують на підлозі – дивані – в зимі і чужі видання й мої

 

  так ніби пробіг дахами – так ніби був снігом мене засипав – світлом небесних букв дим з почорнілого комина – ґелґіт гусей засипаний аж по чубок срібний Volkswagen мартини сховали голови під пахи крил – не виїду нині бо сніг як клей   у час різдвяного снігу: шукаю загублений файл що це за вічне шукання? що це за фах? але повсюди тихо: шурхоту рипання ні букви згрібаю – зерна пшениці й рижу –

  віолончель зимова в хутрі із росомахи виймає з футляру беручи її під пахи передріздвяним концертом тішачи пасажирів –цей сажотрус тиші– ось волохаті струни з пам’яті пам’ять тисне із тлущем зимовим із рибячим жиром   і пам’ятає оком: втоплені в струни пальці і пам’ятає тисячі надщерблених варіацій музику із намулу – в звуках просякнутих шумом –з течії Східної річки– все підшивається в тему музичну

 

  цілу ніч на острові тихо: навіть чути як їде трамвай на Сихів постояльці селяться на Вірменській знову сніг – фіолетові фарби прогрівають мотори – блимають фари відміняють повітряні рейси   і так тихо так тихо в моєму домі так спресовано вірші в одному томі знаю: хтось потинявся Чортковом тиньк «Брістоля» і мідь Францоза в «Бейтінґ Голлов» чортківська проза все в житті випадково