я читав вірші для зорепаду в пустелі Ґобі чув як не спить верблюдиця і як у її утробі ворушиться верблюденя – воно так само не спало – вдалині фар опівнічний спалах – вітри нагнали дощу з Внутрішньої Монголії потяги стукотять по пустельній колії   я читаю вірші вбрані в мою кирилицю для табунів що по зоряному піску пустилися в ніч перейти пустелю – зранку дійти до кордону

  У 1988 році банком Ізраїлю було уведено в обіг п’ятидесятишекелеву банкноту, на якій зображено портрет письменника Шмуеля Аґнона, а на зворотньому боці – кілька будинків, які символізували Бучач. У 1998 році рисунок було змінено. І Бучач зник. 2013 року портрет Шмуeля Аґнона замінено портретом іншого класика ізраїльської літератури Шауля Черниговського, який також з України. Майже десять років Аґнон і Бучач були обличчям і урбаністикою ізраїльської монетарної системи.

     

  Світлані   якби потягом плентатись у Montauk де комаха губить свій чобіток написавши свій комашиний вірш прочитає тобі – мені  – траві ось і ми забрели на край землі де станційні будки такі малі   допровадив Volkswagen – не помиливсь якщо нори в піску нариває лис заривається жук в гарячий пісок і останній потяг пішов на Нью-Йорк

 

  мабуть задощить на Петра і Павла тому і ночує у квітці бджола перечитаю стихи і «Діяння» пиво на столику – пульт на дивані стіл заливають липневі дощі пишу і-мейл старшій дочці   купа паперів – ніщо не завершено вірші приходять у гості першими літо буяє – живуть світлячки треба придбати чорнильні ручки переписати османський розділ у чоловічім й жіночім роді  

  Світлані   залиши мені господи світла зеленого видрук і зелених мух які лиш тобі видно і одну жінку та що насправді світло ту яку тобі як і мені помітно і припни мене псом біля неї накажи пильнувати сади з орхідеїв   залиши мені якщо можна просити її сироти тіла своїми вночі накрити теплу руку й стебло волосся за вухом її дивні бажання ревнощі «мухи»

 

медом – кленовим сиропом і лимонадом мовчання монахом – життя леонардом первосвященником слова – його коеном в дев’ятисвічник вогню закованим в волосяниці слова і музики зашитих кишень і відірваних ґудзиків   запитавши батька: птахи небесні живуть без зарплати й зароблених пенсій то як поети – прийнявши схиму? пелюстку маґнолії й синющу сливу їдять на сніданок – і світло жарівки

  коли камінь почне дихати – коли він  стає частиною дому – його стін стає оком стіни – дверми і брамою коли тиньк виноградною брагою зашипить довкола його боків його не зрушать й десять тисяч биків   коли камінь живе у стіні як равлик коли інший камінь найближчий порадник і обидва тримають стіну – її сторожа уникаючи слів і дір порожніх приглядаються наче щойно осліпли розуміють що їхні стіни просіли