троянда яка зазирнула до цього вірша виглядала чомусь вдовіша за траву – її тінь – і тінь золи я не знаю навіщо їй ця пурпуровість і навіщо написане мною слово і океан – вірніше його приплив?   вірш був домом в якому я жив тобто був порожнечею із множин інколи серпнем – інколи жовтнем але троянда серед рослин які поруч із нею росли червоним цвітом цвіла і жовтим  

 

  Кінотеатрами Америки пройшов фільм «Геній» (Genius).   Фільм про літературу, життя, книжки, розчарування і славу; фільм, у якому два головних герої, письменник Томас Вулф і редактор Максвел Перкінс, змагаються з письмом. Перший, що сповнений жаги писання, пише роман за романом, другий – редаґуючи їх, намагається упорядкувати ці вульфівські потоки слів і речень у читабельний текст.  

  молодий берлебей – щойно з столиці під зиму заходить у зимну фортецю розквартировує військо – перевіряє комори наказує зачинити брами – знайти жінок але замість вівса – в мішках пісок і місто вимерло: ні кози ні корови   молодий берлебей Осман – боснієць нагадати йому про це ніхто не сміє він забув свої гори мову вітця привезли до Стамбула коли було десять син селянки й міського теслі

  ось кімната – крісло й порожній стіл її не мож на спині нести ні накрити рукописом – ні сховати сон звільняє мене: не пиши за дверима серпень з яблуками лише можна ними вино заїдати   ось дорога – Long Island Rail Road це повітря мені забиває рот десь попереду край землі – Montauk і якщо рукописом вкрито берег світ живих чайок й померлих їхніх гнізд заритих в пісок

  Ніколи не думав, що цей Монток так далеко.   І, навіть, не знав, що Макс Фріш написав роман під такою ж назвою.  

  ровесники гинуть в АТО – а я у Нью-Йорку у Мангеттені ув автомобільному корку чувак: кому потрібна твоя Америка? коли перед вибором – вправо чи вліво коли серпень білим наливом коли слова – мертві   і коли я пишу: Господь тримає руку мою а хто карабін? коли всім по х… а хто тримає траву забризкану кров’ю? х/б роздерте хірургом – рану смертельну? горло твоє промите портвейном

​   а за Ґродською вже починається Люблин я не знаю чи місто це мене любить? хоча у книгарні тримає книжку на показ: «Listy i poweitrze» у вітринах я помічаю живу як король: чай і до чаю На підвіконні польська сорока   скрекоче – й крилом по підвіконній блясі! схожа на пасажирку вагону другої кляси й перелітає до коронного трибуналу у неї крило – бухгалтерський нарукавник

  прадід у капелюсі але погляд у нього пожухлий на фотографії літо – трава зеленим кожухом – баня церковна покрита звичайною бляхою покривали півліта базарські майстри і фарбували її мабуть разів зо три – у капелюсі й костюмі виглядає мені комахою   церква на фотографії придавила його плече звідки він повертається якщо так пражить й пече? і нашо йому ті яблука у целофанній торбинці?

  якщо б я наламав для тебе бузку я йшов би линвою світла – й вузьку шпарину у твоєму серці відчув би як продув я шукав би двері а може й Сарсель я б заховався за вірш чи навіть есей але нема мені ходу   і стояв би на вулиці з мокрим бузком бо зранку дощило – і зеленим листком торкався би світла і черпав би воду я тримав би як птаха бузок у руці і тепло його тіла і скрегіт хребців