я почув: шелестіли схилом гори ящірка і змія на галилейській горі Нагірної проповіді – моя тінь – вслухаюся в звук сосни і ліванського кедра у те що підслухав тоді св. Матвій що наче: живи птахом – не жни і не сій співай собі й чисти дзьобом золоті пера   і ще Він сказав про око яким торкнемось гори і ще Він сказав про серце в якому вогонь горить «блаженні – сказав – ніхто нікому не страж

  у середині яблук живуть зерна у середині слив – їх кісточки у середині грудня стає зимно бо я не тримаю в руках твоєї руки   і хто там що скаже мене не колише бо все що я знав – при тобі забув бо я живу в середині тиші в середині твого імені – його букв   і зранку зимових троянд наріжу і візьму яблуко і кілька слив і візьму для тебе подих Парижу як пес зимовий зимовий слід  

  іще кілька днів і зміниться цифра року можна себе уважати пустельником і пророком бо зачинив за собою двері і розірвав дружби бо дописав книжку – бо відпустив бороду бачу: вітрило моє розпорото піклуюся про примерзлу в дворику ружу   підіб’ємо – пане-брате – як кажуть тепер «бабки»: плюс – ще існує мова якою можна писати плюс – що існує світло дім телефон ровер

  і можна у чорному домі а можна – на білій яхті жити – повітря проламується – яма на ямі і та що мене любила і та що тепер не любить і та що спільне майно від мене відсудить і та що любила музику і та що вдавала музу і та у якої погляд зеленої кукурудзи   і та що мене хотіла і та що мене дурила і та що вночі вставала і цілу ніч курила і та що казала: не знаю і та що уникла шлюбу

​   слова які я тобі сказав: рано сказав – чи пізно? в дворику я стою – дрізд проковтнувши пісню зелений ще – чим його нині я нагодую? нічого я не купив – не був в магазині написав одне речення – більше не в силі за ким я тужу і разом з дроздом сумую?   з листків роману я викладу міст паперовий і всі переселяться з острова на пороми світ що складається виключно з речень –

  я написав тобі стільки віршів як не писав нікому зима на моєму острові – океан біля дому я їх писав у сабвеї – поромі і на коліні обтинаючи кущ троянди ножицями на зиму біля океану вітряно і вечорами вже зимно і вітер розганяє дроздів і колібрі   я написав ті вірші – і записав на флешку ну от і забрів у найближчу кафешку шукаю тебе і твій столик і твоє капучіно – зелену текілу роману хуана рульфо –

  я тебе зустрів як велика стрілка малу стрілку і тоді повів по Вірменській швидко і стрімко а тоді по колу – а тоді папером – мовчанням ножиць як помаранчі нарізану смужку світла як троянду яка прокинулася завидна у якої затерпли зелені ноги   як велика стрілка доганяє малу чи встигне? як вони то тнуть – то зшивають години як одна чекає іншу – а та втікає як вони схожі на ножиці що все чикрижать

    я писав про ріки і писав про риб   а коли був нещасний? – цілу ніч курив а коли був самотнім? – у полку зв’язку не існує армії – розформовано полк плавником розсуваю повітря й пісок і живу з плавником і на плавнику   а твоє життя – погодься – також плавники бо з якого боку не прийти б до ріки вона ж бо – риба пливе і тримає міст і тримає твій гороскоп мою клепсидру 

  Для В.   вірш який ти лисячим кігтем писала дорогою до Берліна – і про який мовчала а тепер кажеш: тримай – лови я тому тримаю цей дім і прозорі стіни у якому з тобою засіли у будяковому світлі – і світі трави   там не має Берліна – ані Германа Гессе золоті реп’яхи в голові поетеси лисячі сни – простодушні берлінці а як же жити з віршем який за свідка

  Для В.   вчора їхав вночі вздовж Capodano Boulevard вітер штовхав будинки – дахи зривав я дивився на швидкість – тримав кермо океан за піском і пагорбом тягнувся вздовж світилась срібна затока – її золотий корж я натрапляв на знаки «об'їзд» «ремонт»   я згадав про твій перстень на тонкім персті як увійшла ти в Нью-Йорк в лисячому пальті як сказала: «в Нью-Йорку дощ»