Василь МАХНО

  Для В.   вірш який ти лисячим кігтем писала дорогою до Берліна – і про який мовчала а тепер кажеш: тримай – лови я тому тримаю цей дім і прозорі стіни у якому з тобою засіли у будяковому світлі – і світі трави   там не має Берліна – ані Германа Гессе золоті реп’яхи в голові поетеси лисячі сни – простодушні берлінці а як же жити з віршем який за свідка
05.11.16 | |
  Для В.   вчора їхав вночі вздовж Capodano Boulevard вітер штовхав будинки – дахи зривав я дивився на швидкість – тримав кермо океан за піском і пагорбом тягнувся вздовж світилась срібна затока – її золотий корж я натрапляв на знаки «об'їзд» «ремонт»   я згадав про твій перстень на тонкім персті як увійшла ти в Нью-Йорк в лисячому пальті як сказала: «в Нью-Йорку дощ»
29.10.16 | |
​   Для В.   я з нею в Південній Америці: купили ферму я забув свій острів – пором (англійською ferry) такий ось квадрат життя – і коло двадцять корів коні вівці і кури вона потайки від мене курить і перечитує «Дім в Бейтінґ Голлов»     щодень на десерт в нас папая і манґо каже мені: цих корів в нас замало вчора звільнила усіх служниць вправно тримає в руках мачете
22.10.16 | |
  Для В.   лисиця пішла у гори – і зникла вона ходити з своїми звикла прошу – лисице – серця мого не їж трави кусай – покусуй хутро пробіжи оці гори хутко і забіжи у Нью-Йорк чи Париж   пахнуть гори лисячим духом твоїм кігтем лапою вухом твоїм бажанням втекти з’їсти серце моє на вечерю перевернутись з спини на черево реп’яхову корону нести  
15.10.16 | |
  Для В.   ти вбрана у білий весільний сніг я навіть лисиць рудавих не приберіг – знаєш вельон тобі пасує – тобі пасує моя печаль – мій стих що на очах твоїх золотих що на серці яке зимує     гори які обступили тебе і хвоя тіло твоє тонке з тобою –я на поромі: Нью-Йорк-Мангеттен– –волога рука і болонья– –шерехка від першого снігу долоня–
08.10.16 | |
  Для В.   я одягну тебе у строфу – а спідницю подаруй горлиці чи синиці чи продай на Краківськім ринку ця строфа одягає і шиє одягатимеш через шию літню влітку – зимову взимку   кожну цятку свого ластовиння ти мені – не забудь – що винна кожне "р" тверде як горіх згин коліна руки всі прожилки дні які ми з тобою прожили а було їх – і сміх і гріх  
01.10.16 | |
Для В.     вона ровесниця твоєї дочки в її голові ростуть стручки ви зупинилися на Вірменській ти їй ніхто – а вона тобі? дощ її гладить по голові і цілує в уста гебрейські   вона нестримна немов ріка на розі Вірменської готель «Рейкарц» пакуй валізи – вали до Америки і забувай її – і зачини вікно бо ви допили своє вино а вона не влаштує істерики  
25.09.16 | |
​   Обидва листи датовано 1987 роком, коли проминув перший рік моєї військової служби у полку зв’язку.  
10.09.16 | |
  серпневе тепло – життя на піску пес що навчивсь не боятися хвилі бджоли в полумиску обмазані медом – щасливі   дев’ять яхт в океані тремтять сім плавців розсувають воду повітряні змії з дитячих рук полетять вириваючись на свободу   з боку Бруклина видно Сі Ґейт три кораблі що кинули якір ти шукаєш очі очей бурштинове тіло і бакен  
03.09.16 | |
  троянда яка зазирнула до цього вірша виглядала чомусь вдовіша за траву – її тінь – і тінь золи я не знаю навіщо їй ця пурпуровість і навіщо написане мною слово і океан – вірніше його приплив?   вірш був домом в якому я жив тобто був порожнечею із множин інколи серпнем – інколи жовтнем але троянда серед рослин які поруч із нею росли червоним цвітом цвіла і жовтим  
27.08.16 | |