Василь МАХНО

  так ніби пробіг дахами – так ніби був снігом мене засипав – світлом небесних букв дим з почорнілого комина – ґелґіт гусей засипаний аж по чубок срібний Volkswagen мартини сховали голови під пахи крил – не виїду нині бо сніг як клей   у час різдвяного снігу: шукаю загублений файл що це за вічне шукання? що це за фах? але повсюди тихо: шурхоту рипання ні букви згрібаю – зерна пшениці й рижу –
13.01.18 | |
  віолончель зимова в хутрі із росомахи виймає з футляру беручи її під пахи передріздвяним концертом тішачи пасажирів –цей сажотрус тиші– ось волохаті струни з пам’яті пам’ять тисне із тлущем зимовим із рибячим жиром   і пам’ятає оком: втоплені в струни пальці і пам’ятає тисячі надщерблених варіацій музику із намулу – в звуках просякнутих шумом –з течії Східної річки– все підшивається в тему музичну
30.12.17 | |
  цілу ніч на острові тихо: навіть чути як їде трамвай на Сихів постояльці селяться на Вірменській знову сніг – фіолетові фарби прогрівають мотори – блимають фари відміняють повітряні рейси   і так тихо так тихо в моєму домі так спресовано вірші в одному томі знаю: хтось потинявся Чортковом тиньк «Брістоля» і мідь Францоза в «Бейтінґ Голлов» чортківська проза все в житті випадково  
09.12.17 | |
  «подивися – ти бачиш? там Східна ріка?» «вона ходить ногами чи на руках?» «а хіба ти не знаєш: її носять лисиця і жовтий пес що це восьме з семи світових чудес» хтось насипав води в той глибокий рів і насіяв кульбаб для синіх корів   і тече наче світло крізь отвір дверного замка і якщо вона світло – то нащо їй ім’я «ріка»? і якщо твій лисячий нюх як світло тонкий і якщо жовтий пес ластовиннями золотий
18.11.17 | |