Для В.   я одягну тебе у строфу – а спідницю подаруй горлиці чи синиці чи продай на Краківськім ринку ця строфа одягає і шиє одягатимеш через шию літню влітку – зимову взимку   кожну цятку свого ластовиння ти мені – не забудь – що винна кожне "р" тверде як горіх згин коліна руки всі прожилки дні які ми з тобою прожили а було їх – і сміх і гріх  

Для В.     вона ровесниця твоєї дочки в її голові ростуть стручки ви зупинилися на Вірменській ти їй ніхто – а вона тобі? дощ її гладить по голові і цілує в уста гебрейські   вона нестримна немов ріка на розі Вірменської готель «Рейкарц» пакуй валізи – вали до Америки і забувай її – і зачини вікно бо ви допили своє вино а вона не влаштує істерики  

​   Обидва листи датовано 1987 роком, коли проминув перший рік моєї військової служби у полку зв’язку.  

  серпневе тепло – життя на піску пес що навчивсь не боятися хвилі бджоли в полумиску обмазані медом – щасливі   дев’ять яхт в океані тремтять сім плавців розсувають воду повітряні змії з дитячих рук полетять вириваючись на свободу   з боку Бруклина видно Сі Ґейт три кораблі що кинули якір ти шукаєш очі очей бурштинове тіло і бакен  

  троянда яка зазирнула до цього вірша виглядала чомусь вдовіша за траву – її тінь – і тінь золи я не знаю навіщо їй ця пурпуровість і навіщо написане мною слово і океан – вірніше його приплив?   вірш був домом в якому я жив тобто був порожнечею із множин інколи серпнем – інколи жовтнем але троянда серед рослин які поруч із нею росли червоним цвітом цвіла і жовтим  

 

  Кінотеатрами Америки пройшов фільм «Геній» (Genius).   Фільм про літературу, життя, книжки, розчарування і славу; фільм, у якому два головних герої, письменник Томас Вулф і редактор Максвел Перкінс, змагаються з письмом. Перший, що сповнений жаги писання, пише роман за романом, другий – редаґуючи їх, намагається упорядкувати ці вульфівські потоки слів і речень у читабельний текст.  

  молодий берлебей – щойно з столиці під зиму заходить у зимну фортецю розквартировує військо – перевіряє комори наказує зачинити брами – знайти жінок але замість вівса – в мішках пісок і місто вимерло: ні кози ні корови   молодий берлебей Осман – боснієць нагадати йому про це ніхто не сміє він забув свої гори мову вітця привезли до Стамбула коли було десять син селянки й міського теслі

  ось кімната – крісло й порожній стіл її не мож на спині нести ні накрити рукописом – ні сховати сон звільняє мене: не пиши за дверима серпень з яблуками лише можна ними вино заїдати   ось дорога – Long Island Rail Road це повітря мені забиває рот десь попереду край землі – Montauk і якщо рукописом вкрито берег світ живих чайок й померлих їхніх гнізд заритих в пісок

  Ніколи не думав, що цей Монток так далеко.   І, навіть, не знав, що Макс Фріш написав роман під такою ж назвою.