знимка: Anatoliy Babiychuk/Bildrecht
теракотове військо мовчазнѝх вояків
імператорські коні – якими які
в Піднебесній – вузли династій
пахнуть рисові стебла – туге зерно
гієрогліфа двері й прикрите вікно
їхніх хронік та їх напастей
і коли розумієш що варто строфу
записати в Лі Бо й прочитати в Ду Фу
й видно що на зимівлі пташиній
гієрогліфи смерті річок і пустель
імператор поки що малює гусей
на вологій паперу шиї –
чорна туш волохатіє з сажі рослин
в імператора десять дочок і син
сто дружин – двадцять сім наложниць
пів-імперії скосить заразна миш
і тонке повітря його зими
як папір для ножа і ножиць
зрозумілим стає навіть коню
щоб палити рис – потрібно вогню
що згорить пів-міста і пів-землі
а запечені в глину війська – а дим
ні дітей не залишать по собі – ні вдів
на тисячі років і сотні лі
і коли самотність знаходить папір
а слуги його покидають двір
і дружин і наложниць виводять з міста
і зими підгорілі олія й жирок
і дими огортають нещасних жінок
під зимовим стовбуром місяця
він відсуне убік вогку акварель
запитає у навстіж відкритих дверей
чи вірніше гукне і крикне
життєсмертна зима і спалений рис
обережно палацом пройдуть як рись
і до повного місяця зникнуть
