Василь МАХНО

  Ранішній пес на двірці залізничнім з білим підбрюшшям – при голоді вічним шерсть – мов зеленку змішали в золі пахнуть солярка й баранячий лій близько Китай – ось подати рукою. чорні вагони з вугіллям й рудою   вздовж Трансмонгольського полотна колія тільки в пустелі одна тож пасажирський пропустить товарний у колійовця хворіє напарник сам обійде до свистка і посадки
07.10.17 | |
  так наче не буде більше персика чи трави або в єрихонській долині звуку тої труби або не зародить в наших полях пшениця овес або не приляже втомлений жовтий пес так наче не буде більше ніколи тебе і мене і завтра останній метелик зникне й змигне   так наче ми знали й забули важливі стихи або ми міста або ми в тих містах порохи або замість серця калатає в грудях горіх або жовтий пес наче пагорб приліг
30.09.17 | |
  Над ранок гучні корабельні сигнали долинають до мого дому – отже, міст Верразано сховано  пеленою туману. І кораблі, які входять до нью-йоркської затоки, змушені поволі й обережно пропливати під аркоподібним мостом, що завис поміж Бруклином і Статен-Айлендом, наче леопард у стрибку. Туман буває такий густий, як молоко. Тепер кораблі частіше подаватимуть свої сигнали, бо частіше їм заважатимуть тумани.  
16.09.17 | |
  Світлані   двадцять шість років разом – тобто один дах одне ліжко – дві ложки і дві дочки моє блукання по летовищах і світах зрозуміло що поезія не свята ну і я – ясен май – не святий   і якщо два стільці – то два фужери вина і якщо я комусь присвятив діряві стихи не зважай – бо із цукру твоя золота спина якщо дах у домі один – то й ти одна
09.09.17 | |
  я читав вірші для зорепаду в пустелі Ґобі чув як не спить верблюдиця і як у її утробі ворушиться верблюденя – воно так само не спало – вдалині фар опівнічний спалах – вітри нагнали дощу з Внутрішньої Монголії потяги стукотять по пустельній колії   я читаю вірші вбрані в мою кирилицю для табунів що по зоряному піску пустилися в ніч перейти пустелю – зранку дійти до кордону
26.08.17 | |
  У 1988 році банком Ізраїлю було уведено в обіг п’ятидесятишекелеву банкноту, на якій зображено портрет письменника Шмуеля Аґнона, а на зворотньому боці – кілька будинків, які символізували Бучач. У 1998 році рисунок було змінено. І Бучач зник. 2013 року портрет Шмуeля Аґнона замінено портретом іншого класика ізраїльської літератури Шауля Черниговського, який також з України. Майже десять років Аґнон і Бучач були обличчям і урбаністикою ізраїльської монетарної системи.
12.08.17 | |
  Світлані   якби потягом плентатись у Montauk де комаха губить свій чобіток написавши свій комашиний вірш прочитає тобі – мені  – траві ось і ми забрели на край землі де станційні будки такі малі   допровадив Volkswagen – не помиливсь якщо нори в піску нариває лис заривається жук в гарячий пісок і останній потяг пішов на Нью-Йорк
29.07.17 | |