Плавба з Трієста до Александрії тривала приблизно чотири доби. Після дванадцятьох років життя в Німеччині до Палестини плив Шмуель Йозеф. Він не сумнівається, що чутки про його прибуття до Єрусалиму долетіли телеграфом до редакторів тамтешніх газет і вони помістять про цю подію статейки; що його книжки, написані й видані протягом цих років, зберігаються в єрусалимських чи яффських домах. У єрусалимських – по них шурхотить пісок, принесений з пустелі Неґев, а у яффських – видання, зволожені морським повітрям, сушать на підвіконниках як білизну.
Тоді, коли він виїхав з бучацьких дощів, потрапивши до Трієста, він уявляв палестинську землю виключно з книжок. Тепер – коли він сяде в нічний потяг з Каїру до Єрусалиму, минаючи станційки і далекі арабські поселення, йому пригадається єврейський квартал у Яффо і строката єрусалимська вуличка, переповнена бричками і пішим людом. Тоді – він переламав своїм віршам хрусткі шиї, як це робилося з жертовними голубами. Тепер – з дощів, що підгодовували Стрипу, атласного яффського неба, лейпціґських крамниць, кашлю від тютюнового диму, запаху Естериного тіла замішав свій прозовий стиль, приправивши містичними уявленнями про світ і Господа. Тоді – з невеликою валізочкою, придбаною в бучацькій крамниці, яку ледь не поцупили біля портових кас, у каюті третього класу з кількома ровесниками, долаючи Адріатичне, Йонійське та Середноземне моря, досягав думкою яффський порт швидше, аніж протяжні вітри. Тепер – в думках повертався до згарища в Бад Гомбурзі, до своїх рукописів і книжок, протухлий чадним газом запах яких зник тільки після проливних дощів, але не вивітрився з його пам’яті.
Прибувши до Александрії, він переїде до Каїра, а звідти нічним потягом помчить палестинською залізницею, прокладеною спочатку османською адміністрацією й добудованою Єгипетським експедиційним корпусом, зійде на єрусалимському двірці й знайде перше помешкання в Західному Єрусалимі.
У першому ж листі, написаному три дні опісля прибуття й заадресованому на кенінґсберґську адресу на імя Ельзи Чачкес, Аґнон, піддавшись емоціям розлуки, відсутності жіночого тіла та голосів дітей, напише стільки теплих слів своїй дружині й накреслить неймовірні плани їхнього майбуття – та так, що Ельза, прочитуючи між рядками чоловічу тугу, негайно захоче збиратися в дорогу. Їхнє листування, як і розлука, щоправда, розтягнеться на рік. У тисяча дев'ятсот двадцять п'ятому році вони домовляться про Ельзин з дітьми переїзд до Єрусалиму. Як для кожного подружжя час розлуки накладає свій відбиток, псуючи непорозумінням листовну розмову на віддалі, так само Чачкеси від перших листів, перемежованих солодкими і сповненими любові словами, перейшли з часом на з’ясування стосунків та взаємних докорів.
У вічному Єрусалимі, окрім молитов і читання святих книг, люди так само страждають, як де-інде, зрештою торгують, лаються і вбивають одне одного. Отож він стояв, вийшовши з потяга, перед двірцем – не знаючи, куди йти, але наближався вечір, і Аґнон подався до найближчого готелю, що називався «Warszawski». За тиждень він забрався з готелю, сторгувавшись з вдовою лікаря, яка вділила кімнатку за помірну ціну.
Аґнон прибув до Єрусалиму в самий розпал війни за електрифікацію. Випускник Петербурзької політехніки Пінхас Рутенберґ вирішив збудувати першу електростанцію і освітлити Єрусалим, Хайфу, Яффо і невелике селище, яким був на той час Тель-Авів. На початку століття дещо в Єрусалимі живилося від встановлених генераторів – лікарня, Домініканський інститут, палестинська аптека, але до повної електрифікації було ще далеко. Великі плани будівництва електростанції та закладення в Єрусалимі трамвайної лінії обговорювалися, й Рутенберґ нагодився вчасно, але не все йшло гладко, як би кому не здавалося. Навіть маючи на заснування Палестинської електричної компанії кошти від Ротшильдів, за дозволом потрібно було звертатися у міністерство колоній Британської імперії. А тут ще у Рутенберґа з’явився точно, як в поганій п’єсі, антигерой – якийсь грецький підприємець Еврепідіс Мавроматіс. Тому грекові дісталася видана ще в чотирнадцятому році концесія на постачання води, електроенергії та будівництва трамвайної колії. Почалися суди, і поки відбувалися переслуховування, Рутенберг вирішив спробувати електрифікувати Яффо, куди Мавроматіс доступу не мав, бо володів тільки правом на Єрусалим. Справу, щиро кажучи, утруднювала спроба порозумітися з маґістратом. Там засідали виключно араби – мусульмани і християни, які однаково не хотіли віддати сіоністам електрифікацію, підозрюючи приховані підступні наміри. Спочатку компанія електрифікувала Тель-Авів. Мешканці Яффо могли спостерігати освітлені тель-авівські вулиці з висоти свого пагорба, що височів на затокою, уздовж якої велася забудова. Вночі вуличні ліхтарі та поодиноке світло в будинках нагадували час достигання помаранчі. Тоді, після першої категоричної відмови, Рутенберґ запропонував створити комісію з трьох осіб, до якої б увійшли араб-мусульманин, араб-християнин і єврей. Далі комісії справа не пішла. Але торговці, серед яких було чимало арабів, оцінили перевагу торгівлі при світлі, тож декотрі з них підключилися до пропонованих Рутенберґівською компанією генераторів. І хоча на стінах ще висіли листівки, в яких закликалося до бойкоту електрифікації, все ж маґістрат погодився. А щоби це не виглядало в арабських очах на відступництво, то зіслалися на часті нічні грабунки та відсутність на той час у місті мера. Мовляв, виконуючий обов'язки мера, не розібравшись, дозволив. Аґнон спостерігав за перебігом подій довкола електрифікації кількох палестинських міст, але найбільше йому залежало на Єрусалимові. У єврейській пресі друкувалися різноманітні статті, в яких детально описувалося про Рутенберґову боротьбу. Звичайно, що в Німеччині нікому й на думку не спало відмовлятися від нових цивілізаційних норм, але в Палестині з боєм доводилося переконувати бритійський мандат і арабське населення щодо доцільності електрики.
Будь-якому письменникові залежить на писанні – й Аґнон не становив винятку. Удень він використовував кожну нагоду – й сідав за стіл. Писав переважно листи дружині. Гіркота втрати рукописів і бібліотеки дерла в горлі. У місті, вулицями якого бігали кури, перепочивали верблюжі каравани, дибали лінькуваті осли; в якому люд пересувався в автомобілях, велосипедами, верхи на конях; одягався у європейські костюми, арабські балахони, турецькі штани-шаровари, монаші сутани християнських орденів; носив на своїх макітрах червоні фески, капюшони чи камилівки, – у цьому місті існувала одна важлива плутанина, окрім способів переміщення і одягу, – плутанина мов. Аґнон же прибув до Палестини у час, коли в офіційних установах англійська мова змінила, як вартовий змінює втомленого напарника, турецьку, але кури відкликалися на гебрейську, арабську, грецьку чи навіть їдиш залежно від того, хто був їхнім господарем, або ж – зі злим наміром їх привласнити...
13.11.2021