У моїй книгозбірні зберігається опасистий том Чеслава Мілоша «Utwory poetyckie. Poems». Том, вбраний в зеленавий коленкор, видано 1976 року в Енн Арборі, тобто за чотири роки до тріумфу каліфорнійського професора літератури з Берклі. Мілош, чий доробок до 1980 року переважно асоціювався з книгою «Поневолений розум», після рішення Шведської академії перетворився на медійну фігуру та одночасно на патріарха польської літератури. Передмову англійською написав американський славіст, професор Алєксандр Шенкер, який так само, як і Мілош, був повоєнним польським еміґрантом. Не скажу, що поезія Чеслава Мілоша промовила до мене одразу. Він видавався важкуватим, тобто стилістично перенасиченим, навіть дещо архаїчним. Вперше побувавши в Польщі, я купив томик віршів Мілоша «Kroniki». Було це у Кракові 1989 року в крамниці видавництва Znak. Обсяг книжки менший за сто сторінок. Перевіз через кордон, почуваючи себе початкуючим контрабандистом. Кордон ще радянський, Мілош – поет еміґраційний. Хтозна, що могло прийти до голови радянському митникові. Відтоді минуло чимало років. У 2011 Кшиштоф Чижевський запросив на святкування століття Чеслава Мілоша до Сейн з Красноґрудою. Того року «Поґраніче» опублікувало мою книжку вибраних віршів у перекладі Богдана Задури. Тож приводів полетіти було предостатньо. Я бродив красноґрудськими стежками, зарослими рослинністю, поруч кумкали жаби. На озері не видко було жодного рибалки, ні човна, а тільки латання зеленило темну воду. У записаній розмові з Мілошем в Едмонтоні журналіст хотів дізнатися мотивацію писання у поета, що уже тридцять років мешкав поза межами батьківщини. Мовляв, без читача і без мови. Мілош відповів, що у нього не було і нема жодних проблем з мовою, бо виїхав остаточно сформованим. А читач? – не вгавав інтерв’юер. На що Мілош відповів, що він вигадав для себе ідеального читача. О, це справді вельми важливий момент. Пустка, на котру натякав журналіст, не могла не зачіпати поета. Вона, та порожнеча, звісно, була, але Мілош заповнив її віршами та есеями. Мабуть, таким чином нагодував ідеального читача вдосталь й собі прописав індульгенцію від сумнівів. Так от після тієї пам’ятної поїздки до Польщі, мого першого закордону, я переклав кілька віршів Чеслава Мілоша, включивши два з них до своєї першої збірки «Схима». То були вірші «Риба» і «До власної природи». Чому саме Мілош? Бо його книжка була під руками? Відчував до його поетики особливу симпатію? Щиро кажучи, не пригадую, які мотиви спонукали до такого зухвалого кроку, але у молодості такими питаннями не переймаєшся. У 1981 році Мілош приїжджає до Польщі після тридцятилітнього життя за кордоном. Варто пригадати, саме у цей час інший польський поет Збіґнєв Герберт вирішує повернутися до Польщі після кількох років життя в Західній Європі. Також пригадаймо, що це роки, коли «Солідарність» починає відігравати у польському політичному житті важливу роль в боротьбі з комуністичною системою. Власне з Польщі у новітній історії розпочнеться розвал соціалістичного табору, якому передували давнішні події в Угорщині у 1956 році та Чехословаччині у 1968. Польська драма стане першим серйозним актом в ланцюговій реакції демонтажу комуністичних режимів Центральної та Східної Європи. Пам’ятаючи угорські та чехословацькі події, поляки очікували найгіршого. Мілош, завершення вимушеної ізоляції якого співпадає з великими історичними подіями на його батьківщині, приїжджає у червні 1981. Його зустрічають як великого поета. З одного боку він захищений статусом Нобелівського лауреата, американським громадянством, але небезпека певних провокацій чи навіть посягань на життя, яким грішили спеціальні служби, була актуальною. Навіть Папу Римського не вберегли від замаху, то що тут говорити про поета. Ентузіазм, з яким зустріли поляки Чеслава Мілоша, перевищував будь-які сподівання: достатньо подивитися кінохроніку вручення йому doctor honoris causa Люблінського католицького університету, щоби зрозуміти, що переживав Мілош, який приїхав з-над каліфорнійського узбережжя, з тиші бібліотек і кампусів американського університету, зі своєї мовчанки еміґраційних років. Але ці юрби співвітчизників вимагали від нього не тільки поезії. Польське повітря було просякнуте напругою й очікуванням. На зустріч з люблінською «Солідарністю» він прибув у супроводі Лєха Валенси. Це був промовистий знак, бо поезія перепліталася з політикою. У цьому випадку це було виправдано. Звертаючись до присутніх, Мілош скаже: «Держава, що привласнила собі монополію над словами, є феноменом двадцятого століття. Те, що відбувається в Польщі – це повернення звичайного сенсу словам». Мілош говорить метафорами, але їх розуміють усі. Він говорить про слова, з яких укладає вірші, але також про вплив слів на розуміння навколишніх подій. Політика, історія та звичайні прості речі, якими переймається кожна людина, сплітаються воєдино і стають важливими тут і тепер. Ось вони поруч на одній сцені – Поет і Електрик. А сцена – не просто збите з дощок підвищення, це сцена історії, а ролі уже призначено та почасти визначено. Поезія Мілоша, яку підпільно читали в колах польських інтелектуалів протягом тридцятилітньої поетової еміґрації, заміщала почасти його реальну присутність на батьківщині. Недаремно у своїх віршах Мілош часто звертався до історичних ремінісценцій, мабуть, для того, щоби пояснити, в першу чергу собі, історичні цикли національних невдач. Тепер, у 1981 році, він та його творчість набувають рис суспільного виміру. Світове визнання Мілошевого письма підсилювало національний польський дух, укріплювало людей у вірі. Одна важлива деталь, з якою доведеться рахуватися – Мілошу потрібно повертатися до Америки. Розділити всю повноту історичного зламу, що відбуватиметься на батьківщині у найближчі кілька років, не вдасться, і він буде співпереживати зі співвітчизниками смутні часи з віддалі. Однак нація була вдячна йому за цей приїзд та за всі написані слова й сказані під час зустрічей. Уже в 1990-х він повернеться до Польщі, аби померти національним поетом, хоча в новітні часи такі поняття уже ставали пересадою. До свого століття Чеслав Мілош не дожив. Навіть якби дожив, то у 2011 році сприймався б виключно енциклопедичним гаслом або ж віршем зі шкільного підручника. Протягом століття змінюється не тільки поет та сприйняття його творів, припускаю, що цього часу достатньо, щоби зрозуміти, що з того, що написано і вчинено, уже поїджено корозією безжального часу, а що ні. Того ювілейного року в Красноґруді, місцині неподалік литовського кордону, в колишньому маєтку Кунатів, мені довелося пробути кілька годин. В будинку та навколишньому парку було порожньо, навіть за робітниками, які усе встигли приготувати до ювілейних урочистотей, слід простиг. Порожні кімнати дому чекали на заповнення меблями та експонатами, хоча деякі знимки Мілоша порозвішували. Стіни пахли свіжою фарбою. Помальована на червоно веранда виділялася серед зеленавості. Колишній маєток на березі озера Горни був наповнений, окрім природнього й характерного для цих місць ландшафту, ще й поезією. Вона залишилася в моїй пам’яті особливою струною тиші та кумканням жаб. Тоді мені подумалося, що все-таки це вельми прикметно, що Мілош, народжений і вихований в Литві, має свою частину польської землі в Красноґруді. Зрештою, якусь паралель з Міцкевичем можна таки прокреслити. Не дивно, а почасти закономірно, що Чеслав Мілош один зі своїх есеїв присвятив темі вигнання. Зрештою, коли це пишу, то Польща як авангард Європейського Союзу переживає непросту дилему штучно спровокованої гуманітарної кризи біля своїх східних кордонів. Мілош ставить питання широко: від біблійного вигнання до ісходів мас зі своїх країн внаслідок воєн, природніх катаклізмів тощо. Але йому також не чужі роздуми про вигнання творців – письменників та художників. Він каже, що страх безпліддя для митця особливого гостро вчувається в умовах нової країни, мови, обставин. Цей страх – за Мілошем – можна перебороти, тільки знову збудувавши свою систему координат – в якій існуватимуть північ, південь, схід і захід. Тобто вектори-вказівники, які не припиняють шлях думки в напрямі повернення. Так багато пов’язано в Мілоша з Європою. Такі важливі ці його повернення, за що я особливо йому вдячний. Так багато Мілошем передумано про переїзди, виїзди, нове оточення та мову – ось чому перечитую його прозу, щоби звірити співпадіння й розходження. Так багато зеленого кольору життя ув навколишніх красноґрудських околицях, і він так подібний до коленкорової обкладинки американського видання 1976 року. Місія Мілоша сповнилася вповні: він писав з єдиною вірою в своє письмо, що й належиться чинити поетам.
27.11.2021