У День української писемності та мови і Радіодиктанту національної єдності нагадаємо собі давнього промотора справи української писемності – малу Доцю з новели Василя Стефаника. "Наука йшла тихонько, лишень чути було млясканя губів, як газди мочьили луфко в роті. А білявенька Доця заглядала кождого, чи добре пише"

Одна з найсильніших новел Стефаника, за його власним признанням: «річ, яка мене на старість дуже зворушила і найбільше мені подобалася»

Буду свій світ різьбити як камінь. Слово своє буду острити на кремені моєї душі і намочене в труті-зілю пускати буду наліво... А свій камінь буду різьбити все, все! Аж на могилу свою його покладу як мертву красу. А вишня в моїх головах возьме всі мої болі на свій цвіт.

                        Лютий 1897 р., Краків.   Коханий Юрчику!  

                                                           Лютий 1897 р. Краків.   Маленький приятелю, коханий Юрчику!   Я так шукаю за дарунком для тебе, як давно старий дяк шукав, аби мене обдарувати. То я бувало прийду до него, стану собі коло порога та й очі мої липнуть до грубих книжок, що були замкнені на клямки мосіндзові. Якби так відімкнути клямку, розтворити на ко­лінах книжку та й мочити палець у роті та й листки обертати! Там десь образків, якби-м потім мамі став оповідати!  

[Послідовність редакцій позначена буквами А, Б, В..., а послідовність варіантів у цих редакціях — буквами а, б, в...]   КАРТКА   А. Початок чорнової редакції невідомої новели   КАРТКА   Відколи я зачав тягатися по гувернерці, відтогди стало нічо з мене. Прийдеш у чужу хату та й пізнаєш людий і обстанову. Так проходит трохи часу. Потім здаєся, що вжесь пізнав людий і зачинаєш будувати себе на тім тлі вже пізнанім. Доробляєшся гірко, як маленький купчик,     ВЕСНА  

АМБІЦІЇ А. Первісні варіанти в основному тексті  

Б. Чорнова редакція   То мій батько Семен та матір Оксана повмирали та ще мої братя Юрко і Володимир та сестри Марія та Параска. Всі, мо­лодші від мене, крім Марії, що була на два роки від мене старша. Тепер я маю з близької родини чотири сестрі та одного брата від мачихи. Моя жінка Ольга з Гамораків вмерла на початку року 1914 і оставила мені троє хлопців. Семен тепер на Львівськім університеті та Кирило і Юрко в VI класі гімназії в Коломиї. Я лишився вдів­цем. Се минувшість і теперішність моєї родини в числах.     ————

АМБІЦІЇ  

(Спомин)