Б. Чорнова редакція
То мій батько Семен та матір Оксана повмирали та ще мої братя Юрко і Володимир та сестри Марія та Параска. Всі, молодші від мене, крім Марії, що була на два роки від мене старша. Тепер я маю з близької родини чотири сестрі та одного брата від мачихи. Моя жінка Ольга з Гамораків вмерла на початку року 1914 і оставила мені троє хлопців. Семен тепер на Львівськім університеті та Кирило і Юрко в VI класі гімназії в Коломиї. Я лишився вдівцем. Се минувшість і теперішність моєї родини в числах.
————
З розмови моїх батьків я дитиною вже дізнався, що маю йти до школи. Батько мій, як заможний мужик, жив в приязні з місцевим поміщиком Йосифом Теодоровичем. Се був гарний на той час чоловік, учасник 'повстання Гарібальді і Польського р. 1863. Він намовив батька давати найстаршого сина до школи. Підставою і заохотою було те, що дуже добре «бравси очинашу». З тими молитвами був для мене і старшої сестри Марії великий клопіт. Мати по буднях тяжко працювала, і коли ми пригонили вечером товар з поля, то зараз засипляли і нас з сестрою будили до вечері та все ми вечеряли, а вечірніх молитов таки ие хотіли говорити під проводом матері. І моя бідна мати знайшла спосіб. Кождої неділі перед вечером проводила нам молитви до другої неділі, сім предовгих молитов і ще клячати. Там на вигоні діти пустують, а ми як опутані клячимо. Та по всіх молитвах ми діставали як нагороду або цукру по букаті, або білих книшиків. Зараз ми вибігали на вигін і бавилися з другими дітьми аж до смерку. Це з богом, та ще гірше було з чортом. У нас було скілька наймитів старших і малих хлопців. Жив я з ними все в найбільшій дружбі — виносив їм батьків тютюн, солонину та все те, про що мене просили. Зате вони мені розказували байок, показували місця, де ночують відьми, де показуються мерці, і де головні чорти мають свої сховки— вони ж всіми тими відьмами, мерцями, потопленими командують. Найбільше мене обходило те, що моя мама все те дідьче кодло кормила і ним опікувалася.
— Ти, Baco, ти прикинься, що спиш та чикай, поки мама не йде спати, то будеш видіти, що вона в мисочки накидає страви і не солит і вінооит щезникам на під.
Своєю дорогою, ще ніколи я не міг дочекаться, аби . . . [Кілька рядків рукопису попсовано] . . . сипляв борше. Та найгірше було, як мій батько спровадив до стодоли киратову молотілку.
Тоді таких чортів у стодолі наплодилося, що вночі перехожі дуже далеко обходили наше подвір’я. Мені малому не було де і побавитися навіть вдень. Всюди чорти і всяка нечиста сила і в хаті, і в стайні, і в стодолі, і в садку — всюди. Я врешті плакав і просив маму, щоби во [на цьому автограф уривається]
==============
ПЗТ, II, 171
28.11.1953