Це той випадок, коли поезія ступає на непросту стезю нонконформізму. Частково місія поезії полягає саме у тому, аби відшукати певні межі, й порушити їх. А потім – ще раз, і ще, аж доки межі розсунуться настільки, що стане видно обрій.

 Поет переосмислив досвід метафоричного мовлення з традиції українського фольклорного спадку у форматі власних, доволі дивних та незвичних, навіть готичних у чомусь, психоделічних балад, всуціль тривожних і невротичних, болісних і прекрасних.

Спершу я подумав, що це мені здається. Взяв зі собою онуку, яка вчила німецьку, англійську, французьку, фламандську мови – і ми розпочали полювання на українські вивіски.

Жіночу історію Тернополя ніхто не досліджував. Є окремі згадки, виринають імена чи події, проте чогось глибшого нема.Ті, про котрих ми знаємо, котрі змогли «засвітитися» — яскраві особистості, сильні духом, їх бодай якийсь час підтримував хтось із близьких.

Однією з численних і безсумнівних чеснот «Розарію» є потужна й оригінальна образна система, неймовірні метафори, якими буквально пронизана тканина збірки. Малігон – майстриня образів, вона творить їх буквально з повітря, бере із тонких енергетичних сфер, вишкрябує із власного нутра, віднаходить в кишенях і старих заплічниках, поміж забутих паперів та листів.

Для вуличного фотографа подорожувати важливо, бо це додаткове джерело натхнення. Це шанс розпалити жагу творчості новими яскравими кольорами, іншим світлом та обличчями. Якщо немає грошей для поїздки за кордон — вирушай в сусідні Бережани чи Кременець, там будеш частково почуватися туристом.

Римуючи кров із любов’ю, слід бути готовим до того, що можуть закинути профанацію поезії як такої. Магдисюк-Менькач подекуди хибує захопленням оцією надмірною ліричністю на межі з солодкавим пафосом, позбувшись відчуття художньої правди, що є певним ґрунтом під ногами кожного поета.

Вразило, як Іван Руткович перевів риси барокової гравюри у живопис, створивши особливий колорит, динамічні пластичні рішення, характерні живописні живі лики. Прагну продовжити його пошуки.

Це, звісно, не той Тернопіль, який ідентифікуємо із Дмитром і Вірою Стецьками, Петром Гулиним і Надією Кириловою, чи з молодших — Ігорем Зілінком… Утім, це їхнє зовнішнє оточення. 

Градус напруги у цих віршах доволі високий, тут постійно звучить енергія болю, енергія протесту, що супроводжується усвідомленням межової самотності «чужого серед своїх» і всевтрати.