Наука переживання найгірших часів – це те, з чим добре ознайомлений Прохасько, про що засвідчує його генетична пам'ять, його візії формування себе-як-концепції: «в дитинстві я був переконаний, що мені страшенно пощастило, бо я є українцем».

Вірші Власенко – сакралізовані текстуальні одкровення, майже на межі з ритуальними замовляннями, урочисті і доволі прості за вибором внутрішньої авторської лексики та загальної конотації, але разом із тим, не позбавлені певного прихованого змісту.

Чому в декого виростають крила, а у когось – ні? І що робити отим, крилатим, у світі, який буває занадто жорстоким до всіх «не таких»? Та й чи існує оцей умовний поділ на окрилених і не, чи, може, усе залежить від обраної оптики і чітко сформульованого наміру – літати?

Вона перетворила приватні історії на універсальні розповіді про людей у межових ситуаціях. На жаль, такий досвід актуальний — ми переживаємо війну на території України. Можливо, для когось буде легше собі порадити, прочитавши це. Саме тому Іда Фінк дуже важлива для нас і дуже наша.

Література тут присутніє, виступає універсальним знаменником і кінцевою метою, адже чим є акт творення цієї книжки – як не рішучим і безкомпромісним проривом глибоко в аннали вкраїнського письменства? А також в його сучасну історію, а відтак – і у вічність. Мета амбітна, але гідна поваги й цілком здійсненна, урешті.

Є суперечність між дидактичним кредо «людини розумної» і фактичним становищем «людини, яка пише»: більшість письменників не була зразком моральності, не досягала матеріального успіху, більше того – і не прагнула цього.

Дім, описуваний поетом, витворений матерією його текстів – розташований поза межами усталених топосів, майже не піддається локалізації, не узгоджується з будь-якими координатами. Це та приватна територія, простір, момент, у якому можлива справжня абсолютна свобода, не обмежена соціальними нормативами, правилами, законами.

Глибокі тріщини на фасаді та фундаменті, пошкоджені елементи покрівлі, занедбаний ґанок, посохлі вхідні двері… Кам'яниця наче щосили намагається вистояти, зберегти свою власну історію та історію своїх жителів

Книжку Вольвача не назвеш зітканою з оптимістичних замальовок. Радше це – документ епохи, зліпок темних, тривожних, буремних часів, якийсь певний культурно-ментальний дискурс, виразником якого є й літературна спільнота.

Це та поезія, котра не цурається романтизму, хоча, здебільшого, її визначають як неомодерністську, а сама вона існує, радше, як не обмежений стилістичними рамками факт, простір абсолютної творчої свободи і невимушеної комунікації із читацькою авдиторією.