Війна на сході України – це результат старих проблем, які наривали протягом останніх двадцяти років. Політики, як нахабні лікарі-самозванці, замість лікувати рани, навпаки, розколупували їх. Про причини такого становища Донбасу і про те, що можна з цим вдіяти, важливо розмовляти з людьми, які добре знають цей реґіон. Саме таким є блоґер з Луганська Сергій Іванов.
Сергій ІВАНОВ:
РОЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРОПАҐАНДИ ЗАРАЗ ВИКОНУЮТЬ РОСІЙСЬКІ СИСТЕМИ ЗАЛПОВОГО ВОГНЮ «ГРАД»
– Сергію, читаючи в мережі тексти про війну, написані людьми з Донецької чи Луганської областей, часто маємо враження, що їм не важливі питання на зразок: чому це відбувається і з чого почалося. Це справді так? Чи з іншого, тихого боку країни, таке сприйняття є трохи викривленим?
– Розумієте, це край невдоволених людей. На Західній Україні громаду об'єднує церква чи традиції, а на Донбасі немає навколо чого об'єднуватися. І Партія реґіонів з комуністами використали цей вакуум, щоб реанімувати радянські цінності.
Для Донбасу притаманно бути затишним болотом. Якщо говорити про луганчан, то десь 70–80 % взагалі не цікавляться політикою. На виборах вони зазвичай голосують так, як їм скажуть. Наприклад, мої батьки – освічені й доволі проукраїнські люди, але і вони трохи інертні. В нас навіть сварки відбувалися – свого часу батько казав, що я дуже радикалізуюся.
На Донбасі надто тонкий прошарок інтеліґенції. Люди просто не думали, а зараз не мають змоги цікавитися тим, з чого це все почалося і чому відбувається. Тому Луганськ проспав спочатку Майдан, а потім і вторгнення російських окупантів. Я свідомо не називаю їх сепаратистами, бо справжні сепаратисти – в Ірландії, Шотландії чи Басконії.
– Те, що зараз коїться на сході країни, великою мірою спричинене відсутністю проукраїнської гуманітарної політики в цьому реґіоні. Але зважаючи на те, якою була якість центральної влади, такої політики і не могло бути. Можливо, щось у цьому напрямку мали б робити без участі держави? У Львові, наприклад, привозять школярів і студентів зі Східної України.
– Я чудово знайомий з авторами цієї ініціативи. І я дуже вдячний, що вони встигли врятувати багато людей. Тому що не знаю нікого, хто би, повернувшись з вояжу до Львова, сказав хоча би слово проти України.
Так, гуманітарної політики не було, але її не було скрізь. Я взагалі вважаю, що всі українські уряди є злочинними. Адже відкривши культурний ринок для представників і проповідників іноземного аґресивного музичного чи літературного несмаку, вони вбили більше людей, ніж російська армія.
В нас були хіба що культурні осередки. Наприклад, у музиці ми мали досить потужні альтернативні гурти. А потім до влади прийшли проросійські аґенти, такі як Єфремов, Тихонов та інші комсомольці, які були завербовані ще КДБ. І з тих пір стало не до гуманітарної політики. Ми чули лише «дєди ваєвалі» і «дев'яте мая». Що можна було робити, коли в нас навіть не святкували день народження Стуса чи Даля. Натомість на відзначання річниць, пов'язаних з напівміфічною «Молодою ґвардією» (молодіжна антинацистська підпільна організація, яка діяла у Краснодоні в часи Другої світової війни, – В.М.), виділяли 60 млн. грн. Для кращого розуміння порівняймо цю суму з річним фінансуванням «інсулінників», на яких виділялося 2,5 млн. грн.
Треба робити більше цікавих заходів для молоді. Нехай би українізація з сивочолими дядьками відійшла в минуле. Натомість залучати громадських активістів. Я, наприклад, готовий пропонувати якісь речі, як і Денис Казанський, Катя Мола і ще дуже багато інших людей.
Наші люди все ж не такі зашорені, як росіяни. Думаю, потроху ми все зробимо. У нас всі чудово пам'ятають «Наркомани на городі» і «Карпати програли в футбол», луганські підспівують, коли їх чують. Не все безнадійно.
І одне з найважливішого, чим варто займатися, це те, про що ви згадали, – постійний обмін молодими людьми.
– Зважаючи на кількість та аґресивність російської пропаґанди на Донбасі, як тепер формувати там інформаційну політику? Як люди сприйматимуть правду?
– Те, що ми маємо зараз, це наслідки дуже якісної роботи російських пропаґандистів. Вони ідеально прорахували психотип своєї цільової аудиторії. Люди дивляться Кисельова і п'ють валідол. Під час Майдану до нас приїжджав рідний дядько з Камчатки. Він довів мою бабусю до такого стану, що жах. Вони сідали разом, дивилися Кисельова і дядько говорив: «Ось, подивіться, він правду каже», після чого вона підстрибувала і бігла пити валідол.
Думаю, хоб би як цинічно і брутально це звучало, але роль української пропаґанди зараз виконують російські системи залпового вогню «Град». Я спілкуюся з луганчанами, які залишилися в місті. Вони кажуть, що бачать, як їх обстрілюють саме росіяни і чеченці. Тому системи «Град» і міномети хоч і знищують мою домівку, все ж виконують дуже важливу функцію. Гадаю, Луганську і Донецьку після того, що сталося, буде просто сприйняти будь-яку політику.
– А як Ви розмовляєте з людьми, які вперто повторюють «Услышь Донбас», ніби граючись у дитячу гру-діставалку «Купи слона», не чуючи і не зважаючи на слова опонентів?
– Тим людям, які вважають, що Донбас не почули, я відповідаю, що Донбас перед тим, як вимагати цього, мав би щось зрозуміле сформулювати. Бо я також не знаю, чого хоче Донбас. А може, він прагне того самого, що й інша Україна: затишку та достатку у родинах, доброї освіти для дітей? Я не думаю, що люди на Донбасі хочуть чогось відмінного від всіх інших. Тільки річ в тому, що є суттєва різниця – просто хотіти і щось для цього робити. Ось люди із заходу країни готові проливати свою кров заради важливих для них речей. А на сході думають, що за них все вирішать.
– Перед Майданом вся країна жила за правилами Донбасу, але звідти все одно лунали слова про утиски. Можливо, політика позитивної дискримінації в цьому реґіоні і справді дала б кращий результат, аніж банальний технічний проґрес і сподівання на молодь?
– Що ви маєте на думці під позитивною дискримінацією?
– Наприклад, при працевлаштуванні надавання переваг україномовним.
– Так, я підтримую це. І вже давно писав, що українська мова має активно пропаґуватися. Україна, хай би там що казали, – україномовна країна. Росіяни є національною меншиною. Якщо людина говорить російською, їй, звичайно, варто відповідати російською, і якщо буде потрібно – англійською, проте мова державних чиновників – лише українська. Хоч загалом проблем з мовою ні в Донецьку, ні в Луганську немає, все ж україномовну політику треба проводити нехай жорстко, але поступово й обережно.
І взагалі, я ратую, щоб змінили статтю 25 Конституції, яка забороняє позбавляти українського громадянства та видворювати з країни. Тобто я вважаю, що якщо доведено слідством і судом, що люди ходили в триколорах, їх треба позбавляти громадянства.
Питання гуманітарної політики розраховані на тих людей, які не причетні до злочинів. А ті, які вбивали і брали участь у катуваннях, ті, що складали списки громадських активістів і видавали їх окупантам, – їх ми мусимо видворити з країни.
– Після закінчення війни багато прихильників терористів залишаться на Донбасі. Чи може після війни організуватися партизанський рух?
– Силами луганчан і мешканців Луганської області – звісно, що ні. Це можуть бути банди, сформовані з тих людей, щодо яких буде вестися кримінальне переслідування. Російські спецслужби дуже грамотно набирали людей. Можуть бути також загони російських диверсантів із залученням місцевих. Можуть організовуватися також банди, які грабуватимуть інкасаторів, поштові відділення, магазини – зброї ж зараз дуже багато. Дай Боже, щоб ми впоралися з цим хоч би років так за десять. Та це буде звичайний бандитизм. А партизанський рух, організований силами тільки луганчан, – це нісенітниці. Подивіться, як в Сіверодонецьку чи в інших визволених містах зустрічають наших військових.
– Що, на Вашу думку, пропонуватиме теперішня політична еліта людям, які звикли у стосунках із владою до простої схеми – комфортний світ зі звичними цінностями в обмін на голоси виборців?
– Я не плекаю жодних надій на те, що нова влада запропонує щось інакше. Тим більше, що єдиний чиновник, якого я справді поважав, Павло Шеремета, подав у відставку. Я гадаю, що ми зараз бачимо реставрацію старого режиму. Можу так говорити, бо перебуваю ближче до всіх тих процесів, спілкуюся з близькими до президента та до голови ВР людьми.
Щодо наступних виборів, то думаю, що нова влада буде тиснути адмінресурсом. Щодо цього я не маю жодного сумніву. Юля буде використовувати свої структури на місцях і намагатися внести розкол між Порошенком і Яценюком, як найбільш потужними фіґурами. Проте я покладаю досить великі надії на те, що буде сформований так званий «патріотичний блок», якщо це дозволять законодавством. До речі, Ярош не хоче брати участі в парламентських виборах, каже, що буде воювати до останнього. І якщо такий блок буде сформований і в ньому будуть відомі польові командири, громадські активісти, журналісти, люди, які займаються люстраційними процесами, як Єгор Соболєв чи Тетяна Чорновол, то він має великі шанси.
Я не виключаю своєї участі у виборах. Хоч мені і боязко, але розумію, що якщо цього не зробимо ми, то замість нас знову прийде Єфремов. Тому висуватимуся там, де висунеться Єфремов. Візьму хлопців з батальйону «Айдар» – і контролюватимемо підрахунок голосів на дільницях.
– Як Ви трактуєте те, що таких людей, як Єфремов чи Клінчаєв, СБУ фактично іґнорує?
– Я вважаю, що Наливайченко працює на ФСБ. Можете так і написати. Річ не лише в тому, що він закінчував вищу школу КДБ. Просто я не бачу нічого, що би могло змусити мене вважати його українським патріотом. І не потрібно розповідати, що Клінчаєва відпустив суд. Якби відповідні люди хотіли, щоб він сидів за ґратами, то він би там сидів. Чому не розслідуються інші епізоди його злочинної діяльності?
Або, наприклад, колишній голова так званої ЛНР – його арештовують, він сидить у СІЗО, а потім закінчують справу у швидші терміни, ніж у людей, які не віддали кредити. За два місяці все розслідувано, розглянуто і винесено умовний термін покарання. І це людині, яка захопила обласну державну адміністрацію і встановила над нею прапор Росії, під час вторгнення аґресора. Подумайте, скількох українофобів це мотивує.
В нас, крім того, багато зрадників в АТО. Бо, наприклад, всі свої втрати батальйон «Айдар» зазнав тоді, коли вони доповідали в АТО. Всі неузгоджені, партизанські вилазки давали дуже непогані результати, і, що найголовніше, не було людських втрат. Натомість всі узгоджені операції з АТО доводили до втрат наших хлопців.
– То можливий третій Майдан?
– Знаєте, дуже гарні слова сказав один поранений прикордонник в госпіталі Ірпіня: «Третій Майдан буде восени і триватиме дві години». Я думаю, що зволікання з війною і є підтвердженням усвідомлення владою незворотності третього Майдану. В нас є всі підстави вважати, що це нескінченне вкидання людського ресурсу на передову є свідомим підтримуванням зони запалення, аби було куди скидати патріотів. Багато активних людей, які перебувають на обліку в СБУ, отримують повістки, і їх потроху забирають на фронт. Для війни три тижні підготовки – це нічого. Тим більше, коли проти них виставляють найманців, які воювали роками. Крім того, ми віддаємо найкращих, а Росія позбувається найгірших. В Росії сформувалося шовіністичне покоління, яке нафаршироване фашистськими ідеями. І щоб не стався вибух там, Путін використовує цих людей в Україні.
– Якщо міркувати логічно, то в умовах, коли кордону як такого немає, воєнний конфлікт може тривати стільки, скільки захоче Путін?
– Я перефразую: конфлікт буде тривати стільки, на скільки погодиться український уряд. І якби наші лідери захотіли припинення вогню, вони би поводилися трохи по-іншому. По-перше, визнали б, що це не ніяке не АТО, а війна. По-друге, всіх російських полонених показали би громадськості. По-третє, вони не відпустили б жодного з колабораціоністів і поплічників терористів. А також ув'язнили б Льовочкіна, який утримує зараз більшість політичних партій. Так вони би показали суспільству, що справді працюють. Думаю, Ізраїль вже давно саме так і зробив би. Крім того, я не розумію, навіщо нам Служба зовнішньої розвідки, якщо ми зазнаємо таких втрат. І чому досі не знищені особи, які фінансують тероризм: Арбузов, Захарченко, «Саша-стоматолог», Єфремов. В цьому ж полягає сенс роботи спецслужб. Тому я думаю, що це все триватиме доти, доки дозволить Україна.
– Наскільки серйозно Ви ставитеся до ідеї будівництва стіни на кордоні між Україною і Росією?
– Цілком підтримую таку ідею, хоча не знаю, який ця стіна має мати вигляд. Стіна – це ж, мабуть, метафора. Я дуже добро ставлюся, наприклад, до такої фортифікаційної системи укріплень, як лінія Маннергейма, яка стримувала всю радянську імперію. У нас же ж кордон йде посередині села. Кордон має бути делімітований і демаркований. Мешканців прикордонних містечок треба поставити перед вибором – або тут, або там. Для того, щоб все це змінювати, треба йти в політику. Але, на жаль, у нас є так, що або ти йдеш у владу, або залишаєшся порядною людиною. Тому, насамперед, варто починати з ліквідації старої політичної еліти, в якої 20 років гартувався механізм самозахисту. Ми пам'ятаємо, як убили Чорновола чи Ґонґадзе. Ми пам'ятаємо, як купили цілу низку, як ми думали, порядних людей. Що тут казати, якщо донецькі купили навіть Тараса Чорновола. Тому я думаю, що той поранений хлопець, коли говорив про третій Майдан, мав рацію.
Розмовляв Володимир МОЛОДІЙ
05.09.2014