Переговори між президентом Порошенком і прем’єром Яценюком про спільну участь в парламентських виборах велися практично до останнього моменту. Інтрига розв’язалася негативним результатом – не наважилися. «Ми повинні були разом із президентом іти на вибори. «Блок Петра Порошенка» – це мене не задовольнило. Ми в різних таборах, але об’єднані реформами заради змін», – заявив Арсеній Яценюк. Було це у суботу (13 вересня), а вже наступного дня прем’єр спільно з однодумцями формалізував своє лідерство у списку невідомої донедавна партії «Народний фронт». Натомість команда Порошенка на окремому з’їзді затвердила власний реєстр кандидатів.
Арсеній Яценюк вирішив нарощувати власну суб’єктність в українській політиці. Він почуває себе комфортно на посаді прем’єр-міністра і бачить, що в цій іпостасі має достатню підтримку як українського суспільства (не до порівняння з періодом «революційного Яценюка»), так і міжнародної спільноти. Яценюк не приховує бажання переобратися на пост прем’єр-міністра. В таких намірах йому не перечить ані команда президента, ані навіть учорашня шефова – Юлія Тимошенко. Політрада БЮТу, як пам’ятаємо, відмовила Яценюкові в лідерстві у партійному списку – зате номінувала його на пост керівника уряду.
З іншого боку, ніщо не стояло на заваді, щоби Арсеній Яценюк уже в самому парламенті вибрав осібну стежку, навіть якби обрався туди за списком президентської партії. Історія пам’ятає два випадки, коли Арсеній Петрович мігрував із «донорської» команди й успішно перелаштовувався до нових альянсів. Згадаймо, у 2007 році він зайшов до Верховної Ради за списком блоку «Наша Україна – Народна самооборона» – проте під кінець парламентської каденції започаткував партію «Фронт змін». У 2012 році він влився у «Батьківщину» – та невдовзі подався продовжувати кар’єру в тандемі з Олександром Турчиновим. Ці зусилля скрізь завершувалися «фронтом».
Команда Арсенія Яценюка критикувала не тільки назву потенційного мегаблоку. До засобів масової інформації просочувалися нарікання, що «Народний фронт» не вдовольнився квотою, пропонованою на Банковій, – 30 відсотками від списку. Час покаже, хто завищував власні позиції та виявився скупішим. Наразі ж соціологія фіксує настрої, котрі свідчать, що «Народний фронт» не дотягує до «третини Порошенка». Вересневе опитування центру SOCIS виявило, що за президентську партію готові проголосувати 26,8% виборців, а за «фронтовиків» – 3,3%. Заради справедливості слід відзначити, що опитування проводилося ще до партійно-виборчих з’їздів, та й сама кампанія ще не стартувала.
Загалом, спроби сформувати президентський виборчий мегаблок – не нові. Напевне, некоректно згадувати про кшталування монстра «За єдину Україну!» у 2002 році. Але цілком слушно згадати, що команда Віктора Ющенка відразу після Помаранчевої революції теж пропонувала йти на вибори усім пропрезидентським силам – «Нашій Україні», БЮТу, Блокові Литвина. Один із керівників штабу В.Ю. Роман Безсмертний казав авторові цих рядків, що він готовий бути у такому списку на 231-й позиції, «тому що за цим списком до парламенту пройде 231 людина» – тобто одразу ціла більшість. Цього року було близько, щоб президент, прем’єр і голова ВР сіли на виборах в один човен – але вирішили веслувати окремо. Тут ми виходимо на іншу аналогію з «помаранчевими»: чи не завершаться нинішні вибори так само, як перегони у 2006-му – втратою ініціативи демократичними силами?
Перипетії виборчого блокування владних команд аналізують для «Z» політичний експерт Володимир Фесенко та доцент кафедри політології та міжнародних відносин «Львівської політехніки» Руслан Демчишак.
Політолог
Руслан ДЕМЧИШАК:
ЯКЩО ВСТАНОВИТЬСЯ МИР, В УКРАЇНІ ПОБІЛЬШАЄ ОХОЧИХ ДО ОПОЗИЦІЇ
Похід Петра Порошенка та Арсенія Яценюка на вибори – передбачуване рішення. Прем’єр-міністр вирішив створити свою політичну силу і бути самостійним гравцем. Якби він зараз вступив у Блок Порошенка, то очевидно, що визнавав би: провідну роль там мав грати президент. У нас зараз парламентсько-президентська республіка, тобто уряд формує коаліція депутатський фракцій, до якої входить більшість від конституційного складу Верховної Ради. Всі політичні сили, які формуватимуть коаліцію, намагатимуться отримати щонайбільше дивідендів і змагатимуться за свою роль у коаліції. Вступити у Блок Порошенка – означало зменшити свої можливості у процесі формування коаліції.
Водночас такий крок допомагає залучити виборчим командам ширший електоральний спектр. Ми бачимо, що Юлія Тимошенко займає більш опозиційну нішу. «Народний фронт» Яценюка-Турчинова у цьому спектрі десь посередині між «Батьківщиною» та Блоком Порошенка. Він не вдається до надмірної критики, є досить лояльним, декларує бажання ввійти у коаліцію у майбутній Верховній Раді, і водночас може дозволити собі певну самостійність. Події покажуть. Може, в дальшій перспективі ці сили розійдуться. Роль самостійного гравця все-таки дає більше поля для маневру. Наразі ж цілком очевидно, що коаліція формуватиметься навколо Блоку Порошенка, і в ній так само буде «Народний блок».
– Їхня конкуренція може послабити демократичний табір?
– Не думаю. У демократичних сил нема сильних опонентів. Тому питання їхньої єдності не є таким актуальним, як у попередні роки.
– У попередні місяці добре встоялася нинішня конструкція влади в трикутнику президент-прем’єр-спікер. Чи є шанси, що цей тріумвірат збережеться після виборів? Бо виходить, що посаду керівника уряду та голови ВР доведеться віддати одній силі – «Народному фронту», котрий, судячи зі всього, прийде далеко не першим у виборчій гонці.
– Це ймовірно. А особливо що стосується прем’єр-міністра. Для традицій української політики в умовах існування парламентсько-президентської системи це [злагодженість органів влади] нетипово, бо часами не відомо, хто головний – президент чи прем’єр. Нині ролі досить рівно розподілені між цією трійкою. Мені видається, що іноді заяви Яценюка, особливо щодо зовнішньої політики, є різкішими, ніж заяви Порошенка. Президент намагається бути більш стриманим, щоб створити сприятливіші умови для переговорного процесу. Але загалом між ними хороші особисті відносини.
Можливо, що Турчинов теж збереже свою посаду. Винятком може бути ситуація, коли в коаліцію доведеться брати нового гравця, і нова політична сила умовою свого перебування в коаліції вимагатиме високої посади. Бо якщо «Батьківщина» йтиме в таку коаліцію, то очевидно, що БЮТ претендуватиме на високу посаду.
– Хто ще може претендувати на участь у коаліції?
– Насправді всі сили можуть увійти у майбутню коаліцію. Президент зацікавлений, щоб до коаліції ввійшли ті політичні сили, котрі здобули високий відсоток від виборців, щоб отримати максимально широку електоральну підтримку, сконструювати надійний альянс. Щодо конкретики, то час покаже. Якщо Олег Ляшко зберігатиме показники, досягнуті на президентських виборах, то він міг би стати претендентом на участь у коаліції. Анатолій Гриценко, як мені здається, комфортніше почуватиметься в опозиції, хоча час покаже. «Свобода» та «Самопоміч» балансують на межі проходження до ВР.
Багато що залежатиме від конфлікту на Сході. Соціологи фіксують спад радикальних, патріотичних настроїв у зв’язку з останнім подіями, з некомпетентністю генералів тощо. Можливо, громадськість схилятиметься до думки, що слід обирати мир, кровопролиття треба припинити, бо великою ціною перемога не така добра. Це впливатиме і на результати виборів, і на формування коаліції. Адже якщо буде військовий конфлікт, то уникати участі в єдиному демократичному таборі виглядатиме непатріотично. Ситуація змушуватиме їх триматися разом. Якщо ж події завершаться тривалим миром, тоді Україна може повернутися радше до анархії ющенківських часів, а привабливішим буде перебування в опозиції.
Політолог
Володимир ФЕСЕНКО:
ПОРОШЕНКО І ЯЦЕНЮК ОТРИМАЛИ ДОБРІ УРОКИ З ПОПЕРЕДНЬОГО КОНФЛІКТУ
Нічого страшного та драматичного в тому, що партії президента та прем’єра йдуть на вибори окремо, нема. Подібні речі відбуваються у багатьох країнах демократії: команди конкурують на виборах, а потім формують коаліцію на базі спільних інтересів. Принципово важливо, що вони [Порошенко і Яценюк] заздалегідь до виборів задекларували готовність сформувати коаліцію, і це добре. Вчимося у європейських колег.
– Як не скотитися до протистояння 2005-2010 років?
– Цей ризик неминучий. Від багатьох закордонних дипломатів чую, що це питання їх переймає. Виборча кампанія може перетворитися на процес взаємного критикування. Особливо гостро це проявилося у вівторок, після голосування у Верховній Раді законів про особливий статус окремих районів Донецької та Луганської областей. Як позитивний досвід можна назвати ситуацію з липневим конфліктом (ідеться про епізод, коли Арсеній Яценюк подав заяву у відставку; прем’єр висловлювався проти розпаду коаліції, що, до речі, взагалі зумовило розпуск Верховної Ради та відтак появу «Народного фронту». – «Z»). Саме тоді почали ставити запитання: чи не повториться 2005 рік? Завдяки активній позиції Президента цей конфлікт вдалося швидко залагодити, прем’єр-міністр повернувся до своїх обов’язків, а Верховна Рада ухвалила належні урядові законопроекти. Між урядом і Президентом налагоджено конструктивну взаємодію між урядом. Це позитивна тенденція, котра показала, що політики вчаться на помилках минулого. Щоправда, це стосується не всіх. Декотрі політики і зараз використовують войовничу, негативну риторику.
– Чи об’єднання президентської та прем’єрської команд могло дати кумулятивний ефект?
– Це питання радше до соціологів. Звичайно, в інтересах президентської команди був спільний похід на вибори. Не знаю, чи прораховувалися варіанти, скільки відсотків кому перепаде – але політична вигода була очевидною. Тепер ці партії мусять конкурувати. Конкуренція особистостей, конкуренція амбіцій – це теж добре, якщо воно не переходить у конфлікт. Один із чинників, який не дозволив домовитися, – якраз особистісний, це ім’я Президента в назві блоку.
– Хто може ввійти в коаліцію Порошенка та Яценюка?
– Коаліція формуватиметься навколо президентської сили. У Петра Порошенка буде багатий вибір, бо він може домовлятися зі всіма політичними командами. Найбільші шанси пройти у парламент мають партії, пов’язані з Майданом, – «Народний фронт», Радикальна партія, «Батьківщина», «Громадянська позиція». Крім того, членами коаліції може стати багато депутатів-самовисуванців. Порошенко може домовитися зі всіма.
17.09.2014