Дата 9 травня вже десятки років електризує львівське суспільство, «завдяки» регулярним сутичкам між лівими та правими. Поточний рік не є винятком, а радше виопуклює всі грані проблеми – політичні ігрища довкола цієї дати та відсутність власне українського погляду на день закінчення війни з Німеччиною. А на тлі драматичних подій на сході нашої держави та постійних камлань про ймовірні провокації і навіть диверсії, ситуація напружується та електризується до найвищих позначок.  

У дійсності все не так, як насправді. Саме цей афоризм Станіслава Єжи Лєца чудово пасує до історії, що трапилася майже два роки тому в Бориславі. В середині липня 2012 року нас усіх вразила резонансна новина – в Борислав міліція викрила і затримала справжніх рабовласників. Згідно інформації правоохоронців кілька жителів Борислава тримали в себе трьох людей на ланцюзі, били та примушували на себе працювати. У справі порушили кримінальну справу і незабаром про цей епізод підзабули як журналісти, що донесли новину до громади, так і сама громада.

На тлі загостренням сепаратистських настроїв на сході країни й асиметричної (даруйте за сарказм) відповіді на це від чинної влади, цьогорічна позапланова президентська кампанія за багатьма параметрами суттєво відрізняється від усіх попередніх. Претенденти на президентство добре відомі, беззаперечних лідерів нема. Зрештою, чи повноцінно відбудуться самі вибори — теж питання. Однак передвиборча робота провадиться. Мляво, але і в реґіонах формуються штаби.

Чотири з половиною місяці минуло відтоді, як в Україні самоорганізувався Майдан. Оптимісти кажуть, що за цей героїчний і трагічний час народилася нова Україна. Песимісти споглядають на переділ портфелів і з сумом констатують, що барикади розбирати зарано, бо, як велить традиція, плодами революції хочуть скористатися негідники.

Доки Схід України дедалі глибше грузне у сепаратизмі, Галичина рухається поступально — після перемоги над старою владою не дає діяти звиклими методами владі новій. Насамперед йдеться про кадрові рішення, наразі в реґіональних відомствах силового та контролюючого блоків. Нині (9 квітня) країну облетіла звістка про штурм львівськими активістами приміщення обласної прокуратури. Вчора предметом розмов була історія з протестами франківчан проти призначення голови тамтешнього СБУ.

У Галичині триває бум на закордонні паспорти. В усіх місцевих відділеннях Міґраційної служби України шалені черги. Люди сомоорганізовуються, складають письмові списки і пильно стежать, щоб у кабінет прийому документів поза цими списками не проліз хтось зі «своїх». У Львові охочі отримати закордонний паспорт навіть викликали до відділення МСУ на вул. Залізничній представників Правого сектору, і ті з бітами в руках встановлювали там порядки. Помогло. Службовці прийшли до тями й відтоді не вважають одних рівнішими за інших.

Зміна влади в Україні, на жаль, не привела поки що до змін у звичках українських парламентарів. Народні обранці, які ще недавно таврували злочинну владу за порушення законів та реґламенту ВРУ, сьогодні успішно та свідомо ті ж таки закони порушують. Просто безсовісно виглядає тепер парламентське кнопкодавство. Але ще гостріше стоїть питання складення мандатів тими, кого призначено у виконавчі органи влади.  

Спостерігаючи за постреволюційними кадровими рішеннями щодо розмаїтих державних посад на Львівщині, переконуєшся, що здатність українських лідерів національно-демократичного спрямування наступати на ті самі граблі межує з клінічним мазохізмом. Таке враження, що кілька місяців протестів за зміну та перезавантаження країни були просто фантомом, а рядові бійці Майдану, які найбільше тих змін вимагали, перетворилися для нової влади в більмо на оці, яке заважає їм переможно вирулювати.  

Галичина передислоковує своїх вояків вглиб країни. Нині рано (17 березня) мешканці вулиці Стрийської у Львові стали свідками, як солдати розміщеної там військової частини  вантажилися в автобуси і разом з бойовою технікою відбували геть. Їх підняли серед ночі за тривогою, і в якому напрямку передислоковують — на широкий загал розголошувати не хочуть.    

Мешканці Криму їдуть до Львова перечекати напружений період українсько-російського протистояння на півострові. Їдуть переважно кримські татари — переважно жінки з дітьми. Станом на тепер приїхати до Львова зголосилися понад 220 осіб, а людей, готових їх тут прийняти, набагато більше.     Дії росіян — це нахабна аґресія