Зміна влади в Україні, на жаль, не привела поки що до змін у звичках українських парламентарів. Народні обранці, які ще недавно таврували злочинну владу за порушення законів та реґламенту ВРУ, сьогодні успішно та свідомо ті ж таки закони порушують. Просто безсовісно виглядає тепер парламентське кнопкодавство. Але ще гостріше стоїть питання складення мандатів тими, кого призначено у виконавчі органи влади.
Хоч і повільно, та все ж просувається процес оновлення депутатського складу, коли йдеться про парламентарів, які пройшли у ВРУ за партійними списками. Безнадійно, натомість, — у випадках з мажоритарниками. Ну, невже новій владі зовсім не було кого призначати головами обласних адміністрацій, окрім як депутатів, що балотувалися в одномандатних округах?! Ситуація патова: у парламенті тепер кожен «багнет» на рахунку, а мажоритарників нема ким замінити, от і виходить, що ті, що прийняли призначення у виконавчу вертикаль, мусять, порушуючи мораль та закон, курсувати між оксамитовим кріслом у парламентській залі та чиновницьким портфелем…
Несумісні сумісники
Уранці 27 березня голова Львівської ОДА Ірина Сех виступала з промовою на форумі місцевого самоврядування, й акурат, коли вона ділилася своїми думками про те, як має виглядати місцева влада за нових умов, з Верховної Ради прийшла звістка про те, що депутати не можуть внести до порядку денного два вкрай важливі антикризові проекти, бо депутатів від чинної коаліції не вистачає, а реґіонали та комуністи вирішили саботувати роботу Ради.
Напевно, що в той момент у парламенті дуже не вистачало народного депутата Ірини Сех, яка не так давно розповідала журналістам, що не може здати свій мандат в такий важкий для країни час, коли кожен «багнет» на вагу золота. Пані Сех запевняла, що її голос кілька разів був вирішальним і тому вона шарпається між Києвом та Львовом.
Це ще одна ілюстрація того, як триває порушення закону з боку тих, хто нібито боровся на барикадах за безумовне його дотримання. Але не минуло й місяця, як борці маніпулюють законом на догоду політичній доцільності.
Ірина Сех, аби зберегти обличчя, звернулася до в.о. президента Олександра Турчинова з пропозицією переписати указ про її призначення і зробити її виконувачем обов'язків, бо, мовляв, в.о. президента не може призначати повноцінних голів ОДА.
Експерт ГМ «ОПОРА» Олександр Неберикут в коментарі «Z» сказав, що такі арґументи є радше політичними маневрами задля уникнення обґрунтованих претензій з приводу поєднання посад.
«З точки зору юридичної, це дуже хитка логіка — апелювати до того, що вона мала би бути в.о. голови ОДА. Вона є формальним, леґітимним та визнаним головою ОДА, що тягне за собою певну політичну відповідальність та унеможливлює перебування в ще якійсь публічній ролі. Вона має для себе це вирішити», — каже експерт.
Сьогодні два депутати-мажоритарники одночасно керують обласними адміністраціями — Ірина Сех на Львівщині та Юрій Одарченко в Херсонській області. Ще кілька посадовців з Києва, обраних в одномандатних округах, свідомо порушують закон з тих самих міркувань. Наприклад, віце-прем'єр Віталій Ярема заявив виданню «Лівий берег», що не здаватиме мандат депутата (його обрали в одномандатному окрузі в Києві), поки не буде вреґульоване питання Криму. Так само на складні політичні обставини посилається й нинішній керівник КМДА Володимир Бондаренко.
А от чому не здає мандат списочник від «Батьківщини» Сергій Пашинський, призначений в.о. керівника Адміністрації Президента, також пояснити дуже просто: він тримає запасний аеродром до президентських виборів. Адже може трапитися так, що кандидат від його політичної сили не переможе, відтак він ризикує залишитися без пряників взагалі — мандат здав, з адміністрації «попросили». Найпевніше, аналогічна мотивація присутня і в діях голів ОДА, адже новий президент формуватиме свою команду.
Про цей аспект каже й Олександр Неберикут, але він вважає, що ці політики мають іти на ризик, усвідомлюючи своє тимчасове становище на тій чи тій посаді.
«Ця ситуація є тимчасовою, бо наближаються президентські вибори, які можуть по-новому переграти існуючий кадровий розподіл, але в цій ситуації всі ризикують. Будь-які політики на посадах голів ОДА чи на інших посадах цілком свідомо приймають на себе цю відповідальність тимчасового політичного керівника чи якусь тимчасову політичну роль і з нею працюють. Тому мені здається, ці політичні маневри не дають нормально виконувати свої політичні обов'язки, а з іншого боку — дискредитують реґіон та політичну силу», — каже експерт.
Очевидно, що найкращими ліками від таких маневрів була би принципова позиція керівництва парламенту та політичних сил, представники яких інфіковані «запаленням політичних хитрощів». Зрозуміло, що напіввоєнна ситуація припускає певні поблажки політикам, однак вони не можуть переходити межу. Адже останнім часом не раз фіксували в парламенті випадки неприхованого кнопкодавства вчорашньої опозиції, яка свого часу погрожувала навести лад в цьому питанні. Однак, ставши владою, чинить так само, як і її попередники.
Нове вино в старих міхах
Тим часом в парламенті таки з'являються нові депутати. Серед них більшість — представники ВО «Батьківщина», яка найчисельніше забезпечила кадрами виконавчу владу.
Серед новобранців у ВРУ є досвідчені парламентарі, такі як Ігор Гринів (родом зі Львова) чи киянин Олег Шевчук. Але вигулькують і колоритніші персонажі. Наприклад, медія пишуть про те, що новоспечена депутатка з Донецька Олена Колганова вирізнилася тим, що її фірма організовувала розмаїті свята на кшталт Дня Макіївки чи концерти «реґіональної» депутатки Таїсії Повалій. А ще в біографії пані Колганової є епізод роботи «рятувальником»: 2007 року вона працювала заступником начальника управління із зв'язків з громадськістю в Міністерстві надзвичайних ситуації. Якщо хтось забув, тоді головним пожежником був неповторний «артист ориґінального жанру» Нестор Шуфрич. Але останні роки Олена Колганова віддала роботі у партії «Фронт змін», за що й отримала місце у списку об'єднаної опозиції.
Однозначно зміцнить парламентські лави й уродженець Миколаївської області Вадим Мериков, що має дві освіти — спортивну та юридичну. Крім того, він має звання майстра спорту з кікбоксинґу та заслуженого тренера з боксу. Був власником юридичної фірми.
Новий депутат очолював групу «Фронту змін» в Миколаївській міській раді. На вибори йшов як безпартійний, хоча кілька років перебував у «Батьківщині».
Цікавим є і депутат з Одеси Леонід Макул, який посів своє місце в списку за квотою «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка. Пікантності ситуації додає те, що шеф Макула залишив фракцію «Батьківщини» через світоглядні розбіжності. Крім того, парламентського новобранця пов'язують з одіозним одеським діячем Русланом Боделаном, хоча свого часу Макул був очільником міської організації «Нашої України» в Чорноморській Пальмірі.
Також з «Нашою Україною» пов'язана новоспечена депутатка Олена Ледовських, яку називають близькою до депутатів Миколи Мартиненка і Давида Жванії. Свого часу очолювала виконком київської міської організації НУНС, а під час останньої парламентської кампанії працювала в штабі Об'єднаної опозиції.
З ющенківського гнізда вийшов ще один депутат — Олександр Чубатенко. 1998 року він став парламентарем, здобувши перемогу в одному з округів Києва, а за президентства Віктора Ющенка працював у Київській ОДА, яку очолювала Віра Ульянченко.
З-поміж депутатів від ВО «Свобода» найзнанішим для галичан є колишній керівник фракції цієї політсили у Львівській міській раді Маркіян Лопачак. Про його успіхи в політиці та бізнесах не так давно писали «Наші гроші. Львів» у статті «Партійний бізнес нардепа Лопачака».
Крім львівського політика, примітною є також постать свободівського «міністра закордонних справ» Тараса Осауленка. Він тримав контакти партії з європейськими правими, зокрема з лідером французького «Національного фронту» Ле Пеном.
Ще одним депутатом найвільнішої партії став свободівський юрист Олег Бондарчук, який в тіньовому уряді партії посів посаду міністра внутрішніх справ і реґулярно допомагав партійцям, що мали юридичні проблеми з попереднім режимом.
У парламент також потрапив лідер вінницької організації «Свободи» Олексій Фурман, політична кар'єра якого в минулому була пов'язана з «Нашою Україною», але звідти політик пішов і за кілька років опинився у «Свободі». А поза політикою мав бізнес.
Єдиний новий депутат від УДАРу — 62-річний Анатолій Ревенко, що був викладачем політекономії в Кіровоградському педінституті, а згодом посідав різні посади в місцевій ОДА та відділенні АМКУ.
Ревенко був членом НРУ, пізніше — очільником виборчого штабу Ющенка в 2004 році, ще пізніше став членом балогівського «Єдиного центру» і нарешті пристав до партії Кличка.
28.03.2014