(Реферат на вічу снятинскім.)  

Д. 31 января н. с. розпочався у Львові, а д. 2 фебр. скінчився перший зйізд галицкоі партіі соціяль-демократичноі. Зйізд той радив у великій салі ратушевій, а складався він з делегатів (около 40) і з гостей (около 140, в тім числі й справоздавці газет, при чім годиться зауважити, що аранжери зйізду вважали відповідним запросити редакціі часописів ворожих рухови соціяльдемократичному, як "Dziennika polskiego", "Przeglądu" ітп., а не запросили редакціі "Народа", ані скілько знаємо, жадноі іншоі з руских редакцій).

Не стілько для особистоі сатісфікціі, скілько для ілюстраціі, як серіозно і чесно веде "Дѣло" полеміку особисто і яким оружєм побиває своіх противників, я зважуюся положити перед очима читачів "Народа" і піддати під йіх суд отсі два документи.   1. В н-рі 30 "Дѣла" з д. 7 (9) фебр. під написом "З регістру клевет" уміщено слідуючу гарну статейку:  

Орган парискій "Le Figaro" вважав чомусь потрібним в 41 нрі сего року заблудити до Галичини, "краю так гарного і наскрізь оригінального" і посвятити своіх читачів в тайни нашоі "новоі ери". В статейці "Les nationalites en Autriche" розказує співробітник сеі часописі, що в Австріі є чи мало народностів, так що пануючому приходиться бути правдивим поліглотом, щоби міг порозуміватися з своіми підданими. Всі ті народности дуже лояльні для дінастіі і цісаря, але між собою бються що мають сили.

З початком сего року наша галицка Русь стратила двох людей, котрих память годиться спомянути добрим словом. У Львові вмер д. 29 января в ночи Дамян Гладилович, професор рускоі гімназіі, голова тов. імени Шевченка, член, а зглядно виділовий усіх народовских товариств у Львові і аміністратор "Дѣла" від самого початку єго заснованя. Покійний був характер наскрізь чесний і прямий, робітник невтомлений а притім скромний і тихий як мало хто з єго сопартійників.

Так мимоволі приходиться питати себе самого, читаючи від якогось часу вступні статі "Дѣла", того органу "народноі" партіі і єі "конструктивних" елементів. Народовці — люде, що опираються на народі, ідуть з ним разом, поступають в дусі єго потреб і бажань — чи не так? До недавна можна було без сорому сказати, що так. Народовці прислухувалися досить пильно до голосу народа, скликали єго на віча та наради, силувалися сяк чи так заспокоювати єго потреби і бажаня. Тим іменно способом, ідучи дорогою вказаного пок. В.

Притиснені до стіни опінією публичною на провінціі, вираженою на вічах народних а також признанями посла Телішевского, органи "новоі ери" винайшли нову термінологію, щоби нею хоч троха довше милити очи недогадливих і викручуватися ними від отвертого признаня, що нова ера була політичною помилкою і що треба шукати іншоі дороги, щоби з неі вилабудатися. Вони розділили Русинів на дві верстви, названі ними "конструктівні і деструктівні елементи".

Віче в Турці заповіджене було ще на початок ноября мин. р. майже рівночасно з вічем коломийским, та єго відложено і мабуть чи не на жаданє посла Телішевского, котрий тоді ще сидів у Відні в Раді державній, а хотів бути сам на вічу. Певна річ, що й для впорядчиків віча пожадано було почути слова свого посла про сітуацію, і віче відложено аж на декабр, на різдвяні феріі Ради державноі. Тимчасом сталися деякі досить важні річи. Д.

(Жидівска війна).   І.  

[Хлібороб, 1891, № 2–4/5 (15.V–25.VII), c. 13–14, 19–21, 30–32]   І.   Русин умер. Про се не було ніякого сумніву. Секція єго тіла, доконана трьома докторами, виказала навіть причини, для котрих він мусів умерти. Причини були дуже глибокі і висказані тяжко вченими словами. В протоколі не промовчано навіть, що секцію робили ті самі дохтори, котрі за житя лічили небіжчика, пускали єму кров, виривали зуби і відрізували всякі шкідливі нарости, поки він вмер.   Нарешті вмер і поховали єго.