[ЛНВ, 1898, т. 2, кн. 6, с.245–322]   Оповіданє з бурливих років 1846—1848     I.   Було се зимою, незадовго перед пущанєм памятного 1846-го року.  

[Літ.-науковий вісник, 1898, т. 1, кн. 3, с.303–310]   Нарис       Нї, не видержу! Не можу довше видержати! Мушу прилюдно признати ся до гріха, хоч знаю наперед, що на душі менї не буде лекше від того. Адже-ж відплата тут неможлива, бо яка-ж відплата може винадгородити невинно пролиту кров, надолужити замордоване житє?  

[ЛНВ, 1898, т. 3, кн. 8-9, с.135–139]   — Черепаха їде!  

[Громадський голос, 1897, № 8 (15.IV), с.61–63]   Не за горами, не за Бескидами, а таки в нашім краю був колись великий та могучий цар, що звав ся Лев, а на прозвище Ситий-йісти-не-хоче. Добрий то цар був і справедливий; ніхто на него ніколи не жалував ся, а як часом хто хотів пожалувати ся, то звичайно ще й не оглянув ся, аж уже був небіщик, і спочивав у царських зубах. А був він царем над усею звіриною, над усею птицею, і всі єго слухали.  

[Житє і слово, 1897, т. 6, кн. 1 (I), с.32–37]   (Казка).  

[Історія кожуха. Львів, Накл. ред. «Гр. гол.», 1897. 10 с.(Хлопська б-ка, IX)]   Був собі кожух. Простий баранячий кожух, навіть не надто новий; правда, не латаний, та вже порядно проходжений, просяклий запахом людського поту, з поблеклими від давна прикрасами, що колись надавали єму характер типового покутського кожуха. Словом, тепер то був кожух звичайний, буденний, невидний, не цікавий для етнографа-аматора і на око не маючий найменчого права до гордости.  

[Звірячий бюджет. Львів, Накл. ред. «Гр. гол.», 1897. 11 с. (Хлопська б-ка, VIII)]   Не за горами, не за Бескидами, а таки в нашім краю був колись великий  та могучий цар, що звав ся Лев, а на прозвище Ситий-йісти-не хоче. Добрий  то цар був і справедливий; ніхто на него ніколи не жалував ся, а як часом хто  хотів пожалувати ся, то звичайно ще й не оглянув ся, аж уже був небіщик і спочивав у царських зубах. А був він  царем над усею звіриною, над усею птицею, і всі єго слухали.  

[Повість. Львів 1897. З друкарні Інститута Ставропігійського. Під зарядом Йосифа Гузара.] І.   В невеличкім, чистенькім і зо смаком прибранім салонику дві дами заняті живою розмовою.   Обі однакових літ, однакового показного росту, обі вродливі, в цвіті віку, обі вбрані добірно і зо смаком. Говорять між собою інтімно; інколи мимоволі понижуючи голос до таємного шепоту, хоч ані в салонику, ані в сусідніх покоіках, ані в сінцях нема й душі живоі.  

[Як пан собі біди шукав. Казка. Львів, Накл. ред. «Гром. гол.», 1896. 47 с. (Хлопська б-ка, III)]   КАЗКА     І.  

[Житє і слово, 1896, т. 5, кн. 1 (V), с.23–29]