Іван Франко

[Громадський голос, 1897, № 8 (15.IV), с.61–63]   Не за горами, не за Бескидами, а таки в нашім краю був колись великий та могучий цар, що звав ся Лев, а на прозвище Ситий-йісти-не-хоче. Добрий то цар був і справедливий; ніхто на него ніколи не жалував ся, а як часом хто хотів пожалувати ся, то звичайно ще й не оглянув ся, аж уже був небіщик, і спочивав у царських зубах. А був він царем над усею звіриною, над усею птицею, і всі єго слухали.  
29.11.97 | |
[Житє і слово, 1897, т. 6, кн. 1 (I), с.32–37]   (Казка).  
29.11.97 | |
[Історія кожуха. Львів, Накл. ред. «Гр. гол.», 1897. 10 с.(Хлопська б-ка, IX)]   Був собі кожух. Простий баранячий кожух, навіть не надто новий; правда, не латаний, та вже порядно проходжений, просяклий запахом людського поту, з поблеклими від давна прикрасами, що колись надавали єму характер типового покутського кожуха. Словом, тепер то був кожух звичайний, буденний, невидний, не цікавий для етнографа-аматора і на око не маючий найменчого права до гордости.  
29.09.97 | |
[Звірячий бюджет. Львів, Накл. ред. «Гр. гол.», 1897. 11 с. (Хлопська б-ка, VIII)]   Не за горами, не за Бескидами, а таки в нашім краю був колись великий  та могучий цар, що звав ся Лев, а на прозвище Ситий-йісти-не хоче. Добрий  то цар був і справедливий; ніхто на него ніколи не жалував ся, а як часом хто  хотів пожалувати ся, то звичайно ще й не оглянув ся, аж уже був небіщик і спочивав у царських зубах. А був він  царем над усею звіриною, над усею птицею, і всі єго слухали.  
27.09.97 | |
[Повість. Львів 1897. З друкарні Інститута Ставропігійського. Під зарядом Йосифа Гузара.] І.   В невеличкім, чистенькім і зо смаком прибранім салонику дві дами заняті живою розмовою.   Обі однакових літ, однакового показного росту, обі вродливі, в цвіті віку, обі вбрані добірно і зо смаком. Говорять між собою інтімно; інколи мимоволі понижуючи голос до таємного шепоту, хоч ані в салонику, ані в сусідніх покоіках, ані в сінцях нема й душі живоі.  
23.01.97 | |
[Як пан собі біди шукав. Казка. Львів, Накл. ред. «Гром. гол.», 1896. 47 с. (Хлопська б-ка, III)]   КАЗКА     І.  
12.12.96 | |
[Житє і слово, 1896, т. 5, кн. 1 (V), с.23–29]  
29.11.96 | |
[Житє і слово, 1896, т. 5, кн. 2 (VIII), с.129–142]   Літом 1895 року пройіжджав я зелізницею з Будапешту до Галичини. Жара стояла страшенна. Крізь вітворені вікна вагону так і сипав ся вугляний пил від машини і запирав дух. Ми поспускали стори в купе і йіхали мовчки, від часу до часу промочуючи пересохле горло кількома краплями огидного фабричного вина, котре ми на двірці в Будапешті купили за правдиве угорське.  
29.11.96 | |
Украінське питанє переходить в новійших часах дивні фази розвитку. Від коли при кінці XVI віку унія з Польщею, з разу політична, а далі й обрядова силою натуральноі реакціі кинула між Украінців сильний фермент і збудила перші проблиски національного почутя, першу свідомість національних інтересів відрубних від інтересів польських (почутє відрубности від Московщизни збудило ся і виступило досить різко вже в другій половині XVII віку), бачимо серед украіньского народу і серед украінськоі суспільности певне аналогічне, хоч не паралельне хвилюванє тоі свідомости і того почутя.
04.05.96 | Львів |
[Читанка руска для другої кляси шкіл середних. Львів, 1895, с.316–320]  
28.11.95 | |