Орган парискій "Le Figaro" вважав чомусь потрібним в 41 нрі сего року заблудити до Галичини, "краю так гарного і наскрізь оригінального" і посвятити своіх читачів в тайни нашоі "новоі ери". В статейці "Les nationalites en Autriche" розказує співробітник сеі часописі, що в Австріі є чи мало народностів, так що пануючому приходиться бути правдивим поліглотом, щоби міг порозуміватися з своіми підданими. Всі ті народности дуже лояльні для дінастіі і цісаря, але між собою бються що мають сили. Та в остатніх часах ся боротьба між народностями троха притихла, а натомісць розгорілася боротьба між партіями в нутрі кождоі народности. Чехи не так уже борють ся з Німцями, але тим завзятійше бються старочехи з молодочехами. Те саме бачимо серед Мадярів, те саме і в Галичині, де боротьба між Русинами і Поляками поменшала супроти боротьби між старими і молодими Русинами.
"До року 1890 панували в Галичині Поляки. Воюючи між собою, вони все лупилися разом, коли треба було вдарити на Русинів. Але три міліони Русинів кричали, поки йіх в кінці не вислухано. В р. 1890 дістали вони ліцей у Львові, далі 8 крісел в Раді державній, а в кінці руский додаток до галицкоі газети урядовоі. Се була блискуча побіда (une victоіrе еclаtаntе), бо не можете собі уявити, яку велику вагу привязують ті добряги до питаня язикового — вони прямо дуріють за для него (s'est de la frenesie), чому впрочім нема що дивуватися, бо довгі віки вони були під чужим панованєм, і володарі накидали йім також свою мову. "Одержавши сі концесіі, Русини сказали собі, що моглиб одержати ще далеко більше — і се сталося причиною роздвоєня, повстали партіі старих і молодих. Але в Галичині все йде навпаки, не так, як у других людей. Там старі є непримиримі (intrassigeants), а молоді в дозволені тим що дістали. А щоби не бракувало ще й третього до тоі музики, повстала ще й партія радикалів, котра є партією "золотоі середини" (du ju-te milieu)". Яка властиво є золота середина між вдоволеними і невдоволеними — орган парижский не каже, тілько кпить собі з "почтивих Галичан", котрі навіть не розуміють того, що у других людей значить слово "радикал".
Простувати похибки французкоі газети не варто — для французких газетярів не обовязково знати те, що дієся по за границями Франціі, а особливо в такім глухім куті, як Галичина. В наведених увагах для нас інтересна особливо та мимовільна іронія, яка проскакує в названю руского додатку до урядовоі газети "блискучою побідою" Русинів. Французкий газетяр чув щось очевидно про нашу преславну нову еру, і ось друга інтересна річ в повисших увагах — бачити, як він силуєся вмістити собі в голові єі здобутки і те, що з них виводять. Що се не може помістити ся в єго голові, для котроі такі річи, як боротьба о язик і такі "квестіі", як гімназія або паралєльки є зовсім не зрозумілі, се очевидно, і для того він мусить виображувати собі Русинів як якихось дивоглядних диваків, котрі просто дуріють від радости, діставши одну гімназію або одну газетину урядову на рускій мові. Чи се так дуже підхлібне для "ces braves gens", а особливо для тих "молодих", що вдовольняються сею "блискучою побідою", сего не беремось рішати.
[Народ]
06.03.1892