Старорускі оповіданя Вибрав і переповів І. Франко. (в додатку) У Львові: Коштом і заходом Т-ва “Просьвіта”; З друк. Наук. Т-ва ім. Шевченка, 1900. – 16 с. [ Ч.] 1. (“Просьвіта”; Чис. 238, кн. 3). Зміст: І. Оповіданє про смертну трубу і чотири скриньки; ІІ. Оповіданє про однорічних царів; ІІІ. Оповіданє про царя Аггея; IV. Оповіданє про опікуна.   [ Ч. 2].  У Львові: Коштом і заходом Т-ва “Просьвіта”; З друк. Наук. Т-ва ім. Шевченка, 1900. – 8 с.

Сїм казок. Львів: Накладом Українсько-руської Видавничої Спілки, 1900. – 92 с. (“Балєтристична Біблїотека”; Чис. 36). Зміст: Рубач; Казка про Добробит; Зьвірячий буджет; Історія кожуха; Свинська конституция; Острий – преострий староста; Історія однієї конфіскати.    

Юлїян Бачиньский. Україна Irredenta. Друге виданє. Накладом автора, 3 друкарні В. А. Шийковського. У Львові, 1900. Ст. 180, 8⁰. Цїна 2 кор. (в оправі), 1 кор. 60 сот. брош. Є се друге, незмінене виданє сего твору, найкращого взірця галицької схолястики, нащепленої марксївською фразеольоґією.

Присьвячую Іванови Сандулякови Луки з Карлова.     Був собі кожух. Простий баранячий кожух, навіть не надто новий; правда, не латаний, та вже порядно проходжений, просяклий запахом людського поту, з поблеклими від давна прикрасами, що колись надавали йому характер типового покутського кожуха. Словом, тепер то був кожух звичайний, буденний, невидний, не цїкавий для етноґрафа-аматора і на око без найменчого права до гордости.  

Був то собі колись Добробит. Не знаю, чи хто з вас особисто затямив його, тож мушу описати вам отсе його так, як менї описував небіжчик моєї баби тїтчаний стрик.  

(Присьвячую памяти Михайла Драгоманова).   В часї моєї далекої і важкої мандрівки зайшов я в величезний, густий лїс — і заблудив. Лїсовий холод, що звичайно так відсьвіжує, тепер пригнїтав мої груди, як сумнїв пригнїтає душу. Величезні, чорні гиляки грізно висїли надомною, зловіщо шелестячи листєм.  

Не за горами, не за Бескидами, а таки в нашім краю був колись великий та могучий цар, що звав ся Лев, а на прозвище Ситий-їсти-не-хоче. Добрий то цар був і справедливий; ніхто на него нїколи не жалував ся, а як часом хто хотїв пожалувати ся, то звичайно ще й не оглянув ся, аж уже був небіщик і спочивав у царських зубах. А був він царем над усею зьвіриною, над усею птицею, і всї його слухали.  

ПЕРЕДНЕ СЛОВО.   В книжочцї про „Сотні роковини народного письменьства Руси-України“ (1898 р. ч. 221—222) було коротенько згадано про наше староруське письменьство, занесене до нас первісно з Болгариї. Було там сказано, як староболгарська мова в тих писанях помалу наломлювала ся на подобу тої, якою говорили тогдї Русини і як із неї звільна виробляла ся теперішна церковна мова, що є дуже далека від тої мови, на яку колись перекладали сьвяте письмо і богослужебні книги просьвітителї Славян, сьв. Кирило і Методий.  

[Полуйка і інші бориславські оповідання. Львів, 1899, с.89–96]  

[Коли ще зьвірі говорили: Казки для дїтей. Львів, 1899. – VIII, 146 с.]   ПЕРЕДМОВА.