Демонстрація против руских єрархів, устроєна деким з молодіжі рускоі у Відні, крім кільканадцяти поліційних ревізій, тяганини по судах, арестованя 8 молодих людей із тов. "Буковина" і карного слідства виточеного тим людям і обіч них ще кільком студентам з тов. "Січи", мала ще один наслідок, котрий загал публики рускоі певно признасть далеко важнійшим і більше сумним, бо він доторкає вже не особистих, але загальних інтересів. Се є розвязанє обох руских товариств "Січи" і "Буковини", котрих члени (з "Буковини" мало не ціле товариство крім 2—3 людей) приняли участь в демонстраціі. Розвязанє вийшло з наказу намістництва долішне-австрійского і мотивоване було тим, що немов би то оба ті товариства устроіли демонстрацію барви виразно політичноі і тим переступили статутом визначений обсяг свого діланя. Не знаємо, чи власти найшли які небудь фактичні підстави для такого мотивованя: здається, що не найшли ніяких крім тоі одноі, що в демонстраціі взяли участь не тілько звичайні члени, але також деякі виділові одного і другого товариства. Звісно, сей мотів для розвязаня товариства ще зовсім не вистарчає: по закону, товариство не може відповідати за те, що роблять приватно єго члени або єго урядники. Тілько колиб демонстрація обговорена і ухвалена була формально скликаним збором товариства або хоч би виділом, розвязанє єго явилось би оправданим. Що в "Січи" такоі ухвали не було і не могло бути, се показує вже той самий факт, що товариші єі дізналися про демонстрацію ледво на кілька годин перед самою демонстрацією. Не знаємо, як стоіть діло з "Буковиною", хоч не думаємо, щоб і тут товариші єі були на стілько неосторожні, щоб ухвалювати формально таке діло. Впрочім власти можуть се лехко справдити (і будуть змушені справдити), маючи в руках всі книги, протоколи, рахунки, загалом усі ділові архіви обох товариств, забрані підчас ревізій, що відбулися кілька день перед розвязанєм у обох товариствах. Значить, не виключена надія, що наказ намістництва буде взятий назад і що оба товариства ще не пропали і зможуть знов увійти в житє.
Та поки що все таки факт фактом, що галицко-руска колонія у Відні лишилася без своіх загальних організацій крім одного товариства "Громада", заснованого вже підчас "новоі ери" деким із бувших січовиків, товариства не студентского а зложеного переважно з живучих у Відні ремесників. "Громада" має виразний характер народовско-клерикальний: головою єі є о. Сембратович, ректор грк. дух. семінаріі віденьскоі а головний єі основник і публіціст сповняє при семінарскій церкві функцію дяка. Щоб "Громада" могла на час іnterregnum або й на далі статись осередком духового житя всеі галицко-рускоі колоніі у Відні, про се нема й мови вже хоч би для того, що товариші єі пильно дбають про те, щоб не приймати між себе нікого, хто не годиться з клерикально-народовским способом думаня йіх власноі більшости. Доказ на се маю в торічнім виключенні одного молодого студента, звісного вже потроха і в письменстві, В. Шурата, котрого з разу головний верховодець "Громади" запросив у члени, але опісля, по прочитаню одного реферату в товаристві виділ обявив непринятим, добачивши в єго поглядах щось там неправовірне і єретиче.
Будь що будь, факт такий, як розвязанє двох огнищь житя руского у Відні заставляє нас подумати троха основнійше над тим, чим були ті товариства для нашоі суспільности, що вони внесли або силувались внести в неі і чого б ми в разі йіх відновленя в праві були по них надіятися. Се тим більше на місці, що оба ті товариства швидко мали обходити 25-літній ювілей свого істнованя і лагодилися зазначити ті роковини якимись памятковими виданями; спеціально що до "Січи" знаємо, що один з єі товаришів зібрав богатий матеріял для єі історіі, котра певно була б карткою, тай то не найменше важною і інтересною, з історіі розвитку нашоі галицко-рускоі суспільности за остатні 25 років.
Та поки ще ся історія не написана, стрібуймо хоч в загальних нарисах уявити собі фізіономію "Січи" в єі розвитку. Заснована в одній з великих европейских столиць в часі найбільшого підйому народно-украінофільского руху серед галицко-рускоі молодіжі "Січ" за весь час була не тілько зеркалом, в котрім вірно відбивалися течіі i зміни думок та поглядів серед галицко-рускоі молодіжи, але була й живим огнищем, котре в той галицко-руский матеріал вносило й дещо свого, нового, що з конечности мусіло причепитися до него в такім великім центрі цівілізаціі, на такім великім роздорожю течій духових, як Відень. Оттим то розвиток духовий "Січи" живійший, чергованє пануючих напрямків серед єі товаришів швидше, ніж у Галичині, бо йіх логічна діференціація приспішуєся далеко сильнійшими посторонніми, західними і східними впливами, ніж се могло бути в Галичині.
Чисте народовске украінофільство перших основників "Січи" дуже швидко тут пережилося: вже за пару літ одна часть товаришів, з Цеглинским і М. Подолінским почала хилитися до того тіпу галицкого народовства, котрий тут запанував тепер, коли тимчасом друга часть, котроі найкращим представником був О. Терлецкий, обертаєся критично до самих основ того народовства і звільна від украінофільства переходить до широких діскусій над теоріями загальними: дарвінізмом і соціалізмом. На лихо, сей логічний і широкий розвиток був перерваний бурею, що стряслась над деякими товаришами "Січи" в р. 1877 і опісля не міг уже вскочити в давню колію. Від діскусіі над широкими теоріями товариші "Січи" не перейшли, як би ceгo можна було бажати, до детального розсліду йіх основ і до йіх приложеня спеціально в нашім краю і серед нашоі суспільности. Противно, пригнобленє духове, що запанувало було у нас при кінці 70-тих років, відбилося і в "Січи" — переситом і обридженєм до всяких широких теорій і так званим "висміюванєм віссеншафтів". Напрямок сей у декого з товаришів "Січи" вироджувався в формальний цінізм і повний нігілізм ідейний; другі, живійші, кидалися сюди й туди, хапалися то за ідею славянскоі взаімности (видавництво "Слав. Альманаха"), то за захвалюванє самих тілько фахових студій, поки аж в початку 90-тих років галицко-руский радікалізм не вніс в "Січ" новоі духовоі течіі. Та ся течія оказалась надто слабою для того, щоб двигнути "Січ" до нового житя. Радікалізм галицко-руский є випливом не стілько широких наукових теорій, скілько детальним пізнаннєм потреб і бажань самого галицко-руского народа. Се напрям як найтіснійше з вязаний з місцевими галицко-рускими обставинами політичними, громадскими і економічними; програма єго, в значній части тілько сістемізованє того, чого бажає і домагаєся сам народ, не може вдоволити людей широких теорій і простолінійних доктрін, видаєся йім у многому неконсеквентною і сорокатою. А традиція "Січи", як показано висше, лежала іменно також в широких ідеях, котрі впрочім часто бували тілько широкими фразами. От тим то не диво, що й радікальна програма швидко дочекалася від товаришів "Січи" критики власне з того боку. Одні примірювали єі до програми соціальноі демократіі, другі до крайне націоналістичних програм в роді молодоческоі "корони св. Вацлава"; для одних і для других наша програма вийшла за короткою, одні і другі вносили в неі своі поправки, котрі в більшій або меншій мірі змінювали всю єі суть. Розрив Австріі на самостійні національні державки з осібними міністерствами і парляментами — і пролетарізація мас мужицких як пожаданий ступінь до соціально-демократичного ідеалу — отсе два полюси, до котрих зводилася січова критика нашоі програми: інтересно, що оба ті полюси часто сходилися і годилися в одній і тій самій голові, але звісно, як ідеі зовсім далекі і фантастичні, не ворушили чутя і не обовязували до нічого практичного.
От тим то не диво, що виголошуючи такі теоріі та займаючись своіми фаxовими студіями (переважно медициною), товариші "Січи" у всіх інших поглядах оставалися в переважнім числі людьми зовсім неосвіченими, Галичанами і рутенцями в повнім значіню того слова. Віддаючися пильно "студіованю житя віденьского" по ресторанах, кнайпах та кафе-шантанах (по мірі грошевих засобів), більшість йіх по кільколітнім побуті так і вийіджала з Відня побувавши хіба раз-другий для цікавости в обох надворних музеях а не бувши ані разу в надворній бібліотеці. Навіть в універсітетській бібліотеці дуже рідко можна здибати Галичанина-Русина. Богаті матеріяли, нагромаджені в Відні для вивченя не тілько загально-европейских справ, але навіть спеціально Галичини, для наших Січовиків за ввесь час істнованя товариства були terra incognita; про те, щоби хто небудь з них трібував добратися до архівів, до рукописних збірок і т. і. — навіть мови не було.
В звязку з тим стоіть що одна справа дуже важна і дуже делікатна. На відомість про розвязанє "Січи" кождий, хто близше знав се товариство, зараз подумав: що станеся з бібліотекою "Січи"? Бібліотека ся довго становила гордість і славу того товариства: історія єі збогаченя особливо книжками російскими розказана була нераз д. Драгомановим, між інчим і в єго Споминах. Після всего, що писано і говорено про ту бібліотеку виробилася загальна думка про єі добірність і єі велике цівілізаційне значінє. Нехай вільно буде міні, по докладнім огляді тоі бібліотеки не довго перед розвязанєм "Січи" сказати своє слово про єі теперішний стан і єі значінє.
Бібліотека "Січи" в теперішню пору зовсім не велика: вона міститься в шести невеличких шафах, далеко не щільно заставлених книжками. Та се ще не значилоби нічого. Далеко гірше те, що вона зовсім не добірна. В єі складі відбився ненормальний розвиток товариства. Широкі замахи в ріжні боки без видержки хоч би в однім. В часи заінтересованя дарвінізмом закуплено декілька праць природничих, виписано гарний журнал дарвіністичний "Kosmos", та по 2—3 роках уподобанє скінчилося, виписуванє журнала перервано на половині року, одержаних випусків абсолютно ніхто не читав, усі номери звязано мотузочкою і як купу непотрібного паперу зложено на дно шафи. В іншім часі хтось з товаришів вичитав, що виходить цінне виданє "Allgemeine deutsche Biographie". Давайте виписати єго! І виписали, одержали кільканадцять випусків і перервали мабуть на половині букви Д. Бо і по що було далі виписувати, коли виданє є в кождій публичній бібліотеці між підручними, коштує богато, а в додатку в самій "Січи" абсолютно ніхто ним не інтересувався, так що одержані випуски так само як і "Kosmos" навіть не оглянувши, з книгарськими квітанціями під обложками, звязано мотузочкою і як другу оздобу бібліотеки положено на дно шафи і з часом похоронено під купою всяких так само непотрібних паперів.
В загалі у всім складі бібліотеки, де добору книжок доконували самі січовики, видно крайній нелад, брак провідноі думки, ділеттантське хапанє в ріжні боки, іноді купованє книжок більше для моди, ніж з потреби, брак комплетів, що свідчить о браку постійного інтересу для даного видавництва. Більше сістематичности видно в доборі книжок присланих із Росіі: тут справді пізнати, що добирали книжки тямущі люде. Ряд видань по історіі, кілька збірок етнографічних матеріалів южноруских, великоруских і білоруских, дещо книг по статистиці, соціальним справам російским як община і т. і., ряд цінних журналів поступового напрямку, коллекція ліпших россійских беллетристів. Як бачите, добір такий, що може з найліпшого боку зарекомендувати російску культурну роботу. І справді треба сказати, що се й є а властиво була найціннійша часть січовоі бібліотеки, і що іменно та часть мала чималий вплив на розвиток літературного смаку в самій Галичині (оговорюсь зараз і мотівуватиму дальше, що тут і там вплив той все таки був зглядно досить невеличкий і не тривкий). Особливо беллетристика російска читана була пильно Січовиками, а ще пильнійше йіх свояками і своячками в Галичині: розйіжджаючися до краю на вакаціі вони возили з Відня твори рос. беллетристів з собою до Галичини і тут вони йшли з рук до рук — і дуже часто не вертали вже до першоі руки. От тому то ся іменно часть січовоі бібліотеки є нині тілько масою фрагментів і шматочків здекомплетоваиих видань. Новійших видань нема, з давнійших полишалися хіба розрізнені томи. Хотівши нині з тоі купи вривків зробити щось похоже на бібліотеку треба більшу часть книжок справляти на ново.
Пощастилося й журналам: бодай на деяких видно сліди, що в товаристві інтересувалися ними. Книжки деякі переплетено (а може вони й присилались такими з Росіі?), на деяких непереплетених видно, що йіх читали: картки декуди порозрізувані. Та все таки загалом сказати можна, що того, що в тих журналах було найінтересніще для освіченого чоловіка і Славянина, ніхто в Січи не читав, що про комплетованє річників журналів дбали мало а про старанне йіх захованє ще менше. Книжки переважно не переплетені, пообривані, покидані як будь. Про етнографічні, статистичні і інші того рода праці і матеріали ніщо й говорити: цими в "Січи" ніхто не цікавився: як йіх прислано з Росіі, так вони, не порозрізувані, нерушані стоять і доси.
Скажу коротко: на мене, бібліофіла, бібліотека "Січи" в тім стані як є тепер, зробила дуже сумне і прикре вражінє. Що тепер товариші січові з неі дуже мало користали, сего не треба й додавати. Тепер бібліотека "Січи" в самій "Січи" і в Відні не має й того значіня, яке мала або могла мати перед 20 роками. Для західно-европейских літератур там є величезні бібліотеки універсітетска й надворна; ся остатня має надто богатий засіб книг ческих, польских, галицко-руских, словенских і хорватских, котрі получає обовязково: про повноту і добре перехованє екземплярів ніщо й говорити. А що до книг російских, сербских, болгарских, румунских і т. і. загалом що до книг по славянознавству то бібліотека "Січи" є по просту дитячою іграшкою супроти тоі бібліотеки, яку заснував і в протягу кількох літ згромадив проф. Ягіч при славянскій семінаріі на універсітеті віденьскім; а вступ до тоі бібліотеки, як також до богатоі приватноі бібліотеки самого проф. Ягіча так само легкий, як і до бібліотек публичних.
Коли б наказ розвязаня "Січи" не був скасований, то по статутам бібліотека мала би перейти у Львів на тов. ім. Шевченка. Хто знає, чи се й не булоби найліпше. Для держаня і сістематичного доповнюваня бібліотеки конче потрібне є товариство людей осілих в однім місці; таке товариство, як "Січ", де що року прибувають і відбувають нові члени, головно люде молоді і мало освічені, для того зовсім не надаєся. А треба знати — говорю се особливо для Росіян, котрі під назву товариства підкладають звичайно своі російскі понятя — що товариство студентске у нас зовсім ще не значить звязок людей однакових поглядів і інтересів духових, значить, і людей спосібних і охочих до якоісь спільноі духовоі праці. У нас вступають звичайно в товариство студентске, особливо у Відні, всі студенти одноі народности, а коли навіть вони діляться на відтінки політичні, як "Січ" і "Громада", то звичайно буває так, що в кождім товаристві є 1—2 люде з більш або менш виробленими думками, провідники, а решта йде за ними з особистого уподобаня, мало входячи в аналіз яких небудь політичних або других думок. Наші товариства, особливо у Відні, є мимовільною копією німецких буршеншафтів, котрих головна ціль — пянство і поєдинки; от тим то в кнайпі й є головний "суголосний грунт" наших віденьских товариств, а "номерс", т. є. пянство переплітане промовами на які хто хоче теми, є головним тіпом йіх товарискоі роботи, головним єі обявом. Що для такого житя бібліотека така, про яку думали Украінці, зовсім непотрібна, здається, ніщо й говорити. Кнайпове житє, на яке з конечности засуджена прийізжа молодіж у Відні, затісненє духових інтересів до фахового Brotstudium (виучуванє медицини робить і се конечним, бо абсорбує студентови мало що не весь день, а з Русинів до Відня підуть майже самі тілько медики), і пережовуванє широких, абстрактних ідей і теорій, нахапаних з газет і підручників, отсе, по мойому, три головні причини безплодности "Січи" для історіі розвою галицкоі суспільности. Хоча від самого заснованя загально привикли вважати "Січ" авангардом галицко-рускоі суспільности на дорозі до поступу, то все таки по 25 літах єі істнованя треба сказати, що здобуток єі праці і в людях і в ідеях дуже і дуже малесенький. Правда, вона видала двох поважних учених спеціалістів, професорів Пулюя й Горбачевского, котрі, хоч нині працюють серед чужих людей, може ще зможуть повернути свою працю й на користь рідному народови. Вона видала ряд спосібних і добрих лікарів-практиків — та се мабуть і все. Та сеж тілько потверджує те, що сказано висше про затісненє духових інтересів до спеціальних фахових студій. Помимо поступовоі барви "Січи" ми бачимо єі бувших членів між ініціаторами і поборниками знаменитоі "угоди"; назви бувших соціалістів січових читали ми під адресами довірія д. Романчукови: бувші члени "Січи" висмівали письменно змаганя нашого жіноцтва до духовоі і громадскоі самодіяльности і називали ті змаганя (мірячи йіх власною мірою) згірдно "модною парасолькою"; вони калічили в перекладах знамениті твори російских і европейских писателів обрізуючи Гончарова і Достоєвского: вони виступали оборонцями "продукціі домашного коленкору" в галицко-рускім письменстві в противенстві до дорогих заграничних шовків, на котрі б то в нас іще нема попиту. Не уймаючи ні в чім заслуг тим немногим спосібним і щирим людям, що в ріжні часи бували душею "Січи" і силувалися двигати єі наперед, ми все таки мусимо сказати, що школа "Січи" ані в самій масі товаришів ані навіть в тих чільних двигателях не виробила тоі твердости переконань, ясности поглядів і незломности характерів, без котроі ані у нас ані нігде на світі купка людей хоч і як теоретично освічених не може мати доброго і тривкого впливу на окружаючу суспільність.
А що ж сказати про "Буковину"? Товариство се, довгі літа обскурна організація землячків буковинців без виразних політичних тенденцій, набрало політичноі і то ярко москвофільскоі закраски аж по розвязаню галицко-москвофільскоі "Основи". Під проводом таких людей, як Дудикевич і Алексевичі воно дійшло до негаціі всего що малоруске, до вживаня російскоі мови в конверзаціі і писанях, та заразом до такого погляду (толкував міні єго торік обширно д. Алексевич), що що б відновити наш властивий, національний образ, треба нам скинути з себе всі культурні шкаралущі і статися "настоящими Руссаками изъ X. столѣтія". Das Ding lässt sich hören, як каже Німець, бож се, хоч до гори ногами обернене, а все таки признане, що пізнійший розвій руского племени, се діференціація на дві народности. І хто знає, чи люде в роді д. Алексевича і Яворского, припустивши цілковиту щирість йіх москвофільских переконань (а не лазивши в йіх душі і судячи після невеликоі з ними знайомости я не можу стати рішучо ані за таким припущенєм ані против него), коли б були з часом переконалися, що вернутися в X. вік "прарускости" годі, а перескочити одним махом через межі намежовані 8 віками історіі також годі, не булиб пристали до якоі небудь реальноі праці на місцевому, галицко-рускому грунті. Поки що такоі реальноі праці від них ніхто не бачив; навіть фахові студіі йім зовсім не пахли. Один із них, записаний на виділ філософічний, на курс славянознавства, не знаю, чи за час свого пробуваня в Відні був два рази на лекціях. Бляга зайідала йіх, а може й ще дещо гірше. По за фразами о "русскомъ отечествѣ" і "цилизаціонной миссіи Россіи" крилося повне незнанє того отечества. Чи катастрофа, яка постигла оба ті товариства, поправить йіх в чім небудь? Не знаю і не беруся пророкувати, та здається, що навряд: такий характер і така діяльність тих товариств випливають з могучих обставин. І в інших славянских товариствах не ліпше, особливо там, де прийізжа молодіж не находить опори в семейному житю своіх старших, постійно в Відні осілих земляків; се остатнє буває у Чехів і для того ческі товариства студентскі стоять найліпше. Щож до Русинів, то моя думка така, що до Відня слід іти тілько старшим уже студентам, для довершуваня студій на рік-другий; молодші початкуючі дуже лехко улягають численним покусам віденьского житя і або зовсім пропадають, або тратять богато часу, грошей, здоровля і моральноі сили, т. є. таких річей, котрих і у нас в краю здалосьби як найбільше. Для людей з добрими початками загальноі і фаховоі освіти (а такі початки можна тепер здобути і у Львові і в Кракові і в Чернівцях), для людей в троха дозрілійших літах і з більш виробленим характером Відень як місце для доповненя і розширеня студій книжкових як і знаня людей і світа — неоцінений; для початкуючих аж надто часто буває вбійчий.
[Народ]
01.08.1893