Перший зйізд галицких соціяль-демократів.

Д. 31 января н. с. розпочався у Львові, а д. 2 фебр. скінчився перший зйізд галицкоі партіі соціяль-демократичноі. Зйізд той радив у великій салі ратушевій, а складався він з делегатів (около 40) і з гостей (около 140, в тім числі й справоздавці газет, при чім годиться зауважити, що аранжери зйізду вважали відповідним запросити редакціі часописів ворожих рухови соціяльдемократичному, як "Dziennika polskiego", "Przeglądu" ітп., а не запросили редакціі "Народа", ані скілько знаємо, жадноі іншоі з руских редакцій). Зйізд відбувся за приватними запросинами; промовляти і голосувати могли тілько делегати, а гості тілько тоді, коли делегати на се згодилися. Наради зйізду велися поважно і кілька разів оживлювалися значнійше, коли порушено питаня. Що більше інтересували загал делегатів. Приводив нарадам зйізду знаний ветеран руху робітницкого у Львові, А. Маньковский, наборщик, єго заступували Куровский, делегат з Кракова і Данилюк, редактор одного з органів партіі "Pracy". Поліція появилася в салі на хвилю, а переглянувши легітімаціі участників зйізду, вийшла і не мішалася більше в хід нарад.

Треба признати й те, що наради велися переважно про річи важні і з близька доторкаючи сути руху робітницкого, велися тоном спокійним і поміркованим, котрий лише в кількох моментах доходив до фраз яркійших, виголошуваних переважно людьми з поза границь Галичини, що привикли промовляти острійше і шумнійше, ніж се водиться у нас. Тілько раз, в промові д. Брода, жида віденьского і кореспондента та делегата віденьскоі "Arbeiterzeitung", тон сей забренів антіпатично і фальшиво: інші бесідники, хоч і промовляли також остро, вміли держатися в границях відповідних, хоч звісно, виголошували богато дечого такого, з чим можна би дуже і дуже поспорити.

Не думаю тут подавати обширного справозданя з нapaд зйізду. Бувши на зйізді як гість і кореспондент "Kurjеra Lwowskiego", я подав в н-рах 32—34 тоі часописи справозданє найобширнійше і найдокладнійше з усіх газет галицких, справозданє, котре з більшими або меншими скороченями дословно попередрукували навіть органи партіі робітницкоі (звісно, без поданя жерела). Тут піднесу тілько деякі інтереснійші моменти з нарад зйізду, котрі можуть близше обходити наших читачів.

Перший реферат "о дотеперішнім розвою і теперішнім стані партіі" виголосив наборщик Гудец. Реферат був оброблений совістно, хоч держався досить тісно львівского грунту і не трібував навіть обхопити історіі руху робітницкого в цілій Галичині. Де в чому доповнили опісля референта інші бесідники, хоч, очивидно, доповненя ті були більш або менше случайні, імпровізовані. Д. Гудец підніс, що перші прояви робітницкого руху починаються з р. 1867, коли заведено закон о товариствах, що дав можність робітникам організуватися, робити стрейки іті. Перші зерна думок соціялістичних кинув між робітників Болеслав Лімановский в р. 1871, виголосивши в салі "Gwiazdy" відчит, що наробив чимало шуму. Але Лімановский після сего відчиту не працював серед робітників; почали се тілько в 1878 рускі соціялісти М. Павлик і Ів. Франко (референт згадав з признанєм також про пропагандову діяльність М. Драгоманова). В тім році, по процесі руских соціялістів у Львові, за почином Лімановского, в часі, коли вже поліція наказала єму вийіхати з Австріі, завязався комітет робітницкий, до котрого війшли Лімановский, Франко, Павлик, Данилюк, Маньковский, Ожаровский і др. Перед тим ще почала виходити у Львові під редакцією Данилюка і Вартиньского "Praca"; вже від 3 єі н-ру головними єі співробітниками стали Франко і Павлик. В тім самім році прибув до Львова з Варшави польский соціяліст і агітатор Вариньский, але швидко перенісся до Кракова, де єго 1879 р. враз з численною купкою краківских і львівских товаришів арештовано. Йix судили в початку 1880 р. і увільнили, але процес сей дуже налякав робітників; про соціялізм ніхто не хотів і чути, а "Praca" мала ледво 4 передплатників.

Але пригнобленє не трівало довго. Вже в р. 1881 около 100 робітників львівских, зібравшися в кривчицкім лісі постановили оснувати партію робітницку і скликати віче. (Додати треба, що віче робітницке відбулося вже перед тим, в р. 1879 у Львові, в реставраціі в єзуітскім огороді, скликане заходом Маньковского, Данилюка і Удаловича. Друге віче поліція розвязала). Та се не удалося, а замісць того на львівский рух упав новий удар: процес Драбіка і товаришів. В р. 1883 прибув до Львова зі Станіславова Щасний Дашиньский, що мав там процес за тайне товариство. Був се чоловік з чималим талантом і незломною енергією; він почав працювати при редакціі "Рrасу" і агітували між робітниками. До руху віднеслися сімпатично також два талановиті публіцісти польскі: Вол. Червіньский (пост) і Вол. Спауста, а також Едвард Пржевуский, конгресовяк, що тепер живе в Парижі. Червіньский переробив по польски звісну марсельєзу француских робітників "Le Drapeau rouge" (Czerwony sztandar), котра сталася дуже популярною серед робітників і причинилася чимало до оживленя руху, кинувши між робітників різкі та зрозумілі поклики соціяльноі боротьби. Додам при нагоді, що пісня та перекладена була, тогож року в Дрогобичі на жаргон жидівский і разом з рукописним перекладом брошури Млота-Дікштейна ("Kto z czego żyje") та з "Марією" нашого Шевченка, виданою Драгомановим у Женеві латиньскими буквами з інтересним переднім словом, становила майже весь арсенал пропаганди між дрогобицким та бориславским робучим людом, що при мойім співділаню розпочали були деякі молодші і старші товариші в р. 1882 і 1883.

Тілько в р. 1889 на основі нового закона промислового, що наказав завязувати примусові звязки товаришів одного ремесла, явилася можність утвореня ширшоі організаціі партіі робітницкоі. Галицкі робітники пішли за вказівками робітницкого конгресу, що відбувся в Гайнфельді 1879. В р. 1890 сильний товчок до скріпленя руху дало робітницке свято 1 мая. В тім році появилася у Львові друга робітницка часопись "Robotnik"; д. 1 мая було величезне робітницке віче, що заповнило ціле подвірє ратушеве а в падолисті за почином Гната Дашиньского засновано партію робітницку на межинароднім грунті. В р. 1891 засновано у Львові робітницке товариство "Siła", що сталося взірцем до закладаня подібних товариств в Кракові, Подгуржу, Станіславові і Коломиі. Свято 1 мая і в тім році повелося добре; о святкованю 3 мая референт згадав тілько коротко, подаючи як одинокий здобуток участи робітників в тім обході те, що "партія своім імпонуючим походом заявила, що робітники у нас є і знехтувати йіх не можна". Ну, се здобуток не великий. Що робітники у нас є, се показус урядова статистика, а ті, котрим уділ робітників в святі 3 мая найбільше був на руку, власне найзавзятійше і доси нехтують рух робітницкий.

Я задержався троха довше при сьому референті і переповів єго зміст по троха з власними доповненями як причинок до історіі того ідейного ферменту, що йшов у нас від р. 1875. і з котрого виплили з одного боку партія соціяльдемократична, а з другого боку наша руско-украйінска партія радикальна. Звісно, я міг би подати тут далеко більше фактів з тих часів, та на се тут не місце і ще не пора.

При сьому рефераті промовляло значне число делегатів-робітників зі Львова, Кракова, Бяли, Подгуржа, Тарнова, Нового Санча, Стрия та Станіславова, а другого дня говорили ще свіжо прибувші товариші з Коломиі і з Борислава (один із діяльних участників тамошнього руху 1882—83 р.) Всі вони показували условини, серед яких живуть і працюють робітники; особливо промови делегатів провінціональних, людей очевидно прибитих та пригноблених нуждою, робили важке вражінє і становили дуже різкий контраст з тими широкими ідеалами і світовладними розмахами, які можна було побачити в промовах таких делегатів, як Брод і Дашиньский.

Сих двох бесідників варто схарактеризувати близше. Д. Брод говорив по німецки, але трібував говорити й по польски, та на половині мови покинув. Видно було, що се фаховий агітатор, вишковлений на віденьских зборах. Звісно, він уважав зйізд, на котрім, мимо єгo "міжнародного грунту" не сказано було ані слова по руски, за зйізд Поляків, і не найшов показати йім в будущині нічого красшого, як відбудуванє Польщі, звісно, без шляхти і без буржуазіі. Сі слова викликали дуже гучні оплески з боку делегатів західно-галицких та гостей з львівскоі академічноі молодіжі. В тімже дусі промовляв пізнійше й Дашиньский, заповідаючи, що може соціялісти польскі, котрим тепер шляхта закидує брак патріотизму, швидше будуть битись за відбудованє Польщі, ніж ті, що сьогодні кричать про свій патріотизм. Мабуть сі маніфестаціі були причиною, що деякі німецкі часописі, пишучи про зйізд, подали, буцімто між принятими резолюціями на першім місці була така: зйізд домагався відбудуваня Польщі соціялістичноі, без шляхти і буржуазіі. Не треба й говорити, що резолюціі такоі ані не ставлено ані не ухвалено.

Друга інтересна річ в промовах Брода виявилася, коли порушено питанє о відносинах пролетаріату інтелігенціі до руху соціялістичного. Делегат Гурский з Кракова сказав при тій нагоді, що пролетаріат той уважає соціялізм не тілько як питанє жолудкове, але як питанє серця і розуму, як постулят совісти і хоч значна часть того пролетаріату йне йде між маси робітницкі, щоби працювати й агітувати з ними та серед них, то все таки, всякаючи в тзв. суспільність буржуазійну, ті соціялісти по пропадають для справи, будять сумлінє і лагодять по троха боротьбу клясову.

Против сего уступу мови д. Гуpeскогo виступив д. Брод досить рішучо, бо він, як звісно, суперечить катехізмови соціяльдемократичному. "Інтелігенція не має задачі лагодити боротьбу клясову — противно, чим острійша буде та боротьба, тим ліпше. Нині вона ведеся по звірячому з боку буржуазіі, і соціялісти мусять держатися такоі самоі тактики" ітд. В тім самім дусі промовляв і другий делегат-жид, Зіссер з Кракова. Видно, що ті пани або не читали "Капіталу" Маркса або мають коротку память, або з якоі іншоі причини вважають потрібним в такій формі перемелювати старий обсурд: "чим гірше, тим ліпше". З Маркса вони моглиб переконатися, як виглядала "боротьба клясова" в Англіі, Франціі і других краях в часі неограниченого панованя клясового егоізму серед буржуазіі, якими кривавими слідами записалися в історіі закони против волоцюг, против спілок робітницких, очищуванє теріторій з осель людских іті. Сама промова Гудеца о історіі руху робітницкого в Галичині моглаб йіх була переконати, що рух робітницкий змагався не в міру зросту зайілости клясовоі серед "буржуазіі", але власне в міру розсіваня серед неі зерен науки соціялістичноі, в міру як форми боротьби стають лагіднійші, закони свобіднійші, а серед молодших, чуткійших і морально незіпсутих поколінь соціялізм стає іменно питанєм сумліня, обовязку, стає ідеалом, а не кусником хліба. Нехтованє морального елементу в розвою руху соціялістичного, згірдне трактованє того елементу як непотрібного сентіменталізму, се велика похибка, а радше сказати несумнівний знак, що для "фахових" агітаторів соціялізм став ремеслом, а то навіть і дійною коровою. Інтересно, що власне у соціялістів-робітників похибку сю стрічаємо дуже рідко. Для них переважно соціялізм річ віри, релігія, справа свята, котра втягає в себе розум і серце і душу і цілу суть чоловіка. Ремесницкий, авгурский, нібито "чисто матеріялістичний" погляд на соціялізм бачимо переважно у агітаторів з інтелігенціі, і що найсумнійше, в тім нагляді вони власне люблять бачити свою висшість.

Переходжу тепер до характеристики промов д. Дашиньского, безперечно найліпшого і найталановитійшого бесідника на зйізді. Промовляв він кілька разів і виголосив найважнійший реферат о тактиці і організаціі партіі соціяльно-демократичноі. Велика ясність вимови, опанованє предмету і вмілість опанувати слухачів — ось що характеризує сего бесідника, котрий як агітатор і організатор партіі здобув собі почесне місце в історіі руху робітницкого в Галичині. Має він спеціяльний агітаторский дар виголошувати річі слабші, думки спорні таким самим тоном глубокого переконаня і незворушною певністю, як і ті безспорно правдиві основи, до котрих зводяться єго погляди. В загалі в єго промовах усюди певність, ясність, пряма дорога, нічого сумнівного ані спорного нема — не диво, що ті промови роблять велике вражінє на людей мало привиклих до критичного мисленя, до аналізи і строгого важеня фактів. Фактичні люде і відносини звичайно далеко більше зложні, скомпліковані та повні суперечностей і відтінків, ніж вони показуються в промовах д. Дашиньского, і се одинока, та здаєся, досить важка хиба єго ораторских продукцій.

Я не буду подавати змісту ані реферату ані других промов д. Дашиньского, згадаю тілько коротко, що о відносинах інтелігентного пролетаріяту до організаціі робітницких висказав він думку прінціпіяльно може й вірну, але практично може й несповниму. Виступив він рішучо против того, щоби люде з інтелігентного пролетаріяту занимали в робітницких організаціях якесь упрівілейоване становище, а домагався, щоб вони в робітницких гуртах були тілько вчителями і більше нічим. Історія всіх організацій робітницких і йіх ініціяторів від Лассаля до Дашиньского включно, ба історія всіх організацій людских чи то політичних, чи релігійних показує нам щось зовсім інше, а іменно те, що ті, що може з разу і щиро хотіли бути "учителями і більше нічим," з часом, іменно силою своєі інтелігенціі, енергіі і сили волі ставалися провідниками, діктаторами, півбогами. "Інтелігенція — річ дуже цінна" — сказав д. Дашиньский, а я б додав, що вона в усякій організаціі є як те шило, котре ніяк не сховаєся в мішку, але мусить вибитися на верх то в cей то в той бік.

Сказавши про справу жидівску зовсім вірну думку, висказану впрочім ще 1846 р. Марксом, що соціялісти не повинні бути ані антісемітами, ані філосемітами, але повинні бачити в жидах дві верстви: визискуючих і визискуваних і стаючи против перших солідаризувати ся з другими, д. Дашиньский перевів мову на відносини соціяльдемократіі до селянства. "Супроти селянства — мовив він — не займали ми ніколи неприязного становища. Сільский пролетаріят, наймити, зарібники мають інтереси однакові з пролетаріятом городским. Але людність сільска не є дноцільна, є там пролетаріі і богачі, а се є елемент назадницкий. З пролетаріятом ми солідарізуємося, але з богачами ні. До селянства обернулися люде з певними замахами радикальними, говорять єму про загальне голосованє іті. Де ті радикальні жаданя будуть згідні з нашими, будемо йіх підпирати, але те признати мусимо, що се елемент назадницкий, реакційний. Та не забуваймо, що мужики не можуть бути інші, що столітя гнету зробили йіх тим, чим вони є. З часом, коли під впливом ударів, які на них спадуть, вони прийдуть до самопізнаня, будемо мати серед них прозелітів. Відсуньмо на бік діскусію над тим, що хлопів треба позбавити власности (wydziedziczyć), не забуваймо про ролю міст і про те, що коли ми побідимо в містах, мужики мусять піти за нами".

В звязку з тим наводжу і обговорю те, що сказав д. Дашиньский про тих "людей з певними радикальними замахами, що звернули ся до селянства" т. є. в першім ряді про руску-украйінску партію радикальну і про руску справу загалом.

"З постанов бруксельского конгресу видно, що соціялізм дуже добре може міститися в рамах національних. Боротьба йде не тілько в обширі всеі людскости, але також в обсягу кождого поодинокого народа. Тепер шляхта і буржуазія накидає нам космополітизм. Але я певний, що ми так само як шляхта, а правдоподібно і швидше будемо боротися за незалежність Польщі, але виходячи з основного прінціпу соціялізму, т. є. що будемо боротися за Польщу робітницку, соціялістичну, не за шляхетску і буржуазійну. Те саме відноситься й до Русинів. Питанє руске стає перед вами, мусимо єго розвязати ясно і чесно. Доси не бачимо ані одного руского товариства соціялістичного. Соціялізм руский істнує від тоді, що й польский, а проте єго не бачимо. Легко се зрозуміти. В містах робітники переважно Поляки, а і ті, що є Русини, вміють читати тілько по польски, а хоч в остатніх часах множаться й такі, що вміють читати і по руски, то все таки і польского вони не забули. Соціялісти рускі не виступають самостійно. Перед двома роками основано руску партію радикальну, але партія ся доси балянсує між ріжними програмами. Належать до неі і посвячують йій своі сили також соціялісти, але вони не можуть виступати зовсім отверто. Помимо наукового соціялізму, поставленого в програмі, партія та буде щораз більше віддалюватися від соціялізму. Відси для соціялістів руских виходить богато шкоди, деморалізація, вічні компроміси, так що люде ті перестають уміти ділати політично". Задля сего референт радив в партіі соціяльдемократичній утворити осібний руский комітет агітаційний і видавати руску часопись соціялістичну. Против сего виступив тілько один бесідник, жид Центербаум з Коломиі і на підставі свого 4-місячного досвіду агітаційного заявив, що робітники рускі в Коломиі не почувають потреби руского видавництва. "Нехай Русини ідуть на село, а міста нехай лишать нам" — так закінчив він свою промову.

Отсе важнійші погляди висказані на конгресі про селянство, про справу руску і нашу партію. Здивувати в них може на перший погляд заява, що соціяльдемократи "не відносяться ворожо до селянства". Ну, богу дякувати! А ми думали, що відносяться сімпатично, що бачуть в селянах такихже робучих, бідних та покривджених людей, як і в містах робітниках. Аж ні! Вони крім найбіднійшоі і поки що найтемнійшоі верстви наймитів і зарібників бачуть в селянах все таки елемент реакційний — значить, своіх прямих ворогів. Тілько з наймитами і зарібниками вони хочуть говорити і очевидно одиноку будущину селянства в дусі соціяльдемократичнім бачуть тілько в тім, коли все воно "під впливом ударів, які ще на него спадуть, прийде до свідомости", т. є. зійде на ступінь зарібників і наймитів. Як бачимо, д. Дашиньский все таки стоіть ще на грунті знаменитоі програми "пролетарізаціі мас", а коли радить "відсувути на бік діскусію" о тім дразливім предметі, то ми властиво не можемо зрозуміти, для чого він се чинить. Натомісць єго фраза "коли ми побідимо в містах, то хлопи мусять піти за нами", у кождого тямущого чоловіка мусить збудити хіба сміх. Інтересно, куди іменно мусять піти мужики за містами? Чи міста, особливо галицкі, коли в них побідять соціялісти, зможуть накинути селянам який небудь аграрний соціялізм, сли ті селяне уперед не будуть до того приготовані і то не тілько соціялістичною агітацією, котра навіть з робітників фабричних не в силі ще зробити соціялістів, але довголітною, постепенною працею цівілізаційною, цілим розвоєм економічним і культурним? Ні! відсуванє на бік діскусіі о видідичуваню мужиків ні на що не здасться! Треба сю справу розібрати докладно і рішити розумно, щоби не попасти в дуже погані і небезпечні помилки!

Розумієся само собою, що стоячи на такім становищи супроти селянства, д. Дашиньский не може найти ані програми ані ясности ані політичноі вмілости і в нашій партіі, котра діяльність свою опирає на мужицтві, не пересіваючи єго через решето соціяльдемократичних доктрин, але змагаючи до того, щоби єго інтереси економічні звязати нерозривно з тими поступовими змаганями, що ведуть чільних людей нашого віку на зустріч світлійшій будущині. Звісно, ми не такі щасливі, як галицкі соціяльдемократи, котрі не потребують вести ніяких діскусій програмових, бо мають готових і Маркса і Енгельса і канон "семи вселенских соборів", тобто ухвали зйіздів соціялістичних, на котрі в кождій хвилі можна покликатися, як на Tridentinum. Перед нами нема ще протоптаноі стежки, ми мусимо самі шукати і протоптувати єі, мусимо раз у раз міркувати, помилятися і поправлятися, але се ще не рація, щоби ріжні мудреці, мудрі чужим розумом, гляділи на нас так дуже з гори. Впрочім, як собі хочуть, нас се не зібє з нашоі дороги.

Інтересна резолюція д. Дашиньского, принята зйіздом. Торік, по нефортуннім святкованю 3 мая партією робітницкою д. Павлик в "Народі" радив партіі поділити ся на секціі польску і руску, щоби запобігти втяганю "міжнародноі" партіі під один національний стяг. Д. Дашиньский тоді належав до тих, що найбільше обурилися статею Павлика і прислали нам на неі громовий протест. Не минув рік, а д. Дашиньский, як бачимо, преспокійно анектує думку д. Павлика, хоч модіфікує єі по своєму.

Промова д. Дашиньского, хоч на присутних слухачів зробила чимале вражінє, в друкованих справозданях, при холоднім читаню стратила богато, і против неі звернулася головно полеміка газетярска, як против квінтесенціі нарад зйізду. Очевидно не стоіть і згадувати про глупі і брутальні балаканя "Dziennika polskiego" ані про денунціяцію "Czasu," котрий зі слів Дашиньского, що годі вибирати центральний комітет партіі, бо комітет такий мусів би бути явний, а на се уряд не позволить, вивів таке, що Дашиньский промовляв против явному зарядови партіі для того, бо вона має заряд тайний. Варто зазначити, що краківский орган партіі робітницкоі "Naprzód" в н-рі виданім по зйізді помістив статю Гурского, одного з опонентів Дашиньского на зйізді, де ведеся далі полеміка з Д-ким що до відносин інтелігентного пролетаріату до партіі. З заграничних газет польских петербурский "Kraj" посвятив зйіздови в н-рі 5 вступну статю, в котрій дуже йідко скритиковано зйізд (може по троха зі зглядів цензурних), але виказано й деякі погляди, котрі у органу, що остатніми часами хилиться очевидно до шляхти і попівства католицкого, будь що будь заслугують на увагу. Згадавши про резулюціі зйізду "Kraj" пише дословно: Boz wiązania zapewne dość nowe (? Ред.) ale od teoryi do praktyki daleko, a jeżeli obywatele socjaliści sądzą, że wymyślili nową metodę skutecznego traktowania spraw publicznych, to się bardzo mylą. W ich wskazówkach miesza się dziwaczniе butny temperament minionej szlachetczyzny, upośledzającej rusinów i traktującej chłopów jako bydło, "które musi pójść za nami", z najgorszemi tradycjami romantyzmu, mierzącego siły na zamiary. I to mają być realni działacze, propagatorowie polityki potrzeb przeciwko polityce ideałów!" Інтересно, що орган біржево-шляхецко-клерикальний толкує соціялістам, що соціялізм не повинен попадати в похибку "минувшоі шляхетчини" і не повинен елімінувати з політики стичний елемент ідеалу! Та сяк чи так, а перший зйізд галицких соціяльдемократів треба вважати фактом дуже важним в розвою політичного житя нашого краю. Ще важнійшим буде він певно в розвою галицкоі партіі робітницкоі. Богато дечого і нам з него треба вчитися, позітівно і негатівно.

[Народ]