В І. ч. "Народа" в статі "В справі церковній у Галичині" редакція говорячи про звісний рескріпт намістника і про ті погляди, як виказали про него ріжні радикальні групи, доторкнулася також, хоч якось несміло, моіх поглядів, висказаних в "Kurjеrze Lwowskim". Очевидно, що тілько до моіх статей, поміщених в тій часописі пз. "Nowy kulturkampf" відносяться слова редакціі "Народа" (стор. 5). "Інакше поглянули на рескріпт намістника наші товариші у Львові й Відні. Дехто з них виступив публично протів рескріпту в обороні нашого попівства, єго цівілізаційноі ваги серед нашого народу і т. п." Дуже жаль, що ш. редакція не схотіла троха докладнійше розказати читачам "Народа" думок виложених в мойіх статях; тоді певно не булаб потребувала догадуватися в них двоякоі ціли: або прихилити до себе попівство, або повалити намістника, і не булаб мусіла доходити до фатальноі перспективи, що доси ні на чім не зійшлися практично народовці, москвофіли й частина радикалів, окрім на одній однісінькій точці — на обороні попівства. Відкликаючись на зазив редакціі — пояснити сю свою "помилку" я й пишу отсих кілька рядків, надіючись, що не відмовите йім місця в "Народі".
Коментуючи в "Kurjerze Lwowskim" разом рескрипт намістника, статю д. Креховецкого (редактора урядовоі "Gazety Lwowskiej") в "Czasie", де ширше розведено і спеціалізовано закиди піднесені намістником против руского духовенства, і протест 40 попів перемискоі епархіі против рескріпту намістника, де ті попи в відновіди на рескріпт кинули каменем на цілу польску суспільність, я висказав ось які думки:
1) Рескріпт намістника і доповняюча єго статя д. Креховецкого перемінюють справу еміграціі руських мужиків в новий культуркампф, в боротьбу о обряди і форми церковні.
2) Намістник, а особливо єго підвладний редактор не мали права вдаватися в цензурованє того, як руські попи сповняють своі духовні обовязки (бож о се головно ходило), а тим менше мали право входити на поле обрядів і церемоній церкви руськоі, де вони зовсім некомпетентні.
3) Рескріпт намістника і статі старости-редактора важні особливо задля того, бо в них ми бачимо заповідь тих постанов, які готуються в горі для "реформи", т. є. об'єзуітченя і облатинщеня руського попівства.
4) Облатинщенє те, котре почалосьби від заведеня целібату, відвернулоби з часом наше попівство до решти від живого звязку — не кажу вже з мужиками, але з рештою інтелігенціі руськоі, а тим самим позбавилоб наш народ того елементу, котрий доси — чи зле чи добре — а все таки двигав на своіх плечех галицко-руску цівілізацію: закладав школи, пропагував тверезість, боровся колись разом з мужиками за ліси і пасовиска, творив сяку чи таку літературу, видавав книжки, газети, збирав і публікував пісні народні, двигав і піддержував театр, компонував музику, закладав читальні, крамниці і т. і. Я застерігся в своій статі, що зовсім не закриваю очей на хиби руського попівства, але ж надіюсь, що автор "Руських народних читалень" не заперечить, що воно у нас доси справді робило досить широку і ріжносторонню цівілізаційну працю. Я порівнав сю працю з тим, що робило і зробило рівночасно духовенство латинське, котре матеріяльно і в товариськім погляді стоіть далеко ліпше від нашого, і сказав отверто (в польскій газеті), що між працею і здобутками латинского а руського духовенства нема навіть ніякого порівнаня.
З сего вивів я, що коли тепер "реформи" здужають відвернути наше духовенство від тоі єго дотеперішньоі праці (впливи ультрамонтанізму і єзуітства відвертають єго від неі вже й тепер щораз більше!) то рівень цівілізаціі серед нашоі галицко-руськоі суспільности бодай на якийсь час буде мусів понизитися, т. є. що елемент руський у Галичині буде мусів ослабнути в боротьбі конкуренційній з польським, навіть колиб реформоване духовенство заховалося в тій боротьбі зовсім неутрально.
5) Переходячи до перемиського протесту попів я підніс в нім одну, по моій думці прінціпіяльну хибу. Замісць сказати намістникови, що справа еміграціі є справою соціально-економічною і яко така не належить до юрісдікціі духовенства і нігде в світі казальницею і катехізісом не буває полагоджена, протестуючі станули на тім самім хибнім грунті, на якім станув рескріпт, т. є. признали, що вони не в силі спинити еміграціі для того, бо мовляв Поляки підкопують повагу руського духовенства. Я вказав при тім на приміри Німеччини, Англіі і навіть польськоі мазурщини, де жадні Поляки не підкупують поваги духовенства а де про те духовенство також не може спинити еміграціі.
Отсе була вся "оборона попівства", якоі я допустився. Грішний чоловік, я й доси думаю, що не зробив помилки, і що також редакціі "Народа" і "Хлібороба" не булиб зробили помилки, як би були стали відразу на сю стежку. Не о прихиленє духовенства ходило міні, ані о обаленє намістника (я ще, спасибі богу, не псіхопат, щоб думав, що від моєі статі в "Кur. Lw." намістник упаде!), а о справедливе трактованє справи, котре "благовременно и безвременно" є обовязкове.
__________
Друкуючи радо статейку т. Франка — адже ж ми з засади нераз друкували й поясненя противників нашого руху, — ми скажемо до неі небогато. Згадуючи про публичний виступ декого з наших львівских товаришів в обороні попівства, ми справді мали на думці деякі уступи статей т. Франка в Kurjerze Lwowskim, та не могли вказати на них через те, що вони не підписані — а то ми поповнили би були літературну нечемність. Через те ми не могли й розбирати тих статей. Т. Франко покликуєся на наші "Читальні" — огляд того, що зробила для народу наша інтелігенція в Австро-Угорщині за 1772-1880 рр. Ми справді вивели там на світ божий усе добро, яке коли зробили наші попи народови, при чому ми горяче похвалили тих ревних діятелів, уважаючи йіх за героів. Та, на підставі того ж матеріялу, використаного нами з математичною точністю, ми мусіли ствердити, що то були тілько одиниці, та що до них загал попівства відносився байдуже, а то й ворожо. Яке лихо заподіяв нашому мужицтву загал попівства, там также сказано. Ми певне не скривдимо наших попів, коли писати мемо історію найновіщоі йіх діяльности. Та инче діло писати історію, а инче робити єі. Що іменно з попівскоі кляси у нас виходили діятелі народні, сему не дивниця — адже ж се була у нас єдина богатша і просвіченіща кляса. Якби у нас було богате купецтво, і з него виходили би такі, а мабуть і ліпші діятелі. Цівілізація іде й від Ротшільдів — та з того іще зовсім не виходить, що нам треба підносити й боронити Ротшільдів в боротьбі йіх з инчими вищими клясами. Загально звісний факт, що і попівска кляса склерікалізувала не тілько усю нашу політику в Австро-Угорщині, а в загалі усю діяльність Русинів, через що усякі починки Русинів і доси слабі й не поступові навіть на тілько, на кілько би се могло бути при слабій праці купок світскоі інтелігенціі. Якіб не були колишні заслуги нашого духовенства для розвою нашоі народности, то все таки факт фактом, що тепер чим раз більше світских Русинів, — з інтелігенціі й селян, — бачать, що попівска кляса стоіть колодою — на дорозі дальшого поступу Русинів. З яких 4000 попів ледви чи набереся 100 йix таких, що справді працюють для народу, тай то ще можна поспорити про якість тоі праці, бо й вона в значній частині іде напр. протів діяльности радикалів. Ми знаємо, який огромний вплив має попівска кляса на народ, маючи ще в руках душі маси наших селян. Знаємо й те, що та сила могла би зробити нашому народови величезне добро. Та в тім то й горе, що вона того не робить і не може робити, a в загалі робила й робить противне. І ми не бачимо найменчоі змоги поправити лихо. Тим то, по нашому, перша умова цівілізаціі у нас, особливо серед селян — еманціпація рускоі політики і рускоі діяльности в загалі від нашоі попівскоі кляси. До того і йде увесь наш рух хто селах і то з почину самих селян. А в тім мусить нам помагати усе те, що вменчує вплив попівскоі кляси. О тим то і в боротьбі тоі кляси з инчими вищими клясами за обряд і т. и. ми не можемо ставати в єі обороні тим більше, що вона зовсім не так поступає до нашого руху. Зрештою, в "Народі", ще за відвічальноі редакціі т. Франка, було писано про користь для рускоі цівілізаціі таких річей, як целібат нашого духовенства. Значить, ми тілько пішли далі в тім напрямку.
М. Павлик.
19 янв. 1893.
[Народ]
22.01.1893