Іван Франко

[Житє і слово, 1894, т.1, кн.1–3, с.1 –12, 165–182, 340– 349; т.2, кн.4–6, с.44–60, 238–251, 364–379; 1895, т.3, кн.1–3, с.77–98, 236–249, 401–415; т.4, кн.4–5, с.47–67, 249–260]   (Повість із сучасного житя.)   Часть перша.   I.   Пані Олімпіі Торській мусіло щось страшне приснити ся. Вона напруго кинула ся в ліжку, затрепала ногами мов підстрілений птах, розмахнула рутами мов потопаючий, і вдаривши ся одною рукою о деревяну побічинцю ліжка, закричала крізь сон:   — Ратуйте ! Ратуйте !  
26.11.94 | |
Львів, 14 лютого 1894 р,    Вельмишановний добродію!   Посилаю Вам Новий завіт. Ваша стаття увійшла до сього н—ра вся, вийшло трохи більше, ніж аркуш, та се не вадить нічого. Коли Вам не буде можливо зробити до слід. н-ра дальшу главу, то можемо зробити на один н-р паузу, хоч, звісно, я був би радніший дати і в слід. н-рі хоч піваркуша. Я мушу давати Вашої статті більші порції задля передруку, щоб вийшло на аркуш.  
14.02.94 | |
Займатися історією Руси, історією рускоі, а що найвисше, словянскоі літератури, етнографією, лінгвістикою та бібліографією — вільно і похвально, але займатися теологією, природничими науками по думці многих наших патріотів для Русина не слід і навіть небезпечно.
15.10.93 | | в 1893-у
На памятних зборах "Народноі Ради" в осени 1890 року, на котрих розігралась була оргія "новоі ери", п. Вахнянин в хвили найбільшого ентузіазму высказав горде пересвідченє, що "ми, се б то новоерці, тепер панами в своій хаті, а крім нас є ще тут троха "сьмітя", та коли ми зробимо отак... фу! то все те сьмітє геть розлетиться".
15.10.93 | | в 1893-у
Часописі щоденні подали вже справозданє з ходу віча, що відбулося д. 29 сентября в Стрию, і ми не думаємо тут єго повторювати... Скажемо тілько кілька слів про загальний характер віча і вискажемо думки, на які воно нас наводить.
01.10.93 | | в 1893-у
Будь що будь, факт такий, як розвязанє двох огнищь житя руского у Відні заставляє нас подумати троха основнійше над тим, чим були ті товариства для нашоі суспільности, що вони внесли або силувались внести в неі і чого б ми в разі йіх відновленя в праві були по них надіятися.
01.08.93 | | в 1893-у
[Листи до редактора „Зорі“].   І.  
13.01.93 | |
[Хлібороб, № 18-19, 1.Х, c. 137—139]   Сучасна казка*   (Посвячую Іванови Сандулякови з Карлова).   Був собі кожух. Простий баранячий кожух, навіть не надто новий, правда, не латаний та вже порядно проходжений, просяклий запахом людского поту, з поблеклими від давна прикрасами, що колись надавали єму характер типового покуцкого кожуха. Словом, тепер то був кожух звичайний, будденний, невидний, не цікавий для етнографа-аматора і на око не маючий найменчого права до гордости.  
19.10.92 | |
  І.   Гостина трупи руского театру народного у Львові розпочалася доволі гарно, а скінчилася повним фіяском, трохи що не розбитєм трупи. Се факт незаперечений і безперечно дуже сумний, тим сумнійший, що не припадковий, а випливає з цілого супрягу обставин, серед яких живе наша сцена.  
15.05.92 | |