[Житє і слово, 1896, т. 5, кн. 2 (VIII), с.129–142]   Літом 1895 року пройіжджав я зелізницею з Будапешту до Галичини. Жара стояла страшенна. Крізь вітворені вікна вагону так і сипав ся вугляний пил від машини і запирав дух. Ми поспускали стори в купе і йіхали мовчки, від часу до часу промочуючи пересохле горло кількома краплями огидного фабричного вина, котре ми на двірці в Будапешті купили за правдиве угорське.  

В. Щуратoви по причинї єго замітки в "Зорі" 1896, ч. 2, стор. 36.

[Політичне оповіданє д-ра Ивана Франка.]

Украінське питанє переходить в новійших часах дивні фази розвитку. Від коли при кінці XVI віку унія з Польщею, з разу політична, а далі й обрядова силою натуральноі реакціі кинула між Украінців сильний фермент і збудила перші проблиски національного почутя, першу свідомість національних інтересів відрубних від інтересів польських (почутє відрубности від Московщизни збудило ся і виступило досить різко вже в другій половині XVII віку), бачимо серед украіньского народу і серед украінськоі суспільности певне аналогічне, хоч не паралельне хвилюванє тоі свідомости і того почутя.

[Читанка руска для другої кляси шкіл середних. Львів, 1895, с.316–320]  

[Житє і слово, 1894, т.1, кн.1–3, с.1 –12, 165–182, 340– 349; т.2, кн.4–6, с.44–60, 238–251, 364–379; 1895, т.3, кн.1–3, с.77–98, 236–249, 401–415; т.4, кн.4–5, с.47–67, 249–260]   (Повість із сучасного житя.)   Часть перша.   I.   Пані Олімпіі Торській мусіло щось страшне приснити ся. Вона напруго кинула ся в ліжку, затрепала ногами мов підстрілений птах, розмахнула рутами мов потопаючий, і вдаривши ся одною рукою о деревяну побічинцю ліжка, закричала крізь сон:   — Ратуйте ! Ратуйте !  

Львів, 14 лютого 1894 р,    Вельмишановний добродію!   Посилаю Вам Новий завіт. Ваша стаття увійшла до сього н—ра вся, вийшло трохи більше, ніж аркуш, та се не вадить нічого. Коли Вам не буде можливо зробити до слід. н-ра дальшу главу, то можемо зробити на один н-р паузу, хоч, звісно, я був би радніший дати і в слід. н-рі хоч піваркуша. Я мушу давати Вашої статті більші порції задля передруку, щоб вийшло на аркуш.  

Займатися історією Руси, історією рускоі, а що найвисше, словянскоі літератури, етнографією, лінгвістикою та бібліографією — вільно і похвально, але займатися теологією, природничими науками по думці многих наших патріотів для Русина не слід і навіть небезпечно.

На памятних зборах "Народноі Ради" в осени 1890 року, на котрих розігралась була оргія "новоі ери", п. Вахнянин в хвили найбільшого ентузіазму высказав горде пересвідченє, що "ми, се б то новоерці, тепер панами в своій хаті, а крім нас є ще тут троха "сьмітя", та коли ми зробимо отак... фу! то все те сьмітє геть розлетиться".

Часописі щоденні подали вже справозданє з ходу віча, що відбулося д. 29 сентября в Стрию, і ми не думаємо тут єго повторювати... Скажемо тілько кілька слів про загальний характер віча і вискажемо думки, на які воно нас наводить.