Так мимоволі приходиться питати себе самого, читаючи від якогось часу вступні статі "Дѣла", того органу "народноі" партіі і єі "конструктивних" елементів. Народовці — люде, що опираються на народі, ідуть з ним разом, поступають в дусі єго потреб і бажань — чи не так? До недавна можна було без сорому сказати, що так. Народовці прислухувалися досить пильно до голосу народа, скликали єго на віча та наради, силувалися сяк чи так заспокоювати єго потреби і бажаня. Тим іменно способом, ідучи дорогою вказаного пок. В.

Притиснені до стіни опінією публичною на провінціі, вираженою на вічах народних а також признанями посла Телішевского, органи "новоі ери" винайшли нову термінологію, щоби нею хоч троха довше милити очи недогадливих і викручуватися ними від отвертого признаня, що нова ера була політичною помилкою і що треба шукати іншоі дороги, щоби з неі вилабудатися. Вони розділили Русинів на дві верстви, названі ними "конструктівні і деструктівні елементи".

Віче в Турці заповіджене було ще на початок ноября мин. р. майже рівночасно з вічем коломийским, та єго відложено і мабуть чи не на жаданє посла Телішевского, котрий тоді ще сидів у Відні в Раді державній, а хотів бути сам на вічу. Певна річ, що й для впорядчиків віча пожадано було почути слова свого посла про сітуацію, і віче відложено аж на декабр, на різдвяні феріі Ради державноі. Тимчасом сталися деякі досить важні річи. Д.

(Жидівска війна).   І.  

[Хлібороб, 1891, № 2–4/5 (15.V–25.VII), c. 13–14, 19–21, 30–32]   І.   Русин умер. Про се не було ніякого сумніву. Секція єго тіла, доконана трьома докторами, виказала навіть причини, для котрих він мусів умерти. Причини були дуже глибокі і висказані тяжко вченими словами. В протоколі не промовчано навіть, що секцію робили ті самі дохтори, котрі за житя лічили небіжчика, пускали єму кров, виривали зуби і відрізували всякі шкідливі нарости, поки він вмер.   Нарешті вмер і поховали єго.  

На міжнароднім конгресі робітників-соціялістів у Брукселі в августі ср. не було Росіян. Від імени редакціі російского журнала "Соціалдемократъ", що виходить в Лондоні, подали Г. Плеханов і Віра Засулич пропамятне письмо на французкій мові, котре тепер видали друком в Женеві "Rapport presente par la Redaction de la revue russe Le Democrate Sоcialiste au Congres International Ouvrier Socialiste a Bruxelles, au moi d'auut 1891"). В тім письмі вони толькують, чому на сьому конгресі нема Росіян.

[Дзвôнок, 1891, № 21 (1 (13). XI), с.174]   Стара казка, по новому розповѣвъ И. Ф.   Бувъ собѣ дѣдъ Андрушка, а въ него баба Ма­рушка, а въ бабы дочечка Мінка, а въ дочки сучечка Фінка, а въ сучки товаришка киця Варварка, а въ кицѣ выхованка мышка Сѣроманка.   Разъ весною взявъ дѣдъ рыскаль тай мотыку, ско­павъ у городци грядку велику, мервицею попринадивъ, грабельками пôдгромадивъ, зробивъ пальцемъ дѣрочку дрôбку — тай посадивъ рѣпку.  

  В 20–21 ч. "Народа" подав д. Охримович зміст брошури д. Будзиновского "Культурная нужда австрійской Руси" і відізвався о ній з великою похвалою. Хотілось би й міні сказати про сю брошуру кілька слів; хоч може в них не буде такоі великоі похвали для автора, та за те може буде більше приключок до діскусіі, котра в таких широких справах, як економічний розвій цілоі Украіни і програма економічноі праці єі інтелігенціі міні видаєся в усякім разі дуже пожиточною.  

Стара казка, по новому розповів І. Ф.   Був собі дід Андрушка, а в него баба Ма­рушка, а в баби дочечка Мінка, а в дочки сучечка Фінка, а в сучки товаришка киця Варварка, а в киці вихованка мишка Сіроманка.   Раз весною взяв дід рискаль тай мотику, ско­пав у городци грядку велику, мервицею попринадив, грабельками підгромадив, зробив пальцем дірочку дрібку — тай посадив ріпку.   Працював дід не марно: зійшла ріпка гарно. Що день йшов дід у город, набравши води повен рот, свою ріпку підливав, їй до життя охоти додавав.  

Проєкти і здобутки.