На памятних зборах "Народноі Ради" в осени 1890 року, на котрих розігралась була оргія "новоі ери", п. Вахнянин в хвили найбільшого ентузіазму высказав горде пересвідченє, що "ми, се б то новоерці, тепер панами в своій хаті, а крім нас є ще тут троха "сьмітя", та коли ми зробимо отак... фу! то все те сьмітє геть розлетиться". Від того часу третій рік минає. Не одно "фу!" можна було за той час зробити, не одно й зроблено було сторонниками п. Вахнянина, та зроблено мабуть не тим кінцем, бо "сьмітє" стоіть собі, як стояло, а новоерский ентузіазм пропав, мов і не був. Я не думаю докоряти п. Вахнянинови єго тодішньою гордою надією. Противно! Stolz lіеb' ich mir den Spanier. А п. Вахнянин — наш Іспанець, наш маркіз Поза, а бодай хоч не маркіз, то все любить позувати. Я пригадую се єго історичне "фу" тілько в тій ціли, щоб ствердити факт, що п. Вахнянин, хоч може добрий музикант, та за те кепский пророк і кепский політик. Добрий політик не зриває за собою мостів і не плює без крайноі потреби в колодізь, з котрого може ще доведеться воду пити. І п. Вахнянинови довелося. Задумавши кандидувати на посла до ради державноі з округа виборчого Жовква-Рава-Сокаль він змушений був в три роки по своім "фу" стати до завзятоі боротьби з тим самим москвофільским "сьмітєм", котрому тоді пророкував швидку загибіль. І я думаю, він переконався, що те "сьмітє" має там ще таку велику силу, що не то що від одного могучого "фу" не розлетиться, а вимагає довгоі і сістематичноі праці, щоб перестало бути силою, а явилося тим, чим є на ділі — сьмітєм.
Я не буду описувати всіх тих диких сцен, криків, брутальних нападів, цінічних насміхів і погроз, котрі пришилося переслухати п. Вахнянинови на передвиборчих зборах у Жовкві, Раві і Сокалі. Я занадто добре знаю наших провінціональних проводирів, особливо "твердаго закала", щоб не спочувати п. Вахнянинови на тій єго тернистій дорозі. Вже за ті самі передвиборчі муки, які він переніс на тих зборах, варт він посольского мандату, тим більше, що противник єго, о. Роздільский із Сокаля не тілько старий і немічний, але в ділах політичних зовсім таки нічого не тямить.
Але п. Вахнянин доказав ще одного, далеко більшого геройства, за котре не тілько мандат, але й вінець мученицкий єму б належався. Він, як то кажуть Росіяне, сам себе висік. Чи давно то п. Вахнянин теремтетував на радикалів і на прилюдних зборах і в анонімних статях у "Дѣлѣ" за те, що вони, покинувши висші ідеали, висувають наперед мужика та жолудкові ідеі? "Жолудкові ідеі", се було друге (чи властиво, по хронологічному порядку перше) історичне "фу" п. Вахнянина. І щож показалося? П. Вахнянин підучи на війну проти москвофільского сьмітя жовківско-равско-сокальского, надів на себе іменно ту опльовану ним радикальну збрую, мов щитом закрився "жолудковими ідеями", явився речником питань економічних, питань нашого добробиту, поклав у основу свого політичного profеssion de fоі — того ж таки погордженого мужика! "У нас є дві справи великоі ваги — говорив він (гл. "Дѣло" ч. 225): — справа руска або народна, та справа господарска або нашого добробиту. Народна справа все мала заступників, та ті справи можуть бути полагоджені у Відни і воно йде до того... Але я скажу дещо про другу справу, нашого добробиту, про справу господарску. Всім відомо, що наш край є хліборобний, бо 70 проц. населеня займаєся рільництвом. Ось перша задача нашого руского посла у Відни — домагати ся полекші селянинови... Тепер у Відни застановляються над тим, щоби дуже бідних цілковито увільнити від податків, та щоби всі податки зредуковати на один доходовий. Друга важна справа, щоби розбудити наш промисл домашній, але ми єго нашим грошем не запоможемо. Посли інших народів ходять, штурмують до правительства за грошем на піднесенє свого промислу — сеж і задача руского посла. Дальше важна справа повінь... потрібно управильненя рік... Дальше меліорація грунтів, закладанє стаєнь, а в кінци вельми важна справа податку крови — служба війскова. Заноситься на зміну трилітноі служби на дволітну. Ось недавно знов вийшов проєкт зміни ординаціі виборчоі. Руский посол мусить бути за тим проєктом. Ось вам, панове короткий начерк моєі програми діланя".
Ну, справді, начерк дуже короткий і, сказавши по щирости, і в тім короткім начерку набовтано гороху з капустою. П. Вахнянин, видимо, десь щось чув, десь щось читав, та мабуть надто глубоко сидів у сферах висших ідеалів і дуже слабо зрозумів усі оті "жолудкові ідеі". Податки, промисл домашній, меліорація грунтів, стайні і хлопска кров, усе те мигнуло в єго промові, про все він згадав а ні про що не сказав докладно, підніс переважно, що про те десь хтось думає і потому все те видав за свою програму.
Та не в тім діло. Важна тут не ясність "жолудкових ідей" у п. Вахнянина; ми єі від него й не надіємося; важний тут сам той факт, що він прецінь і сам признався до тих ідей, поклав на них головний натиск, поставив йіх собі за головну задачу посольскоі діяльности. Ми щиро бажаємо, щоби п. Вахнянин узяв собі своі власні слова до серця, і чи буде вибраний послом, чи ні, щоб таки добре присів фалди і зволив троха близше познайомитися з тими справами. Ручимось єму за те, що єго висші ідеали на тім не утерпять, а при слідуючім кандидованю він буде міг з більшою силою і прецізією виступити до боротьби зо "сьмітєм", з котрим тепер ледво міг собі дати раду.
Народ
15.10.1893