Ігор Мельниk

12 вересня минає 190 років від дня народження галицького поета Корнеля Уєйського.

 

 

Він походив із села Берем’яни, що біля славетного колись Язлівця (тепер Бучацький район на Тернопіллі). Вчився з 1831 року в Бучачі – у школі та гімназії при Василіянському монастирі.

 

1839 року батьки Корнеля відмовилися від свого маєтку в Берем’янах і стали орендарями села Зубри біля Львова. К.Уєйський переїхав до Львова, де продовжив навчання. У Львові він познайомився з літераторами Лешком Дунін-Борковським і Вінцентом Полем. 1844 року опублікував свої перші вірші у «Деннику паризьких мод», який видавав кравецький майстер, член Куркового (стрілецького) Товариства Томаш Кульчицький. В цьому часописі, поряд із зразками моделей одягу, друкувалися твори львівських літераторів.

 

Того ж року Корнель Уєйський разом із двоюрідним братом Віктором Віснєвським виїхав до Варшави, де познайомився з тамтешніми письменниками та митцями. В 1847–1848 рр. львівський поет відвідав Брюссель і Париж. Тут зустрівся з польськими емігрантами: істориком Йоахімом Лелевелем, поетами Адамом Міцкевичем, Юліушем Словацьким та Юзефом Богданом Залєським, композитором Фридериком Шопеном.

 

В лютому 1848-го Уєйський брав участь у революційних подіях в Парижі, а повернувшись до Галичини, не стояв осторонь листопадового повстання у Львові.

 

Перші поезії Уєйського були зібрані в збірках "Пісні Соломона" (1846), "Скарги Єремії" (1847),  "Квіти без запаху" (1848). 1849 року з’явилася книжка його поезій "Зів’яле листя". Корнель Уєйський здобув популярність серед галицьких читачів другої половини ХІХ ст. завдяки своїм польським патріотичним поезіям.

 

Найвідомішою з них став хорал "З димом пожеж", написаний під враженням від невдалої спроби шляхетського повстання 1846 року, яке обернулося кривавою селянською різаниною шляхти в польській Західній Ґаліції. Цей хорал став гімном зневоленої Польщі, проханням до Бога про ласку та волю. Його останні рядки:

 

"Для зблудлих братів відкриймо серця,

Їх вину змиє хрещення волі;

Тоді почує підлий богохульця

Нашу відповідь:

"Бог був і є!"

 

У Львові поет жив деякий час у «будинку Бандінеллі» на площі Ринок, 2, де містилася книгарня Кароля Вільда. Після одруження Корнеля з графинею Генрикою з Коморовських (1850) подружжя переїхало до маєтку у селі Павлів на Радехівщині. Там наступного року вони стали фундаторами пам’ятника на згадку знесення панщини у 1848 році.

 

У Львові Уєйські, які мали двох синів – Кордіана та Романа, мешкали в малому палацику родин Коморовських та Ґостковських на вул. Францисканській (тепер вул. Короленка, 5). Цей одноповерховий палацик збудували для родини Коморовських в середині ХІХ ст. у стилі класицизму (перебудований у 1891 році за проектом Яна Шульца). В центрі головного фасаду височіє мансарда з півкруглим балконом, завершена трикутним фронтоном. Фасад прикрашають ліпні арабески та рослинні орнаменти над вікнами та балконом.

 

У 1858–1880 рр. Корнелій Уєйський орендував маєток у с. Зубра, до якого належали також Сихів і Пасіки Зубрицькі. У 1877–1878 роках був депутатом австрійського парламенту – Райхсрату.

 

Остання роки поет провів у Павлові, де помер 19 вересня 1897 р. Там і похований.

 

 

Вже на початку жовтня 1897 року Рада міста Львова одностайно прийняла пропозицію свого члена Мархвіцького спорудити пам’ятник Уєйському. Тоді ж сформували Комітет побудови, головою якого обрали президента Королівського столичного міста Львова Ґодзіміра Малаховського.

 


Колишній львівський пам'ятник, установлений у Щецині

 

"Погас співець Нації, дорогий усій Польщі, а нам тим більше любий, бо жив із нами і творив серед нас – бо місто наше і його околиці тішилися ним довгі літа, бо ми його особисто знали, любили, вшановували не лише як геніального поета, але і як людину, бо він увійшов в наші душі, бо нам з ним здавалося, що він до нас, до Львів’ян, більше, ніж до інших належить", – говорив Ґ.Малаховський.

3 жовтня 1898 року в пресі оприлюднили прохання давати пожертви на пам’ятник. А 25 жовтня 1900-го Рада міста Львова вирішила встановити монумент на Академічній вулиці (тепер проспект Шевченка) навпроти міського касина. Для виконання пам’ятника запросили скульптора Антонія Попеля (згодом автора пам’ятника Міцкевичу).

Монумент урочисто відкрили 8 грудня 1901 року. На фронтовому боці постаменту видніло «Корнель Уєйський», а зі зворотного боку – слова з поетового вірша: «Народе мій, будь щасливим», а під ними – напис дрібними літерами «К.Уєйський». 1946 року пам’ятник завезли до Польщі та встановили на площі Перемоги у Щеціні, задемонструвавши “польськість Штеттіна”.

У Львові збереглася пам’ятна таблиця на пошану Корнеля Уєйського, встановлена 1901 року на кошти ремісничого товариства "Gwiazda" в костелі Св. Андрія (Бернардинів).

 


 

 

З ВІРШІВ

 

Ostatnia strofa

 

Na ziemi mogił dogasły ognie,

Słychać w ciemnościach syk węży;

Cięży nam ręka straszna, o, cięży,

Lecz nas nie złamie, nie pognie!

Nie płacze naród na trupie syna,

Choć z niego proch i glina.

Gdy przyjdzie pora,

Jutro – jak wczora –

Proch na proch weżmiem, glinę na ołów

Pożary wstaną z popiołów!

 

Остання строфа

 

Вогні погасли в цвинтарній країні,

В пітьмі сичання чуються зміїні –

Той сик страшний гнітить нас, пригинає,

Але не зігне нас, і не зламає!

Не плаче наш народ над трупом сина,

Хоча від сина – лиш прах та глина!

В годину грізну,

Як учора, візьмем

Той прах – на порох, на свинець – ту глину,

І займеться пожар із тліну!

 

(переклад Олександра Гаркавця)

 

11.09.2013