Сьогодні Україна видобуває близько 3 млн. тон нафти з 15 запотребованих. З того в Галичині — тепер лише менше одного мільйона. Але були часи, коли ми за кількістю видобутого шміру посідали третє місце у світі після США та Росії. Це було тоді, коли свердловини ще не називали комуністичними «піонерами» чи банально нумерували, а давали їм жіночі імена...
Про часи нафтового розквіту Західної України та перспективи сьогодення спілкуємося з кандидатом геологомінералогічних наук, доцентом кафедри геології і розвідки нафтових і газових родовищ Івано-Франківського національного університету нафти і газу Левом Мончаком.
Лев Мончак
Все починалось ще з Київської Русі
Як розповідає науковець Лев Мончак, перші згадки про нафту в Галичині походять ще з часів Київської Русі, коли звідси до Києва возами возили сіль. Але ті вози треба було чимось змащувати. Ось тут і виринають згадки про перші природні мастила. Звичайно, нафту тоді ніхто не видобував. А діставали її з природних джерел, у місцях, де вона сама виходила на поверхню.
З часом нафту почали використовувати у медицині як антисептик — змащували нею рани. Саме з медициною пов'язана перша писемна згадка про нафту в Галичині — 1534 року в книзі Фалінера, вихідця з тутешніх країв, який працював у Польщі. Він використовував нафту для лікувальних потреб. Офіційна медицина сьогодні практично не використовує антисептичних властивостей нафти, хіба що її вживають як основу для вазилінів та мазей. Але в народній медицині нафта має широке застосовуння й досі. Є люди, які свідчать, що змогли нафтою навіть вилікувати рак, споживаючи її всередину в дистильованому вигляді.
Людей, які збирали нафту, називали тоді либаками
Перша згадка саме про видобуток нафти на Прикарпатті сягає 1617 року і належить вона львівському медику та мандрівнику Еразму Сиксту. Відтак є писемна згадка про видобуток шміру та його переганяння (очищення) в районі Дрогобича (1742). Збирали його природним способом з відкритих ям, де він залягав. Під той час нафту й далі застосовували переважно в медицині.
Коли свердловинам давали жіночі імена
Своє нове застосування копалина завдячує австрійському інженеру Йосифу Геккеру, який працював гірничим наглядачем у Трускавці. Він зумів освітити нафтою тутешні шахти і казарми в Самборі. Він опублікував з цього приводу статтю, де довів, що нафта гігієнічніша, ніж використовувані тоді в лампах жири тваринного походження. Адже смалець давав багато кіптяви, зайвого запаху, мав шкідливі додатки. Згодом Геккер переніс своє відкриття і до Слободи Рунгурської Надвірнянського району, де також керував видобутком нафти.
Перша наукова стаття про використання нафти належить угорцю, професору Львівського університету Йосифу Мартиновичу і датується 1795 роком. Він досліджував нафту в районі Калуша і довів багато її хімічних властивостей. Зокрема, що дерево змочене нафтою, має кращу водонепропускну здатність, що залізо, покрите нафтою, не іржавіє тощо. Професор виготовив таблетки на основі нафти, якими успішно лікував карпатських овець від хвороби, від якої в худоби випадала шерсть. Згодом Мартиновича запрошено як радника цісаря до Відня. Але доля його виявилась трагічною. Наближеність Мартиновича до цісаря збіглася в часі з якобінською революцією у Франції. Цісар післав свого радника у розвідку. Але Йосиф Мартинович, очевидно, перейнявшись революційними настроями, по поверненні до Австро-Угорської імперії почав у себе на батьківщині підбурювати народ повставати за незалежність Угорщини. За це дослідникові та його одинадцятьом поплічникам за наказом цісаря відтяли голови.
1899 року в Биткові свердловина дала першу нафту
Нафта для використання в побуті потребувала ще хімічної обробки (в народі — перегонки). Цей процес пан Мончак порівнює з процесом виготовлення самогону. Каже, принцип той самий. 1853 року фармацевт Ян Зеґ у Львові, перегнавши чимало нафти, зумів отримати патент на її хімічне очищення. Тут-таки виготовили світильну лампу, яка працювала на очищеній нафті, й відтоді почалось широке застосовування таких ламп. Фактично освітлення від цього джерела в Австро-Угорській імперії розпочалось зі Львова, з аптеки на вулиці Коперника, в якій тоді працював Зеґ.
З паном Зеґом та його патентом теж пов'язана цікава історія. У нього в аптеці працював помічник Ігнатій Лукашевич, якому вдалось долучити своє ім'я до власності патенту і це було підтримано його нащадками. Тож тепер у Львові біля тієї аптеки висить таблиця з іменами обох фармацевтів. Хоча, як розповідає Лев Мончак, ще у 70-х роках 20 ст. науковці дістали ксерокопію документа з Віденського архіву, який свідчить, що власником патенту був саме Зеґ. Варто зазначити, що пан Зеґ не надто піклувався про своє ім'я. Він був талановитим винахідником, але через те, що не вмів організувати собі відповідні папери, його винаходи часто привласнювали собі наближені до нього люди. Сьогодні дослідники підозрюють, що саме так сталося з патентом на очищення нафти. З часом Зеґ та Лукашевич вкрай розсварились. Є непідтверджене припущення, що це сталося через молоду та привабливу дружину пана аптеркаря, уваги якої домагався молодший та видніший за Зеґа Лукашевич. До речі, доля цієї пані виявилась трагічно-містичною. Одного разу до аптеки привезли бочку нафти для очищення. Мастило невідомо як вилилось на землю і випадково зайнялося. Аптека запалала, відвідувачі встигли втекти, а от дружина Зеґа та її сестра, які стояли за прилавком, не врятувалися. Так родина Зеґа постраждала через його ж таки винахід.
А тим часом попит на нафту серед населення почав швидко рости. Шмір застосовували для освітлення, для хімічної чистки одягу, далі застосовували в медицині. Відповідно й розвивались технології видобутку нафти. У місцях знаходження копалини вже вміли рити (копати) глибокі колодязі.
Але початком промислового видобутку вважають період, коли за нафтою почали бурити. Зокрема, у Надвірній на пам'ятнику вказана дата першого буріння — 1860 рік. Є факти, що 1872 року в Слободі Рунгурській видобували близько 20 тон нафти. Спочатку бурили ручним способом, а далі з'явились і перші механічні машини. Свердловинам давали жіночі імена. Нині тих свердловин вже немає, вони себе вичерпали. Але Лев Мончак ще пам'ятає «Ванду» та «Марію» на Битківському родовищі та «Бабетту» у Бориславі. За менше романтичних часів Радянського Союзу свердловинам почали давати назви з прив'язкою до району видобутку, а тепер їх просто нумерують.
Слобода Рунгурська
У 1909 році, коли відкрито Бориславське родовище, в Галичині видобували близько 2 млн. тон нафти на рік. Галичина була на третьому місці з видобутку нафти після США та Росії у світі. Це був справжній сплеск нафтовидобутку, який, щоправда, швидко згас. Добувалося все варварським способом, запаси швидко вичерпувались, технології тоді не дозволяли бурити глибше. Тож з часом видобуток сильно скоротився.
Про «киваки» та «лебедину пісню» свердловин
Другий сплеск припав на 50-і роки 20 ст., коли відкрили Долинське родовище й далі працювали Надвірнянське та Бориславське. Багато зусиль тоді кинули «совєти» на пошуки нових покладів, і це дало відповідний результат. Галичина знову вийшла у видобутку на 2 млн. тон на рік.
Розвивалися і технології. Від буріння за допомогою електричних двигунів перейшли на турбінне буріння, яке застосовують і тепер. Щодо самого видобутку, то від часів черпання нафти відрами теж багато що змінилося. Нафтовики навчились використовувати помпи. Спершу найпростіші ручні, відтак механічні. А згодом електричні. Перші верстати-гойдалки були дерев'яними. В Галичині їх називали «киваками». Їхня робота й досі нагадує кивання головою до землі. Тож, як каже пан Мончак, технології удосконалюються, а принцип залишається той самий.
У Східниці й досі працює не один от такий старенький «кивак»
На останній стадії видобутку нафти зі свердловини, коли вона вичерпується, використовують заводнення або запомповування газу, аби підігнати нафту до поверхні. Цей спосіб є фактично «лебединою піснею» для свердловини. Як умовно описує етапи видобутку Лев Мончак, «спочатку видобуваємо нафту, потім нафту з водою, а потім воду з нафтою». Є родовища видобутку нафти, частка якої у воді становить лише 3%. Видобувають доти, доки вміст нафти у воді є економічно обґрунтованим. А далі свердловину закривають. Метод заводнення ефективніший, оскільки в разі використання газу більше нафти залишається у пласті. Так, вода може вимити 50% нафти, за ідеальних умов — до 90%, а газ може підняти лише 20%.
Сучасні «киваки» від тих старих мало чим відрізняються. Хіба більші, а значить потужніші
Широко застосовують газліфтні компресорні установки. Часто їх ставлять там, де поряд з нафтою видобувають газ. Нещодавно таку встановило Надвірнянське НГВУ на Микуличинському родовищі нафти і газу. Газ через трубу подається прямо у свердловину з нафтою і витискає її назовні. Застосовувати чи ні таку установку, вирішують у кожному конкретному випадку для кожної свердловини окремо. До речі, таку саму установку планують тепер поставити й у Долині. Як стверджують фахівці НГВУ «Надвірнанафтогаз», у їхньому випадку газліфтна установка дозволить заощаджувати електроенергію, бо працює повністю на газі. А стандартні верстати-«качалки» потребують електрики, і до них ще треба цю електрику провести, тягнучи лінії гірською місцевістю на 25 км.
А що ж далі…
Найбільшими на Галичині є Бориславське, Битківське та Долинське родовища видобутку нафти. Долинське родовище називають найбільшим в Україні. Але воно перебуває, як кажуть науковці, «на пізній стадії». Його розробку планували до 2002 року, але вдається видобувати вуглеводні й досі.
Головним видобувником нафти в Україні є ВАТ «Укрнафта», частка якої становить близько 90% від загального видобутку. 50% + 1 акція компанії належить державній НАК «Нафтогаз України». «Укрнафта» володіє шістьма реґіональними виробничими підрозділами, у тому Долинанафтогазом, Надвірнанафтогазом та Бориславнафтогазом.
За 2012 рік в Україні видобуто близько 3 млн. тон нафти, з них менше мільйона — на Західній Україні. А потреби країни сягають 15 млн. тон.
Розвідку нових покладів держава практично не провадить, хоча перспективи є, переконаний науковець. Пан Мончак каже, що поклади нафти залягають у глибших пластах на вже розроблених родовищах, але все це треба вивчати і це потребує відповідного фінансування. А його немає… Пробурено свердловини на 3–4 км. А поклади є і на 5, і на 6 кілометрах від поверхні землі, а може, й глибше.
Про перспективи Прикарпаття на офіційному відкритті газліфтної компресорної станції на Микуличинському родовищі говорив і заступник директора департаменту промисловості та інфраструктури Івано-Франківської ОДА Вадим Козленко. Він наголосив на тій-такі проблемі фінансування. Пан Козленко переконаний, що ми ще не знаємо всіх можливостей Карпат і їх потрібно досліджувати. Але геологорозвідувальні роботи практично не провадяться. Тепер перед обласною адміністрацією стоїть стратегічне завдання —– домогтись належного фінансування геологорозвідки. Оскільки на сьогодні розвіданими є невеликі і важковидобувні запаси вуглеводнів. І без належної розвідки держава не зможе розраховувати на збільшення видобутку власних копалин.
31.10.2013