95 років тому у жовтні-листопаді 1918 р. у Галичині розпочався процес творення незалежної держави, яка потім стала називатися Західно-Українською Народною Республікою.
Цей процес розтягнувся на кілька етапів:
18 жовтня створена в Народному домі у Львові конституанта – Українська Національна Рада (УНРада) – проголосила Українську державу на всій українській етнічній території Галичини, Буковини та Закарпаття.
1 листопада внаслідок військового перевороту було перейнято владу у Львові та інших містах і повітах Галичини.
9 листопада утворено тимчасовий уряд – Державний Секретаріат на чолі з Костем Левицьким.
Вудро Вільсон
13 листопада УНРада проголосила у Львові утворення Західно-Української Народної Республіки. Було затверджено конституційні основи новоствореної держави – «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії».
***
Ще 8 січня 1918 року президент США Вудро Вільсон оприлюднив у 14 пунктах основні принципи устрою Європи після очікуваної поразки Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини й Болгарії у Світовій війні. У п. 10 було зазначено: «Народам Австро-Угорщини, яких місце у зборі народів бажаємо бачити охороненим і забезпеченим, має бути дана змога автономічного розвитку». Окремо говорилось, що «треба утворити незалежну Польську державу» (п. 13).
Відзнака чехо-словацького леґіонера
Пам'ятник чехо-словацьким леґіонерам – учасникам Зборівської битви (літо 1917 року)
Поляки і чехи одночасно з українцями відроджували свої держави на уламках Австро-Угорщини, Росії та Німеччини. Але вони вчасно переорієнтувалися, зробивши ставку не на Відень і Берлін, а на переможців у Світовій війні – Францію, Британію і США. Залишки польських леґіонів перебігли під Раранчею від австріяків на російський бік. А польські та чеські леґіони навесні 1918 року навіть провели кілька боїв проти наступаючих військ Німеччини та УНР.
Полякам вдалось створити своє військо у Франції. Хоч польські “блакитні дивізії” генерала Галлера так і не встигли як слід повоювати з німцями на Західному фронті, 1919 року саме вони стали основною силою польського наступу на Галичину та Волинь.
Генерал Ю.Галлер складає присягу перед своєю армією.
У 1917–1918 роках журналіст і дипломат Василь Панейко пропонував галицьким провідникам Євгенові Петрушевичу та Костеві Левицькому теж створити на Заході галицькі військові формації, зокрема з числа полонених в Італії. Але ця пропозиція не знайшла відгуку серед українських політиків.
22 січня 1918 року IV Універсалом Центральної Ради у Києві проголошено незалежність Української Народної Республіки (УНР). 9 лютого у Бресті було підписано мирний договір між делегаціями УНР і Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини та Болгарії, яким ці держави визнавали незалежність України та зобов’язувалися надати допомогу в обороні від агресії більшовицької Росії. Таємним протоколом до Берестейського договору уряд Австро-Угорщини зобов’язався утворити до кінця липня 1918 року окремий автономний український край на території Східної Галичини та Північної Буковини. Через протести поляків цей намір не було реалізовано.
Берестейська угода від 3 березня 1918 р.
10 лютого у Львові відбулася велика українська маніфестація. Це віче на площі Ринок пізніше отримало назву Українські Народні Збори у Львові. З балкону централі “Просвіти” виступив Кость Левицький, були прийняті резолюції, якими віталося Берестейський мир, повернення Україні Холмщини та Підляшшя, стверджувалося право українського народу Галичини на свою державність у межах монархії, надіслано привітання Центральній Раді, урядові УНР.
3 березня у Львові відбулася велика українська маніфестація – «Свято миру й української державності». Почалася вона на Святоюрській горі, де митрополит Андрей Шептицький відправив архієрейську Службу Божу та виголосив патріотичну проповідь. Подібні віча відбувалися тоді в інших містах.
25 березня на міжпартійному з’їзді у Львові, в якому брали участь 700 представників провідних галицьких партій: національно-демократичної (УНДП), радикальної (УРП) та соціал-демократичної (УСДП), поставило питання українського державного організму в Австро-Угорщині й організації сил для здійснення національних вимог. Але реальних кроків щодо власного державотворення навесні 1918 року не було зроблено.
Відчуваючи неминучість поразки у Світовій війні, уряд Австро-Угорщини звернувся 14 вересня до президента США В.Вільсона з пропозицією укладення миру. 1 жовтня президент міністрів «Дунайської імперії» Гуссарек виступив у австрійському парламенті з заявою про потребу реорганізації держави на принципах національної автономії. А 8 жовтня Польська Регенційна рада, утворена 1916 року під протекторатом Німеччини й Австро-Угорщини, у Варшаві, окупованій тоді ще німцями, оголосила маніфест про відродження Польської держави, до якої мала б увійти й уся Галичина.
Під час аудієнції у цісаря Карла І представники Української парламентарної репрезентації в австрійському рейхсраті 12 жовтня заявили, що “є гаряче бажання усіх українців, щоб утворити самостійну Українську державу, зокрема зі Східної Галичини, Північної Буковини і також Північно-Західної Угорщини”.
Цісар Карл I на Східному фронті (Бережани, грудень 1916 р.)
16 жовтня 1918 р. цісар Карл І оприлюднив маніфест, у якому проголошувалось, що “Австрія по волі своїх народів має стати зв’язковою державою, в якій кожде плем’я на области, яку заселює, творить свій власний державний організм… До народів, на яких самовизначенню буде основана нова держава, звертаю мій заклик, щоби вони співділали в сім великім ділі через Національні Ради, які утворені з послів кожної нації до Державної Ради, які мають заступати інтереси народів у відношенню до себе та до Мого правительства” (див. ДОДАТОК).
А за два дні, у п’ятницю 18 жовтня 1918 року, у великій залі Народного дому у Львові зібралися депутати австрійської Державної ради, Галицького та Буковинського сеймів і представники політичних партій, які утворили Українську Національну Раду (УНРаду), що мала стати тимчасовим парламентом (конституантою). Того ж дня УНРада, спираючись на право народів на самовизначення, проголосила про утворення Української держави на українській національній території, до якої мала б увійти “ціла етнографічна українська область в Австро-Угорщині, – зокрема Східна Галичина з граничною лінією Сяну з влученням Лемківщини, північно-західна Буковина з містами Чернівці, Сторожинець і Серет та українська полоса північно-східної Угорщини”.
Євген Петрушевич
Головою УНРади обрали Євгена Петрушевича. Як писав сучасник тих подій Степан Шевчук , "взяли в ній участь із Галичини й Буковини всі наші парляментарні й соймові посли, та по три делеґати від кожної партії. Між присутніми вибився на перше місце наш греко-католицький Єпископат: Митрополит Андрей Шептицький, станиславівський єпископ Григорій Хомишин і перемиський єпископ Йосафат Коциловський, як вірилісти до галицького сойму, та наші найвизначніші політики-посли до парляменту у Відні, як: д-р Петрушевич, голова Українського Парляментарного Клюбу, проф. Романчук, д-р Кость і Євген Левицькі, д-р Охримович, проф. Ол. Барвінський, о. О.Стефанович, д-р Загайкевич, д-р Цегельський, д-р Макух, світочі нашої науки: д-р Горбачевський, міністер здоров’я в австрійському уряді, д-р Дністрянський, професор університету, д-р Роман Залозецький, професор політехніки, д-р О.Колесса, професор університету, а з Буковини: барон Микола Василько, О.Попович, д-р Смаль-Стоцький, професор університету. Були там теж професори, адвокати, судді, священики, селяни, журналісти, письменники, а життєва карта кожного з них була вщерть записана працею для добра й щастя Галицької та Буковинської вітки українського народу. Такою була наша Конституанта. Вона не була партійна, вона була всенародна" [1].
Про об’єднання з Наддніпрянщиною, де тривало гетьманське правління Павла Скоропадського, поки що не було прийнято жодних рішень, хоча на цьому наполягали багато молодших представників конституати. Член президії УНРади Степан Баран наголошував на передчасності злуки з Наддніпрянщиною, де як він вважав, продовжувалася ще німецька окупація й урядував проросійський уряд.
Також не робилось відкритих практичних кроків щодо перейняття влади у Львові та містах й повітах Галичини й Буковини. Делегація УНРади на чолі з Євгеном Петрушевичем вела щодо цього у Відні переговори .
19 жовтня. У Львові скликано З’їзд повноважних представників (мужів довір’я) з цілого краю, на якому було проголошено рішення УНРади. Того ж дня УНРада оголосила про утворення своїх виконавчих органів (делегацій) у Відні, Львові та Чернівцях.
Але самого проголошення було замало, бо вже 20 жовтня Львівська міська рада, більшість у якій становили поляки, започаткувала організаційні заходи щодо створення у Галичині осередків польської державності.
Все ж делегація УНРади, створена 25 жовтня у Відні, на чолі з Євгеном Петрушевичем пробувала домовлятись із цісарським урядом (з австрійськими прем’єрами Гуссареком та Лямашем) про фактичну передачу влади у Галичині, бо галичани хотіли, щоб усе було законно та порядно.
Більше тижня було потрібно, щоб 27 жовтня у Львові нарешті утворився виконавчий орган Укради – делегація на чолі Костем Левицьким. Лише на 6 листопада планувалось утворення представництв Укради в містах та повітах Галичини й Буковини.
І лише 30 жовтня УНРада оголосила Леґіон Українських Січових Стрільців основою творення національного війська і звернулась до австрійського командування з вимогою про переведення формацій, що складались у більшості з українців, до Галичини. Але було вже запізно – поляки, румуни й угорці перекрили залізниці і роззброювали українські частини, які намагалися прорватися до Галичини та Буковини.
Таким чином перший етап державотворення затягувався майже на два тижні. Галичани намагались створити власну державу у 1918–1923 роках леґітимним шляхом, дотримуючись норм міжнародного права та рахуючись із реаліями світової політики. Щоправда, часом треба було виявляти власну ініціативу і здійснювати політику доконаних фактів.
ДОДАТОК
Маніфест цісаря Карла І від 16 жовтня 1918 р.
ЇХ ЦІСАРСЬКИЙ І КОРОЛІВСЬКИЙ АПОСТОЛЬСЬКИЙ МАЄСТАТ
зволили вселаскаво видати наступний найвижчої вартости
МАНІФЕСТ
до
МОЇХ ВІРНИХ АВСТРІЙСЬКИХ НАРОДІВ.
Від того часу, як я вступив на трон, було моїм незломним старанням добитися для всіх моїх Народів бажаного мира, як також вказати Народам Австрії шляхи, на яких вони могли б без перешкод і спорів розвинути свою Національну Силу й використати її з добрим вислідом для благословенного розвою свого духового й господарського добробуту.
Однак страшні змагання світової війни здержали мирну працю. Геройство, вірність і жертвенна посвята серед недостатків і терпінь оборонили зі славою в тих тяжких часах нашу Вітчизну.
Тяжкі жертви війни мусять забезпечити Нам почесний мир, на порозі якого ми вже стоїмо сьогодні завдяки Божій помочі.
А тепер мусимо взятися без проволоки до перебудовання нашої Батьківщини на її природних, а тому певних підставах.
Бажання Австрійських Народів треба старанно узгіднити й виповнити.
Я є рішений перепровадити це діло при співпраці моїх Народів у дусі і по лінії тих засад, які об’єднані Монархи, в предложених мені мирових пропозиціях, вважають за свої власні.
Австрія має за волею своїх Народів статися Союзною Державою, в якій кожна Національність (народ) має право утворити на терені осідку своєї людности свою власну Державну Одиницю (Державу).
Злука польських областей, які є тепер у границях Австрії, з незалежною польською державою покищо ні в якій мірі не передрішується.
Місто Трієст разом зі своїм округом займе спеціяльне осібне місце згідно з бажанням його населення.
Ця нова перебудована Держава ні в якій спосіб не порушує єдности угорських країн, країв св. Корони (Корони св. Стефана). Вона має забезпечити кожній поодинокій Національній Державі її самостійність, вона буде також охороняти діяльно спільні інтереси (об’єднаних держав) і завжди покаже свою вірність там, де для поодиноких держав спільнота окажеться їхньою життєвою конечністю.
Зокрема треба буде сконцентрувати всі сили, щоб згідно з правом і слушністю та з добрим успіхом розв’язати важкі наслідки війни.
До закінчення в законодатній дорозі перебудови Держави позістають у силі незмінно існючі тепер державні урядження для забезпечення спільних інтересів (мешканців Австрії).
Я дав доручення своєму Правительству підготовити заздалегідь і негайно всі праці, потрібні для перебудови Австрії.
Звертаюся зі закликом до всіх Народів Австрії, на самовизначенню яких буде опиратися нова Держава, щоб вони співпрацювали над великим ділом при помочі своїх Національних Рад, створених з парляментарних послів кожної нації, та щоб їхня праця у співпраці з моїм Правительством принесла користь для інтересів цих Народів.
Нехай наша Вітчизна, зміцнена згодою Народів, які Вона обнимає, вийде з бурі війни, як Союз Вільних Народів.
Нехай благословенство Всемогучого Бога осінить нашу працю, щоб це велике діло мира, яке ми будуємо, принесло щастя для всіх моїх Народів.
Відень, 16-го жовтня 1918 р. Карл І (в.р.п.)
За згідність з ориґіналом Шауер.
Переписав Гуссарек, власноручний підпис. [2]
ПРИМІТКИ
[2] “Вінер Цайтунг” №240, четвер, дня 17-го жовтня 1918 р. Надзвичайне видання. Подається за книгою: Шевчук С. Пора сказати правду про наші визвольні змагання добитися волі для Галицької Землі. 1918–1939. – Торонто, 1965. – С. 15-16.
18.10.2013