НАТО ніяк не може виборсатися з Афганістану. Замість запланованого урочистого виходу з неспокійної країни доводиться, навпаки, нарощувати військову присутність. Дехто проводить паралелі з тим, як СРСР потрапив в афганську пастку у 1980-х роках. Хоча насправді ця аналогія аніскілечки не коректна.    

Минулого тижня Сенат США підтримав посилення санкцій проти Росії. Це можна вважати однією з найвизначніших перемог українського лобі в Сполучених Штатах. Після того, як закон про санкції підпише президент США, Росії буде ой як не солодко. Хоча болісного удару зазнають і ті європейці, котрі все ще ставлять на енергетичну співпрацю з Кремлем.    

5 червня 2017 року можна вважати епохальним днем для НАТО. Військовий блок здобув нового, 29-го члена – Чорногорію. Причому цей здобуток дався і Подгориці, й Брюсселю надзвичайно важко з огляду на шалений спротив Кремля.    

Китай намагається відновити Великий Шовковий шлях через більш як півтисячоліття від його занепаду. Мета надзвичайно амбітна й коштовна, її вже назвали спробою «Ґлобалізації 2.0». Міжнародний форум «Один пояс – один шлях», який нещодавно відбувся в Пекіні, засвідчив, що ідеєю зацікавилося понад 100 держав, хоча реально долучитися до проекту забажало не так уже й багато.    

З оголошенням перших результатів президентських виборів у Франції прихильники євроінтеграції повсюдно зітхнули з полегшенням: 39-річний євроентузіаст Емманюель Макрон впевнено переміг невиправну євроскептичку Марін Ле Пен.     Курс єдиної європейської валюти без зволікань стрибнув догори, досягнувши піврічного максимуму щодо долара, єни й швейцарського франка. Відбулося зростання торгівельних індексів фактично на всіх фондових ринках світу.  

Через два тижні ми вже точно знатимемо прізвище нового президента Франції. З великою часткою ймовірності можна припустити, що воно буде «Макрон». Утім не будемо лізти поперед батька в пекло – минулорічні електоральні сюрпризи навчили нас бути дуже обачними з прогнозами, навіть коли вони нам видаються напрочуд вірогідними.    

У суботу, восьмого квітня, в усіх великих містах Росії пройдуть мітинги проти тероризму. Вони будуть присвячені пам'яті загиблих під час вибухів у петербурзькому метрополітені третього квітня. Особливу увагу організатори акцій приділять тим містам, де 26 березня відбулися масові антикорупційні акції протесту. Таким чином Кремль без зволікань почав розігрувати на свою користь карту тероризму.    

«Перша перемога Навального», «Навальний знову кидає виклик Путіну», «Непохитний Навальний» тощо – заголовками такого кшталту рясніли газети європейських країн. У статтях відчувалася надія: Росія демократизується, громадянське суспільство набирає сили. Відчувалася й стурбованість: акцію брутально розігнано, сотні учасників затримано. Але чи були реальні підстави сподіватися або турбуватися?    

Минулотижневий саміт Європейської Унії ввійде в анали своїм унікальним завершенням: без спільної заяви і без загальної знимки. Демарш вчинила Варшава, котра відчула себе глибоко ображеною тим, що решта країн-членів проіґнорували її думку в питанні обрання нового президента Ради ЄУ. Звісно, що ця ситуація дала зайві козирі польським євроскептикам. Існують побоювання, чи не виникне найближчим часом тема Polexit’у.    

Контакти членів команди Дональда Трампа з представниками Кремля викарбувалися в головну проблему чинної американської адміністрації. Тема обростає чимраз новішими й цікавішими подробицями. І головний закид до контактерів – не стільки сам факт контакту, як намагання його приховати, інколи навіть під присягою. Але яким чином вся ця інформація саме зараз лавиноподібно вихлюпнулася назовні з таємних кейсів американських спецслужб?