Парламентські вибори в Австрії ведуть до зміни влади. Партійно-політичні преференції австрійців зісунулися праворуч. І в цьому немає нічого втішного ні для Європи, ні для України.                                   Себастьян Курц і Александр Ван дер Беллен  

Після референдуму про незалежність відносини на лінії Мадрид-Барселона щільно увійшли в патовий стан. Кожна сторона розуміє, що зайвий рух може бути використаний опонентом. І обидві сторони поки що в програші. У виграші, як стверджує багато західних видань, Володимир Путін.    

У Каталонії знову руба стоїть питання незалежності. Справа наближається до референдуму. За межами іспанської провінції такій тенденції найбільше тішаться в Кремлі, бо це дійсно дуже грає на руку його завсідникам. До речі, про «руку Кремля»: а чи не доклалася й вона до розпалювання сепаратистських настроїв у Барселоні?    

Варшава чимраз жорсткіше ставить питання про репарації від Німеччини за ІІ Світову війну. Берлін, звісно, відповідає відмовою й не бажає навіть обговорювати це питання. Чи здатна проблема спровокувати чергову тріщину в європейській єдності?    

Уряд Молдови ставить руба питання про виведення російських військ з Придністров’я. Водночас проросійський молдовський президент відстоює діаметрально протилежну позицію. Загалом придністровська проблема чимдалі глибше заходить у глухий кут.    

Шарлоттсвілль у американському штаті Вірджінія зненацька став всесвітньо знаменитим. Невелике, консервативне, мирне містечко перетворилося на символ расового протистояння з одного боку, а з іншого – на свідчення того, що історія 150-літньої давнини може розколоти навіть таке просунуте громадянське суспільство, як у США.    

Політикум і медіа-спільнота передвиборчої Німеччини несподівано отримали нову тему для обговорення. Її надав голова Вільної демократичної партії (ВДП) Крістіан Лінднер (Christian Lindner) своїм висловлюванням про необхідність примирення з Москвою й евентуальним заплющенням очей на анексію Криму.                                                                   Крістіан Лінднер  

Минулі дні польська вулиця жила протестами. Багатотисячні акції були спровоковані намаганням урядової партії «Право і справедливість» провести котроверсійну реформу судочинства. Залунали навіть заяви про «польський Майдан». Брюссель же погрожував позбавити Варшаву права голосу в Раді ЄУ. Поки що справа зупинилася на тому, що президент заветував два з трьох законів з пакета реформ.    

Газотурбінний скандал із концерном Siemens, з одного боку, не може не засмучувати, адже вкотре засвічує недієвість антиросійських санкцій. З іншого боку, гамір довкола зіменівських турбін у Криму змусить і німецький уряд, і уряди інших країн-членів ЄУ ретельніше пильнувати за тим, чи місцеві бізнесмени дотримуються санкційних приписів.                                                                    Путін і Кезер  

НАТО ніяк не може виборсатися з Афганістану. Замість запланованого урочистого виходу з неспокійної країни доводиться, навпаки, нарощувати військову присутність. Дехто проводить паралелі з тим, як СРСР потрапив в афганську пастку у 1980-х роках. Хоча насправді ця аналогія аніскілечки не коректна.