Подія, яка сталася у ніч на понеділок, 20 листопада, пройшла майже непоміченою в українському медійному просторі. Тим часом вся Європейська Унія була просто шокована: зірвано коаліційні перемовини в Німеччині. У Кремлі тієї ночі «Советское шампанское», мабуть, лилося рікою.
Про припинення участі в коаліційних перемовинах заявили ліберали – Вільна демократична партія (ВДП). «Ми не можемо нести відповідальності за дух, яким наповнені документи урядових консультацій. Ми були б змушені відмовитися від наших основних принципів і від всього, до чого ми прагнули довгі роки. Ми не будемо підводити наших виборців, підтримуючи політичний курс, в який ми не віримо», – читаємо на офіційній сторінці ВДП в мікроблозі Twitter.
Наше видання вже неодноразово писало про самі перемовини, але все ж нагадаємо, що участь у них беруть: Християнсько-демократичний союз на чолі з Анґелою Меркель, його баварський побратим – Християнсько-соціальний союз, вже згадана ВДП та «Спілка90/Зелені». Їхні партійні кольори – чорний (ХДС/ХСС), жовтий (ліберали) і зелений (зрозуміло хто), тобто такі самі, як на державному прапорі Ямайки. За це ймовірну урядову коаліція ще до початку консультацій встигли назвати «ямайською» – спершу для сміху, а згодом для зручності.
Нагадаємо також, що за ВДП проголосувало 10,7 відсотка виборців, що дозволило партії провести 80 «багнетів» до Бундестаґу. «Зелених» підтримали 8,9%, це 67 мандатів. ХДС/ХСС за свої 32,9% здобула 246 місць. Таким чином сумарно три політичні сили диспонують 393 мандатами у Бундестазі, де загалом засідатиме 709 депутатів. Тобто коаліційних депутатів було б цілком достатньо для стабільної роботи майбутнього уряду.
Утім, не сталося, як гадалося. Голова ВДП Крістіан Лінднер (Christian Lindner) пояснив причину виходу з переговорного процесу «відсутністю довіри» між партнерами. За його словами, сторонам не вдалося знайти спільної ідеї з модернізації країни. «Сьогодні, після тижнів перемовин, ми маємо перед собою список незліченних суперечностей, відкритих питань та конфліктів цілей. Краще не керувати країною, ніж керувати неправильно», – зауважив Лінднер.
Чи це дійсно так, як описав лідер лібералів? Всі решта учасників перемовин спростовують його заяви. Наприклад, Анґела Меркель в інтерв’ю для телеканалу ARD висловила здивування таким кроком Лінднера: «На мій погляд, ми вже були близькими до досягнення мети, ми вирішили вже більшість питань».
Ще різкіше розкритикувала відмову лібералів від продовження переговорів «Спілка90/Зелені». Представник партії на перемовинах Райнгард Бютікофер (Reinhard Bütikofer) написав на своїй сторінці в Twitter, маючи на увазі Лінднера: «Він обрав вид популістської агітації замість державної політичної відповідальності».
Кілька слів про винуватця фіаско перемовин Крістіана Лінднера. Саме цьому 38-літньому політикові експерти приписують заслуги успіху лібералів на останніх парламентських виборах після чотирьох років перебування на політичному марґінесі.
У чому таємниця його успіху? Передовсім він зумів переформатувати медійний імідж партій. Це насамперед стало помітним у рекламній кампанії лібералів у передвиборчий період. Лінднер не соромився пхати себе на кожен білборд. Багато експертів висловлювало тоді переконання, що таке самомилування відштовхне виборця. А ні – німець побачив у такій презентації щось нове, свіже, презентацію особистості, людське обличчя. Багато хто повірив цьому відкритому обличчю й віддав йому свій голос.
Лінднер же намагався, аби його політичний образ асоціювався з найвидатнішими представниками партії. А передовсім – з Гансом-Дітріхом Ґеншером. Ну, хто ж не пам’ятає старого ліберала Ґеншера? Архітектор об’єднання Німеччини, віце-канцлер, міністр закордонних справ, котрий разом зі своїм патроном Гельмутом Колем поклав край Холодній війні, зняв «залізну завісу» в Європі.
Але варто пригадати й інші його «славні» справи. Наприклад те, як у «доколівський» період Ґеншер так само старанно виконував ті ж обов’язки глави німецької дипломатії й нібито вірно служив соціал-демократичному канцлерові Гельмутові Шмідту (а ще раніше – канцлеру Віллі Брандту на посаді міністра внутрішніх справ). Але 17 вересня 1982 року Ґеншер досить несподівано вивів своїх лібералів з уряду Шмідта, чим фактично спричинив відставку бундесканцлера. Тоді ж експерти йому пригадали й досить дивні дії напередодні скандальної відставки Брандта й почали ставити питання: чи не приклав він і до неї своїх рук. Звичайно, добре, що внаслідок цього всього до влади прийшов Коль зі своїми християнськими демократами й узяв Ґеншера на службу. Проте осад, як то кажуть, залишився.
Але найганебніший вчинок Ґеншера датований вже зовсім недавніми роками. Шановний політик на відпочинку зненацька перетворився на так званого «путінферштеєра». Закликав до примирення з Росією, попри її дії в Україні, висловлювався за скасування антиросійських санкцій, за визнання за Москвою «зон впливу». «Путіну ці санкції лише допомогли, тому що він тим самим отримав можливість пояснити проблеми, які виникли через нього самого. Крім того, від санкцій страждає наша власна економіка», – так хитрував старий лис в одному з інтерв’ю.
Що ж, прикро, але Ґеншерові, як і всім політикам його ґенерації, це можна пробачити. Розквіт їхньої політичної кар’єри припав на час, коли світ прагнув примирення, відкритості, зняття «залізної завіси». Їхнє розуміння геополітики зупинилося на рівні 1989-1990 років, коли комуністичний блок держав успішно розвалився, але злегка демократизований «перебудовою» СРСР ще тримався й залишався партнером для перемовин.
Значно складніше пробачити таке «політичне ґеншерування» актуальному лідерові лібералів. «Ми повинні виступити з пропозицією, яка б дозволила Путіну скоригувати свою політику без втрати обличчя. Не треба зволікати зі скасуванням санкцій аж до того моменту, коли повністю будуть виконані всі пункти мінських угод. Треба вітати також і позитивні проміжні кроки. Ми повинні спробувати знову оживити взаємини з Росією. Безпека і благополуччя в Європі залежать, зокрема, й від відносин з Москвою. Говорити про це вважають за табу, але я боюся, що поки що Крим слід розглядати як тимчасове рішення на невизначений термін», – ось дослівна цитата Крістіана Лінднера з інтерв’ю газеті Westdeutsche Allgemeine Zeitung.
Так, потім він намагався дезавуювати свої висловлювання, утім від тези Ґеншера про необхідність примирення з Москвою Лінднер вперто не бажав відмовлятися. Хоча в передвиборчій програмі лібералів питання про антиросійські санкції за порушення Кремлем міжнародних норм і конвенцій були сформульовані ще різкіше, ніж у програмі тих же християнських демократів. Тому така позиція їхнього лідера не могла не насторожувати. Побоювання, що підвішена ним «російська рушниця» раніше чи пізніше стрільне, не зникали. І от вона таки стрельнула в ніч на 20 листопада.
З того моменту Лінднер увійшов у топ-ньюсмейкери Європи як «людина, котра може розвалити європейську спільноту». Перебільшення? Аж ніяк.
Стурбованість фіаско коаліційних перемовин в Берліні висловив передовсім президент Франції Емманюель Макрон, адже під загрозою опиняється його комплексний план реформ в ЄУ, який гаряче підтримала Анґела Меркель. Тож йому аж ніяк не хотілося б, аби Німеччина погрузла в політичній кризі. «Ми бажаємо Німеччині і Європі, щоб наш найважливіший партнер був стабільним і сильним», – заявив господар Єлисейського палацу.
Офіційний речник президента Єврокомісії Марґарітіс Схінас висловив припущення, що через зрив коаліційних консультацій у Берліні доведеться перенести запланований на грудень саміт глав держав і урядів єврозони. «Подивимося, чи подадуть німці запит про перенесення», – зазначив Схінас.
Міністр фінансів Австрії Йорґ Шеллінґ (Jörg Schelling) стверджує, що провал перемовин у Берліні створив «дуже складну ситуацію» для всієї Європейської Унії. «Ми перебуваємо всередині дискусій про поглиблення європейської інтеграції, і такий партнер, як Німеччина, має вирішальне значення», – пояснив він свою стурбованість.
Міністр закордонних справ Нідерландів Галбе Зейлстра (Halbe Zijlstra) назвав безрезультатне закінчення «ямайських» консультацій «поганою новиною для Європи». «Якщо Німеччина, яка є дуже впливовою країною ЄУ, протягом довгого часу залишатиметься без уряду, буде складно ухвалювати важливі рішення в Євроунії», – нарікав він.
Але що ж, сталося те, що сталося. Варто тепер поміркувати, як ситуація розвиватиметься надалі.
Провал переговорів про створення правлячої коаліції – це, звісно, поважне випробування для Меркель за 12 років на посаді бундесканцлерки. Варто теж зазначити, що таке стається вперше з часу існування Федеративної Республіки Німеччини, аби коаліційні консультації не привели до створення уряду. Критики вже поспішають відправити 63-річну німецьку лідерку на емеритуру з «великої політики». Багато європейських газет вийшли зі заголовками на кшталт «Бай-бай, Анґело!». Утім, у самої Меркель цілком інші плани.
Настрій у бундесканцлерки залишається бойовим, хоча вона сама визнає, що удару завдано їй доволі болісного. «Це день глибоких роздумів про те, як буде розвиватися ситуація в Німеччині», – зазначила вона в згаданому інтерв’ю на ARD.
Експерти розглядають чотири сценарії розвитку подій. І всі вони залежать від федерального президента Франка-Вальтера Штайнмаєра. А відтак він, не просидівши на посаді й року, потрапив у той унікальний казус німецької політики, коли президент з «англійської королеви» перетворюється на центральну фігуру німецької політики. А то й всієї європейської, враховуючи вагу ФРН в Європейській Унії.
Цього тижня Штайнмаєр проводить зустрічі з лідерами німецьких парламентських партій. Спершу він спробує реанімувати «ямайську» коаліцію, тобто закликати лібералів відповідальніше ставитися до справ державної ваги, притлумити особисті амбіції й спробувати домовитися з рештою партій (тобто з ХДС/ХСС і «зеленими») про формування уряду. Це перший варіант.
Другий полягає в тому, щоб відновити так звану «велику коаліцію» ХДС/ХСС і СДПН. Так, відомо, що чинний голова соціал-демократів Мартін Шульц (Martin Schulz) встиг вже вдруге заявити, що не хотів би входити в спільну коаліцію з Меркель (вперше це було зразу ж по виборах наприкінці вересня). Шульца можна зрозуміти суто по-людськи, адже він полишив успішну кар’єру в Європейському парламенті, де довгий час сидів на крісі голови. Він повернувся до німецької політики саме для того, щоб перемогти Меркель й самому стати канцлером. І ще на початку року соціологія стверджувала, що для цього є всі шанси. Утім під кінець виборчої кампанії від високого рейтинґу Шульца нічого не залишилося. Якби 24 вересня вибори бундесканцлера Німеччини були прямими, то Меркель набрала б 54 відсотки голосів виборців, а Шульц – лише 26 відсотків.
Тобто з людським чинником зрозуміло, але чи існують для соціал-демократів принципові ідеологічні перешкоди для поновного формування коаліції з хадеками? Досі якихось серйозних чвар в їхньому спільному уряді не спалахувало. Так, виникали суперечки, зокрема й через санкційну політику щодо Москви, але завжди вдавалося дійти до спільного знаменника.
А головне – урядування було напрочуд успішним. Влада за останні роки забезпечила країні подолання наслідків кризи й стабільне процвітання. Цьогорічне економічне зростання в ФРН сягнуло 1,6 відсотка, наступного року експерти прогнозую навіть 1,8%. Підвищується споживчий попит, стрімко активізовується будівельна галузь, зростає експорт. Профіцит федерального бюджету 2017 року, за розрахунками Райнсько-Вестфальського інституту економічних досліджень RWI в Ессені, може сягнути 22 мільярдів євро (0,7 відсотка ВВП), в 2018 році – 28 мільярдів євро (0,8 відсотка ВВП). Експерти очікують значного зростання споживання за рахунок збільшення зайнятості та підвищення реальних заробітних виплат. Зайнятість у Німеччині досягла найвищого рівня з моменту об’єднання країни. Показник безробіття цьогоріч скоротився до 5,7 відсотка, а за прогнозами на 2018 – спаде до 5,5%.
Тобто раціональні аргументи, аби не відновлювати коаліції, соціал-демократам знайти буде важко. Та все одно Шульц і його найближче оточення волає: «Не бажаю!». Хоча багато земельних осередків СДПН чимраз гучніше висловлюються за повернення в коаліцію. Тому хочеться вірити, що президент Штайнмаєр, котрий сам є соціал-демократом, зуміє таки переконати однопартійця Шульца піти на «шлюб за розрахунком» з Анґелою Меркель.
Третій варіант: ХДС/ХСС формує уряд меншості (можливо, у спілці зі «зеленими»). Хоча проти такого сценарію виступає сама Меркель. І її можна зрозуміти, адже ситуація кабінету буде дуже непевною у час, коли треба ухвалювати важливі рішення на національному та європейському рівнях. І в Брюсселі вплив пані бундесканцлерки теж впаде. Тим часом зросте вплив прокремлівських популістів у Бундестазі – Лівої партії та «Альтернативи для Німеччини».
І, нарешті, четвертий варіант – дострокові вибори до Бундестаґу. Він найгірший серед інших з кількох причин. Передовсім тому, що на кілька місяців вибиває такого потужного гравця, як Німеччина, з повноцінної участі в європейському політичному процесі. Після того, як з цього процесу вийшов Лондон, Путін буде надзвичайно щасливим з такого варіанту.
По-друге, як демонструє найсвіжіша соціологія, електоральна ситуація принципово залишається тією самою. Тобто Німеччина втратить півроку, понад мільярд євро й масу зусиль, а на виході матиме, як в анекдоті про двох кумів, котрі дарма з’їли по кавалку гівна кожен.
Тому зараз вся Європа (а ще більше Україна) затамувавши подих і стиснуши кулаки слідкує за розвитком ситуації в Німеччині. Всі сподіваються, що Берлін не зробить великого подарунка Кремлю й таки зуміє сформувати урядову коаліцію.
22.11.2017