У суботу, восьмого квітня, в усіх великих містах Росії пройдуть мітинги проти тероризму. Вони будуть присвячені пам'яті загиблих під час вибухів у петербурзькому метрополітені третього квітня. Особливу увагу організатори акцій приділять тим містам, де 26 березня відбулися масові антикорупційні акції протесту. Таким чином Кремль без зволікань почав розігрувати на свою користь карту тероризму.    

«Перша перемога Навального», «Навальний знову кидає виклик Путіну», «Непохитний Навальний» тощо – заголовками такого кшталту рясніли газети європейських країн. У статтях відчувалася надія: Росія демократизується, громадянське суспільство набирає сили. Відчувалася й стурбованість: акцію брутально розігнано, сотні учасників затримано. Але чи були реальні підстави сподіватися або турбуватися?    

Минулотижневий саміт Європейської Унії ввійде в анали своїм унікальним завершенням: без спільної заяви і без загальної знимки. Демарш вчинила Варшава, котра відчула себе глибоко ображеною тим, що решта країн-членів проіґнорували її думку в питанні обрання нового президента Ради ЄУ. Звісно, що ця ситуація дала зайві козирі польським євроскептикам. Існують побоювання, чи не виникне найближчим часом тема Polexit’у.    

Контакти членів команди Дональда Трампа з представниками Кремля викарбувалися в головну проблему чинної американської адміністрації. Тема обростає чимраз новішими й цікавішими подробицями. І головний закид до контактерів – не стільки сам факт контакту, як намагання його приховати, інколи навіть під присягою. Але яким чином вся ця інформація саме зараз лавиноподібно вихлюпнулася назовні з таємних кейсів американських спецслужб?  

У це складно повірити: такі спритні на вигадку російські пропагандисти вдаються до дешевих повторень інформаційних фейків. Знову російськими інформаційними каналами запускалася історія про зґвалтовану дівчинку, цього разу у Литві вояками Бундесверу. Зайве казати, що вся ця історія – суцільний фейк.    

За кілька минулих днів ситуація з електоральними преференціями французів стрімко змінюється. Колишні фаворити відходять на задній план, а їхні позиції на авансцені заступають молоді й енергійні політики.                                 Еммануель Макрон  

Затінена пишною інавґурацією, яка відбулася в на Капітолійському пагорбі у Вашинґтоні 20 січня, подія в німецькому Кобленці пройшла майже непоміченою. Хоча була вона не менш знаковою, аніж сходження на президентський олімп екстраваґантного мільярдера Дональда Трампа. Бо в Німеччині вперше в повоєнній історії відбувся конґрес ультраправих сил з «камуфляжною» назвою «Європа націй і свобод».    

Минулого тижня чорний янгол тероризму завітав до Берліна. Не можна сказати, що німців загалом і мешканців столиці зокрема не готували до такого фатального розвитку подій. Попередження про евентуальні теракти інтенсивно лунали вже принаймні з рік. Утім напад на різдвяний ярмарок у центрі Берліна увів німців у глибокий шок, інцидент може мати радикальні наслідки для політикуму, спрямування суспільного розвитку, буденного трибу життя німців.    

Минулого тижня на Далекому Сході міг би статися епохальний геополітичний прорив. Президент Росії Володимир Путін під час візиту до Японії мав досить високі шанси нарешті підписати з прем’єр-міністром Сіндзо Абе  російсько-японський мирний договір. Проте курильська проблема вчергове не дозволила цього зробити… на щастя, зокрема й для України.    

На президентських виборах у Франції наступного року громадяни республіки скоріш за все обиратимуть між «подругою Путіна» і «другом Путіна» – головою Front National Марін Ле Пен і екс-премєр-міністром Франсуа Фійоном. У цьому двобої консерватор Фійон має всі шанси перемогти, а отже стати наступним президентом Франції.