Максим МУЛЯР

Парламентські вибори в Австрії ведуть до зміни влади. Партійно-політичні преференції австрійців зісунулися праворуч. І в цьому немає нічого втішного ні для Європи, ні для України.

 

                                Себастьян Курц і Александр Ван дер Беллен

 

15 жовтня в Європейській Унії завершився виборчий сезон на рівні національних держав. За попередніми прогнозами, він мав би завершитися двома тижнями раніше – виборами до німецького Бундестаґу, втім австрійці внесли плутанину в загальноєвропейські плани. Цьогоріч у травні члени урядової, так званої, «великої коаліції» – Соціал-демократичної партії Австрії (Sozialdemokratische Partei Österreichs, SPÖ) і консервативної Австрійської народної партії (Österreichische Volkspartei – ÖVP) вирішили, що остогидли один одному, як гірка редька. Було офіційно оформлено розлучення, і щойно цього року інавґурований президент Австрійської республіки Александр Ван дер Беллен (Alexander Van der Bellen) проголосив позачергові вибори Національної ради (Nationalrat)  – нижньої палати парламенту. Хоча за нормальних обставин вибори мали б відбутися щойно наступного року.

 

Чекати цілий рік не забажав новий лідер консерваторів 31-річний Себастьян Курц (Sebastian Kurz). З легкої руки австрійської преси за ним міцно закріпилося прізвисько «вундеркінд». З одного боку, це трохи дивно, адже Курц досі не зумів здобути вищої освіти, що є унікальним випадком для Європи. Він вступив на правничий факультет Віденського університету ще 2005 року, але досі не завершив навчання. А зрештою – навіщо? 2013 року, коли відбулися попередні парламентські вибори в Австрії, за результатами яких при владі залишилася все та ж коаліція SPÖ- ÖVP (існувала ще з 2006 року), Курц став міністром закордонних справ. Щобільше – наймолодшим у світі главою зовнішньополітичного відомства, на той час йому щойно виповнилося 27 років. Попри юні роки, Курц виявився настільки спритним політиком, що легко посунув своїх старших досвідчених колег і навесні 2017 року, за переважної підтримки однопартійців, сам очолив Австрійську народну партію.

 

Нагадаємо, що на той момент партія Курца була молодшим коаліційним партнером у соціал-демократів. «Вундеркінд» не міг миритися з таким станом і заявив про необхідність анулювання коаліціного договору, розвалу більшості й необхідності позачергових виборів. Такий крок молодого політика деякі експерти обізвали «бездумною авантюрою». Адже ще не так давно, 2008 року, ÖVP вже робила спробу розвалити урядову коаліція, щоби досягти кращих результатів на позачергових виборах. Та спроба виявилася вкрай невдалою – народники втратили 15 місць у Національній раді й мусили знову долучатися до коаліції з соціал-демократами як молодші партнери, але вже на гірших умовах.

 

Проте тепер зухвалість «вундеркінда» виявилася виправданою. Адже якщо за попереднього голови ÖVP, віце-канцлера Австрії Райнгольда Міттерленера (Reinhold Mitterlehner), рейтинґ популярності партії становив лише 27%, то за нового лідера стрибнув зразу ж до 34%. Завдяки чому? Власне завдяки особі Себастьяна Курца, котрий, попри свою молодість (а може завдяки їй), став найпопулярнішим політиком в Австрійській Республіці.

 

У чому ж феномен Курца? Передовсім він – прагматичний до цинізму кар’єрист. Наведемо ще кілька штрихів з його біографії. Себастьян Курц зростав у віденському робітничому кварталі Майдлінґ. Син учительки й інженера не бідував, але й не розкошував. Тяга до кращого життя накреслила йому шлях до політики. Нею Себастьян зацікавився ще в юному віці і вже в 16 років спробував вступити в районне відділення Народної партії. Яка іронія долі: тоді його спершу не прийняли з огляду на надто юний, як для консерватора, вік. Але він не мав наміру вгамовуватися – пішов у відділення іншого району, де до нього поставилися поблажливіше.

 

І от почалося його сходження на політичний Олімп Австрії. 2008 року він очолив молодіжне крило віденського осередку партії, а за рік – уже всю молодіжну організацію ÖVP

 

Миле обличчя Себастьяна Курца почало з’являтися на рекламних білбордах партії. Що не могло не посилити його зіркової хвороби. У квітні 2011 року він кинув студії на юридичному факультеті Віденського університету, оскільки йому й без диплома запропонували напрочуд поважну посаду статс-секретаря з питань інтеграції в австрійському Міністерстві внутрішніх справ.

 

Цікава деталь: у той час «вундеркінд» належав до лівого крила партії. Тож, опинившись на цій посаді, він з цілком лівих позицій закликав розробити програми для інтеграції міґрантів і говорив, що країні потрібно більше «культури гостинності». 

 

Нині в це важко повірити. Бо коли 2013 року політик зробив черговий крок на кар'єрних сходах і очолив Міністерство закордонних справ, його міґраційна риторика почала змінюватися кардинально. Особливо це стало помітним, коли влітку 2015 року в Європі спалахнула міґраційна криза. З його уст вже не лунали заклики до інтеґрації імміґрантів й промови про інклюзивне суспільство. Курц далі погнав своїм кар’єрним шляхом на трійці коней: обмеження міґрації, залагодження безпеки австрійців та протистояння загрозі ісламізації. І російська алюзія «птахи-трійки» тут далеко не випадкова, але про це – згодом.

 

Очоливши партію і взявши курс на позачергові вибори, Курц правішав просто на очах. Чітко усвідомивши тренд електоральної преференції, він почав перехоплювати не лише ідеї та гасла правопопулістської Австрійської партії свободи (Freiheitliche Partei Österreichs – FPÖ), а навіть її методи. За що на нього неодноразово нарікав лідер FPÖ Гайнц-Крістіан Штрахе (Heinz-Christian Strache), а німецький лівий сатиричний журнал Titanic на своїй сторінці у Twitter’i навіть назвав Курца «маленьким Гітлером» (Baby-Hitler). От, наприклад: за тиждень до виборів новоспечений лідер консерваторів особисто оплатив і репрезентував результати дослідження. У ньому зроблено висновок, що кожна третя мечеть перешкоджає інтеґрації міґрантів. Проблема полягала лише в тому, що для аналізу було взято лише 16 із 400-т мечетей Відня.

 

Загалом останню виборчу кампанію експерти визнали найбруднішою в новітній австрійській історії. Бо й соціал-демократи теж не гребували нешляхетними методами електоральної боротьби. Головний скандал кампанії пов'язаний із політтехнологом з Ізраїлю Талем Зільберштайном  тим самим, котрий раніше працював, зокрема, з нашою Юлею Тимошенко. Так-от, Зільберштайн за дорученням SPÖ створив групи в Facebook’у з метою паплюжити ÖVP та її популярного лідера Курца. Ось така історія, навіть без «ольгинських ботів обішлися». Чи не обішлися?..

 

У четвер, 19 жовтня, міністр внутрішніх справ Австрії Вольфґанґ Соботка (Wolfgang Sobotka) оголосив остаточні результати виборів до Національної ради. Передовсім він вказав на високу електоральну фреквенцію: 80,0 австрійських виборців взяли участь у голосуванні, що на 5,09 відсотка більше, аніж на попередніх виборах 2013 року. Це є найбільшим зростанням виборчої активності за весь час існування Другої Республіки.

 

 

Згідно з результатами, до нижньої палати парламенту потрапляє п’ять партій. Лідер перегонів – Австрійська народна партія, вона заручилася підтримкою 31,47% виборців, тобто наростила свій електорат порівняно з 2013 роком на 7,48%. Це дає їй право на здобуття 62-х мандатів.

 

Попередній парламентський лідер Соціал-демократична партія Австрії змістилася на другу сходинку, попри те, що покращила свій попередній результат (щоправда, дуже несуттєво  лише на 0,1%). За неї проголосувало 26,86% виборців. Таким чином соціал-демократи проведуть до Національної ради 52-х депутатів.

 

Третю позицію зайняли праві популісти з Австрійської партії свободи. Їхній результат – 25,97%, що є суттєвим поступом з 2013 роком – аж на 5,46%. Таким чином вони займуть у парламенті 51 крісло.

 

На четвертому місці – ліберали з партії NEOS (Das Neue Österreich – Нова Австрія). Їх підтримало 5,3 відсотка виборців, тобто вони покращили свій результат на 0,3%. Партія здобула таким чином право на десять депутатських мандатів.

 

І завершає список з п’яти пестунчиків парламентської долі новостворена партія «Список Пітера Пільца» (PILZ). Вона утворилася, відколовшись від партії «Зелена альтернатива» (Grüne Alternative), і зі старту перескочила виборчий бар’єр, набравши 4,41% голосів виборців. Таким чином Пільц проведе до Національної Ради вісьмох своїх представників.

 

Головним невдахою виборів стала згадана «Зелена альтернатива», котра лише трішки не добрала до електорального порогу, який становить чотири відсотки. «Зелених» підтримало лише 3,8% австрійців з правом голосу. Таким чином їхні втрати порівняно з виборами 2013 року – аж 8,6 відсотка. Фактично це падіння рейтингу партії дало підстави говорити про «крен праворуч» в Австрії. Адже «зелені» незмінно засідали в Національній раді протягом минулих трьох десятиліть. Причому на кожних наступних виборах, починаючи з 1986 року, партія постійно покращувала свої електоральні досягнення. Зіпсував репутацію «зелених» саме розкол в партії і вихід з неї Пітера Пільца разом з його однодумцями.

 

Тепер щодо російських алюзій, пов’язаних із Курцом. Загалом Кремль мав би бути задоволеним результатами виборів у Австрії. Передовсім тим, що таких небачених досі результатів домоглася партнерка «Єдиної Росії» – Партія свободи, котру багато австрійських журналістів називає «друзі Путіна». По-друге, тим, що новим канцлером стане, найімовірніше, Курц, який консеквентно виступав за зближення з Москвою. Курц неодноразово закликав до поступового скасування санкцій  правда, в обмін на позитивні зміни в конфлікті на сході України. Хоча з його хитросплетених промов можна було зрозуміти, що йому вистачило б і позірного позитиву на Донбасі. «Ми повинні усвідомлювати, що мир на нашому континенті може бути тільки у спілці з Росією»,  заявляв майбутній евентуальний канцлер Курц.

 

У п’ятницю, 20 жовтня, федеральний президент Австрійської Республіки Александр Ван дер Беллен надав лідерові консерваторів мандат на формування наступного уряду. Як ми вже зазначали, найімовірніше, нову урядову коаліцію створять народники разом зі свободівцями. 31-річний Курц стане канцлером, а 48-річний Штрахе – віце-канцлером.

 

Про те, що такий формат коаліції некорисний для України, ми вже казали. Водночас не схвалює його і Брюссель. Пригадаймо, що уряд ÖVP- FPÖ вже створювали двічі 1999-го і 2002 років. І двічі він наражався на критику центральних структур Європейської Унії.

 

Другий можливий варіант – повернення до «великої коаліції» SPÖ- ÖVP. Вона вже існує понад 10 років, видає непогані соціально-економічні результати, але занадто приїлася австрійцям, тож вони би прагнули щось змінити. Звична справа.

 

Але може бути й третій варіант, за якого Курц залишиться поза грою. Схожа ситуація вже виникала 1999 року, коли соціал-демократи стали лідерами парламентських перегонів, але коаліцію створили ÖVP з FPÖ. Комусь може видатися, що ультраправі не зможуть порозумітися з соціал-демократами. Але це не так. По-перше, у їхніх економічних програмах значно більше точок дотику, аніж з програмою консерваторів. По-друге, коаліція SPÖ- FPÖ вже існувала. Щоправда, це було давно  аж 1983 року. Але ж було, тобто принципово домовитися все ж можуть.

 

Загалом же, підсумовуючи електоральний 2017 рік, можна стверджувати, що вибори в Австрії зайвий раз підтвердили загальну тенденцію до поправішання політичного поля Європи. Правопопулістські настрої чимраз сильніше дають себе знати в європейських демократіях, котрі, здавалося б, мали отримати вічний заштрик від них. Виявляється – ні, вічним він не став.

20.10.2017