Попри масові демонстрації протесту, професійні страйки, голодування й навіть самоспалення урядова партія «Право і cправедливість» не втрачає популярності. Навіть навпаки, нині її рейтинґи високі як ніколи. Ще суттєвіший поступ популярності демонструє президент Анджей Дуда.
Увечері 29 жовтня у варшавському шпиталі помер 54-річний чоловік. Місцеві медіа називали його Пьотр С. Загинув він від опіків, отриманих під час акту самоспалення. Наше видання писало про цей інцидент, який трапився 19 жовтня у самому центрі польської столиці, на площі Дефіляд.
З’ясувалося, що самоспалення не було актом безумства, а протестною акцією. Про це свідчить той факт, що чоловік написав прощального листа з критикою провладної партії «Право і справедливість». Там є, зокрема, такі слова:
«Я хотів би, щоб голова ПіС, а також ціла ПіС-івська номенклатура взяла до відома, що моя смерть безпосередньо на їхньому сумлінні, а моя кров на їхніх руках. Своєю заявою я звертаюся до всіх поляків і полячок, тих, котрі визначають, хто керуватиме Польщею, аби вони запротестували проти того, що робить чинна влада, проти чого я протестую… Я звичайна, сіра людина, така, як ви. Закликаю вас усіх – не чекайте більше! Треба поміняти цю владу щонайшвидше, допоки вона дощенту не знищила нашої країни, допоки цілковито не позбавила нас свободи. А я свободу люблю понад усе. Тому й вирішив вчинити самоспалення. Маю надію, що моя смерть струсоне сумління багатьох людей, що суспільство прокинеться, що не чекатиме, допоки все за вас зроблять політики – бо не зроблять!»
Дивно й моторошно дізнаватися про самоспалення, тим більше у, здавалося б, демократичній країні. Адже ми можемо вважати такою Польщу. Чи ні? Радше так, адже ще якихось два роки тому там відбулися цілком справедливі й чесні вибори президента й парламенту, які дозволили повністю поміняти владу. Для недемократичних країн таке було б неможливим.
До влади в Польщі прийшла консервативна ПіС, відправивши в опозицію ліберальну «Громадянську платформу». Все цілком леґітимно, все відповідало волі виборців, котрі досі абсолютно не шкодують за свій вибір, щобільше – поляків, готових підтримати владу, стає чимраз більше.
Так, Польщею протягом останніх 12-ти місяців проходили багатотисячні акції. Були протести проти заборони абортів, проти реформи судівництва, нині тривають страйки лікарів. А рейтинґ уряду, провладної партії і президента Анджея Дуди зростає й зростає, неначе все в порядку.
Чому так? Спробуємо розібратися у цій ситуації, хоча б на прикладі актуального протесту медпрацівників. Лікарі вимагають підвищити їм платню, підняти загалом фінансування галузі. Медики погрожують еміґрувати за кордон, де змогли б собі знайти значно прибутковішу працю за спеціальністю.
Тим часом більша частина польського суспільства дивиться на протестувальників у білих шатах скоса. Адже середня лікарська платня й нині вдвічі-тричі вища за середню в країні, вона сягає від десяти до 30-ти тисяч злотих (2,3–6,5 тис. євро). Меншу платню, звісно, мають медсестри й лікарі-початківці (450–800 євро), але і їм уряд готовий підвищити платню. Готовий збільшиби й загалом фінансування медичної галузі. Щоправда, підвищення відбуватиметься поступово, а протестувальники бажають все й одразу.
Пригадаймо минулорічні протести, спричинені законопроектом про повну заборону штучного переривання вагітності, внесеним до Сейму з ініціативи католицького громадського об'єднання «Стоп аборту» (Stop Aborcji), близького до правлячої ПіС. Восени 2016 року через масові протести населення польський парламент вирішив зняти з розгляду суперечливий документ. Проте тема ще не закрита, раніше чи пізніше вона з’явиться на порядку денному.
Схожим чином польській владі вдалося розкермувати ситуацію і з липневими протестами проти реформи судівництва. Президент Дуда змусив парламент трохи лібералізувати законопроект – таким чином було збито протестний запал в опозиційній частині суспільств. А значно більші – провладна й байдужа – частини й так не мали жодних претензій до змін у системі судівництва.
Попри всі ці позірно масштабні протестні акції, польській владі вдається не просто утримувати позитивну демоскопію, а й нарощувати свою популярність. Аби не бути голослівним, наведемо кілька результатів опитування громадської думки, які провели нещодавно авторитетні соціологічні інституції.
От, приміром, за даними опитування соціологічного інституту IBRIS, проведеного у другій половині жовтня цього року, рейтинг партії Качинського становить 38,4 відсотка.
Головний конкурент проурядової партії – опозиційна «Громадянська платформа», згідно з цим опитуванням, набирає лише 20,5 відсоткових пунктів, тобто майже вдвічі менше. Правопопулістський рух «Кукіз'15», який у Сеймі зазвичай підтримує ПіС, посідає третю сходинку в рейтингу. За нього готові проголосувати ще вдвічі менше поляків, ніж за ГП – 9,7%. Далі йде партія «Сучасна» (Nowoczesna) – 8,4%.
Ще оптимістичнішими для польської влади виглядають опитування, проведені соціологічним центром CBOS. Щоправда, оприлюднені результати базуються на відповіді не всіх респондентів, а лише тих, хто задекларував твердий намір взяти участь у виборах. З версією CBOS, якби вибори до Сейму РП відбулися останньої неділі жовтня, то ПіС могла б розраховувати на 47 відсотків, ГП – на 16%, «Кукіз'15» – на 6%, «Сучасна» – на 6%.
Ну, й ще для чистоти експерименту наведемо результати третього опитування громадської думки. Його провів соціологічний центр Estymator 26–27 жовтня. Отже: ПіС – 42,8%, ГП – 22,2%, «Кукіз'15» – 9,1%, і «Сучасна» – 8,4%.
Тепер нагадаємо, які результати продемонстрували згадані партії на виборах два роки тому. ПіС тоді отримала 37,58 відсотків голосів і 235 із 450-ти парламентських мандатів, ГП – 24,09% (138), «Кукіз'15» – 8,81% (42), і «Сучасна» – 7,6% (28).
Якби вибори відбулися найближчим часом за сценарієм від Estymator, то ПіС здобула б 248 мандатів у Сеймі, тобто додала б до своїх лав ще 13 «багнетів». ГП втратила б 24 мандати, залишившись із 114-ма. Втратив би й «Кукіз'15» два мандати (40). А «Сучасна» залишилася б при своїх.
І на завершення демоскопічної статистики – останній штрих. Особливо горді провладні політики мали б бути з рейтингів довіри до своїх лідерів. Так, згідно з соціологічними дослідженнями, проведеними CBOS в середині жовтня, абсолютним лідером у цьому списку є президент Анджей Дуда. Довіру йому висловлюють аж 74 відсотки поляків, недовіру – лише 15%, вісім відсотків залишаються до нього байдужими. На другому місці – керівниця польського уряду Беата Шидло (58%). І на третій сходинці – лідер партії свого імені Павел Кукіз (55%).
Тим часом лідер опозиційної ГП Ґжеґож Схетина (Grzegorz Schetyna) опинився далеко внизу – на 22-й сходинці з 19-ма відсотками довіри. Водночас він займає друге місце у рейтингу недовіри – йому не довіряє аж 49%. Тут його випереджає лише чинний міністр оборони Антоній Мацєревич (Antoni Macierewicz), котрому не довіряє 53%. Але з останнім особлива історія – деякі ЗМІ закидають йому зв’язки із Росією. Цю тему ми висвітлювали на своїх шпальтах і нині повертатися до неї не будемо.
Польська влада має серйозні проблеми у відносинах із керівництвом Європейської Унії, в країні перманентно проходять масові акції протесту, страйки, навіть самоспалення, але, як ми вже наголошували, популярність владних політиків лише зростає. У чому ж таємниця успіху партії Ярослава Качинського? Передовсім – в економічному успіху. Ми вже згадували про проблеми недофінасування медицини, але уряд має у своєму розпорядженні достатньо коштів, щоб цю проблему залагодити – і, без сумніву, зробить це.
За два роки свого перебування при владі польські консерватори зуміли залатати фактично всі більші дірки в державному бюджеті. Тепер уряд поволі, але впевнено виконує всі свої передвиборні обіцянки в соціальній сфері.
Наведемо такий яскравий приклад: вперше з моменту перетворення Польської Народної Республіки на Річ Посполиту 1989 року розмір допомоги на дитину в Польщі (в розрахунку на купівельну спроможність населення) перевищив аналогічний показник у багатьох західних країнах, зокрема й у Швеції (!). Щобільше, у той час, коли всюди в Європі підвищують пенсійний вік, уряд польських консерваторів знизив його з 67-ми до 65-ти років для чоловіків і аж до 60-ти років для жінок.
Зрештою, всі ті кроки уряду, за які Варшаву так гостро критикував Брюссель, – реформа Конституційного трибуналу, загальна реформа судівництва, реформа держуправління, підпорядкування суспільних ЗМІ уряду тощо – були нічим іншим, як виконанням передвиборгих обіцянок ПіС. Саме цього прагнула більшість поляків, саме за це консерваторів обрали до Сейму і на президентську посаду. Тому зайве очікувати в Польщі антурядового Майдану. І за всієї поваги до мужнього вчинку Пьотра С., його життя було віддано намарно.
01.11.2017