12 грудня Сейм Польщі затвердив на посаді нового прем’єр-міністра Матеуша Моравєцького. За нього віддали свої голоси 243 депутати, проти – 192 голоси. Моравєцький заступить на цій посаді Беату Шидло, хоча буквально кілька днів перед тим той самий Сейм зі ще більшою одностайністю (279:169) відхилив вотум недовіри проти неї та її кабінету.
Якісь дивні дива кояться у вищих ешелонах польської влади. Спробуймо розібратися в них. А ще – спрогнозувати, чого від нового керівника уряду можуть очікувати сама Польща, Європа й Україна.
Про зміну керівника уряду світ дізнався сьомого грудня. Доволі несподівано. Хоча про ймовірну відставку вже екс-прем’єрки Беати Шидло польські ЗМІ заговорили ще з початку осені. Її однопартійці, звісно, спростовували всі ці чутки, стверджували, що тій нічого не загрожує.
Але от сьомого грудня опозиційна партія «Громадянська платформа» інціювала голосування щодо вотуму недовіри прем’єрці. Опозиціонери звинуватили кабінет Шидло, зокрема, у тому, що він допустив мову ненависті під час цьогорічного Маршу незалежності у Варшаві. Голова партії «Громадянська платформа» Ґжеґож Схетина (Grzegorz Schetyna) також звинуватив чинну владу в псуванні польсько-українських взаємин: «Ви це зруйнували, ви зруйнували політику з Україною, ви її повністю знищили через бездумні політичні демонстрації». За його словами, в інтересах Польщі упродовж багатьох років реалізовувався проект «Східне партнерство», асоціація України з ЄУ, відкритість Заходу на європейські прагнення країн Східної Європи. Він наголосив, що Польща зацікавлена у прозахідних та проєвропейських сусідах за східними кордонами країни. На його переконання, чинний польський уряд своєю політикою це перекреслив.
Схетина зазначив, що уряд Шидло погіршив також відносини зі західними союзниками, зокрема Францією, через зрив багатомільярдного контракту на постачання до Польщі гелікоптерів типу Сaracal, та Німеччиною – за висунення вимог до Берліна про виплату репарацій за Другу світову війну. «Відтак, така політика польського уряду не може не викликати захоплення у Москві. У Росії ще ніколи так не тішилися через політику чинного польського уряду і послаблення наших зв'язків зі Заходом», – констатував Схетина.
Утім, партія на чолі з головою кинулася грудьми на захист Шидло. Більшість депутатів, як вже було сказано, проголосувала проти вотуму недовіри.
Після цього, здавалося б, Шидло мала залишитися на посаді й надалі. Проте ввечері того ж дня в центральному офісі керівної партії «Право і справедливість» у Варшаві відбулася нарада політичного комітету цієї політсили. У ній, зокрема, брали участь сама Беата Шидло, президент Польщі Анджей Дуда, голова партії Ярослав Качинський, віце-прем’єр і міністр фінансів Матеуш Моравєцький (Mateusz Morawiecki). Учасники обговорювали майбутні зміни в складі уряду. Під час зустрічі керівниця уряду й подала до демісії. Там же керівництво партії вирішило, що новим польським прем'єром повинен стати інший представник ПіСу – 49-річний Матеуш Моравєцький. А Шидло залишиться в його кабінеті й може обійняти посаду віце-прем’єра.
Такі досить незвичні обставини відставки прем'єр-міністра Беати Шидло вказують на те, що всередині партії «Право і справедливість», яка назовні намагається справляти враження моноліту, насправді точиться боротьба за впливи. І в цьому світлі цілком по-іншому постають певні події, що траплялися цьогоріч у політичному житті країни. Пригадати хоча б, як президент Польщі Анджей Дуда у липні заветував кілька законів з пакету судової реформи, котрі з такою завзятістю просували депутати від його ж партії. Якщо раніше це можна було потрактувати як поставлений партією спектакль, то тепер стає зрозуміло, що все дещо складніше.
Варто все ж було звернути увагу на те, що після відмови президента підписати згадані реформаторські закони Ярослав Ґовін, котрий одночасно посідає пост віце-прем'єра та міністра освіти, висловив солідарність з главою держави. А, приміром, міністр юстиції Збіґнєв Зьобро різко розкритикував вето президента. Так само й деякі депутати Сейму від ПіС скритикували зухвалість президента Дуди. Хоча на офіційному рівні лунали перманентні заяви, що, мовляв, у керівництві партії жодних чвар не існує.
А ще варто пригадати, що окрім конфлікту з міністром юстиції, у президента виникли напруження з головою військового відомства Антонієм Моцєревичем та міністром закордонних справ Вітольдом Ващиковським. Причому давні приховані суперечки між главою держави та шефом дипломатії зненацька вийшли назовні. Головним предметом напруженості стали призначення на посади амбасадорів, які Ващиковський хотів провести без узгодження з Дудою.
Лише ускладнює ситуацію той факт, що за весь час, коли з партійного середовища вилізали назовні такі хробаки розбрату, людина, котру вважають головним лялькарем польського політикуму – лідер ПіС Ярослав Качинський – не зробив жодної предметної заяви, не дав ні одного коментаря, де б розставив все на свої місця. І це вже безпосередньо наштовхує на висновок, що його конфлікт з президентом, який він щосили намагався приховати, лише поглиблюється. Можна припустити, що саме в цьому слід шукати причину відставки вірної Качинському Беати Шидло.
Лідер ПіС, напрошується такий висновок, усвідомив, що попередня прем’єрка, може, й підходить для того, щоби подобатися широким народним масам, але вона – не та людина, з якою можна виграти хитросплетену боротьбу у вищих політичних колах. Жарт, що поміняли шило на мило (прізвище екс-прем’єрки з польської перекладається саме як «шило») тут аж ніяк не до місця. І це можна зауважити вже хоча б з огляду на біографії та освітні рівні обох політиків.
Отже, ким є той Моравєцький і чим він кращий за Шидло? Передовсім варто зазначити, що сам новоспечений прем’єр поки що не має великого політичного лобі всередині партії. Він став членом ПіС щойно 2016 року, а до цього тривалий час не був пов'язаний з політикою, принаймні впродовж минулих 25 років. Хоча варто зазначити, що Моравєцький волею-неволею долучився до певної політичної діяльності ще в молодості завдяки своєму батькові. Але все за порядком.
Матеуш Моравєцький народився 1968 року у Варшаві в родині відомого науковця-фізика Корнеля Моравєцького, котрий згодом став не менш відомим політичним діячем. На початку 1980-х, тобто ще за Польської Народної Республіки, він ступив на дисидентську стежку, став засновником і лідером радикального руху Solidarność Walcząca (Солідарність, що бореться); потім, у посткомуністичні часи, – маршалком Сейму і кандидатом у президенти 2010 року.
Сам Матеуш 1987 року вступив на історичний факультет Вроцлавського університету. Ще у студентські роки він брав участь в діяльності антикомуністичної опозиції, зокрема був активістом руху Solidarność Walcząca і Незалежної спілки студентів. І його навіть жорстко переслідували комуністичні спецслужби.
Перший диплом Матеуш Моравєцький отримав 1992-го. А вже наступного року вступив до Вроцлавської політехніки, де студіював бізнес-адміністрування. Також він навчався в Університеті Центрального Коннектикуту в США.
Здобувши диплом MBA, Моравєцький на цьому не зупинився. Він подався студіювати європейське право й економіку господарської інтеграції до Гамбурзького університету. Окрім того, пройшов курс навчання керівної ланки в школі менеджменту ім. Келлоґа (Kellogg School of Management) в Північно-західному університеті США.
Ще за рік до здобуття вищої освіти Моравєцький починає займатися бізнесом, спочатку – у сфері медіа. Зокрема, він став засновником двох видавничих компаній, а також журналу Dwa Dni. Отримавши фінансову освіту, Моравєцький стажувався в Deutsche Bundesbank, а згодом працював асистентом у Франкфуртському університеті.
У другій половині 1990-х років Моравєцький викладав у Вроцлавській економічній академії та у Вроцлавській політехніці. Свою наукову і викладацьку діяльність він поєднував з роботою в банку. З 1998 року Матеуш Моравєцкій обіймав посади в керівництві банку BZ WBK, а вже 2007 року став його президентом.
Він встиг стати у той час депутатом реґіональної ради Нижньосілезького воєводства від «Виборчої акції Солідарності». А по перемозі ПіС на виборах до Сейму восени 2015 року Моравєцького було запрошено на посаду віце-прем’єра і міністра фінансів. Представників нового істеблішименту не зупинило ні те, що Моравєцький на той момент ще не був членом правлячої партії, ні навіть те, що у часи керівництва банком він був членом Економічної ради при тодішньому прем'єрові Дональдові Туску – найбільшому ворогові керівництва ПіСу.
Отже, Моравєцький – виходець зі славної родини, людина з максимально якісною освітою, зі знанням кількох європейських мов, а головне – з добрим господарським досвідом. А Беата Шидло, можна стверджувати, є повною його протилежністю. Вона здобула освіту етнографа, не особливо знається на мовах, рідко виїжджала за кордон. Таким чином, вона, може, й була потрібна партії для здобуття симпатій біднішого й простішого електорату. Але два останні роки, допоки обіймала посаду прем’єрки, Шидло залишалася тією слабкою ланкою, яку дуже зручно було атакувати опонентам ПіС і самого Ярослава Качинського. Тому її демісія назрівала давно.
Окрім того, економічні успіхи уряду Шидло, про які так багато говорять, значною мірою пов'язані саме з роботою Моравєцького. Також варто зазначити, що новоспечений прем'єр має велику довіру в бізнес-середовищі – він зможе виступити гарантом безпеки для інвесторів, гапевнити їх, що політичні конфлікти в країні не торкнуться економіки.
Також суттєвим козирем є добрі зв'язки Моравєцького з політичною й економічною елітою в Європейській Унії та Сполучених Штатах. Це мало б посприяти Варшаві відновити добрі стосунки з Брюсселем, занедбані за часів прем’єрства Шидло.
Чи покращаться українсько-польські стосунки за нового прем’єра? Радше так, аніж ні. Принаймні не погіршаться, бо куди вже далі. Існує великий шанс, що свою посаду втратить міністр закордонних справ Вітольд Ващиковський. Саме він і представники його команди найбільше доклалися до загострення напружень між нашими державами.
Моравєцький виглядає на прагматика. А саме прагматичні міркування, а не жодні платонічні почуття, сподвигли свого часу Польщу стати головним адвокатом України в ЄУ. Як мінімум, Моравєцький мав би спробувати відкинути всі шкідливі ірраціональні нашарування в наших стосунках і повернутися до здорового глузду, тобто до того ж прагматизму. Зрештою, сам прем’єр під час свого першого виступу в Сеймі в новій ролі заявив про намір покращити відносини з Києвом.
14.12.2017