У момент написання твору на тлі руїн війни Штраус у назві опери означує любов як сенс людського життя. Музика утопічного «кращого світу» – про історію вибору на користь любові, а не золота, багатства, влади.

Постановка в Дойче Опер Берлін виходить як за межі історичної інтерпретації, так і за межі сучасної актуалізації. Тобіас Кратцер окреслив нову тенденцію режисерської опери як соціально-психологічного дослідження з цікавими культурологічними перспективами.

Його внесок в історію сучасної режисерської опери є унікальним феноменом: через фрайєрівську систему повторювальних жестів, міміки, лейтрухів герої ілюструють музику як діалогічну взаємодію між душею і тілом, творцем і творінням у нескінченній містеріальній єдності Універсуму.

Навіщо ставити таку оперу під час війни, навіщо зараз потрібна комедія про добрих завойовників, закоханих дезертирів, наївних мирних людей, які розпинають опудало ворога і потім щезають зі сцени історії?

У цій постановці йдеться про пошук «людяності» в технократичному світі через звернення до прекрасного – до музики Генделя. Це актуальний заклик до свідомості сучасної людини вчасно  усвідомити небезпеку втрати межі між реальним і віртуальним світом.

Оригінальна постановка опери Арріґо Бойто «Мефістофель» на сцені Дрезденської Земперопер, показавши спорідненість Мефістофеля з Адамом і Фаустом як різні версії єдиного, вдало розкрила ракурс театру як філософського феномену.

Творче кредо фестивалю «Bayreuth Baroque» – повернення із забуття неосяжного репертуару барокової доби: опер, камерних кантат, а насамперед імен несправедливо забутих композиторів. Розкішні постановки пробуджують архітектурні перлини від музейного сну.

Розвиток драми тетралогії «Перстень Нібелунґа» набуває нових обертів, з’являються нові персонажі, нові злодії, нові жертви, нові діти. Гріхи і злочини старших тяжіють над новим поколінням. На молодших членів клану Вотана чатують поразки і розчарування.

Розголос про скандальні дискусії навколо останньої байройтської версії «Персня Нібелунга» спонукали відвідати цю постановку, самій розібратися, як режисер розповів “свою історію” і трансформував міф в ситуацію умовного «тут і тепер».

Сприйняття театру, опери крізь AR-окуляри – перший крок до охоплення простору як сингулярного дійства. Символи ваґнерівського міфу синтезуються з іншими символами сучасного роздвоєння реальності і формують наше симультанно-розпорошене, фраґментарне сприйняття світу.