«Трістан і Ізольда» Ваґнера в Байройті та «Пенелопа»  Форе– прем’єрна постановка літнього Оперного фестивалю 2025 в Мюнхені – торкаються спільної теми. Йдеться про феномен психологічного часу, про стан чекання, який стає єдиним сенсом життя.

Режисер Маттіас Девідс змайстрував веселу благодушну комедію, яка отримала одностайну реакцію публіки: сміх, гучні аплодисменти, несамовите тупотіння. «Бу!» на адресу режисерської групи чути не було. А це велика рідкість для Байройта.

Для Петера Конвічного – 80-річного радикального німецького режисера – спочатку була війна: так він осмислив і представив свою версію тетралогії Р. Ваґнера. Його «Перстень Нібелунга» – про марнотратство історії людства.

Біль стає станом буття, що резонує з провідною звуковою ідеєю опери – напруження тиші, крізь яку невимовний крик душі зависає у просторі. Наче відголос втраченої краси музику Томаса Лархера обрамляли мадригали Монтеверді.

У момент написання твору на тлі руїн війни Штраус у назві опери означує любов як сенс людського життя. Музика утопічного «кращого світу» – про історію вибору на користь любові, а не золота, багатства, влади.

Постановка в Дойче Опер Берлін виходить як за межі історичної інтерпретації, так і за межі сучасної актуалізації. Тобіас Кратцер окреслив нову тенденцію режисерської опери як соціально-психологічного дослідження з цікавими культурологічними перспективами.

Його внесок в історію сучасної режисерської опери є унікальним феноменом: через фрайєрівську систему повторювальних жестів, міміки, лейтрухів герої ілюструють музику як діалогічну взаємодію між душею і тілом, творцем і творінням у нескінченній містеріальній єдності Універсуму.

Навіщо ставити таку оперу під час війни, навіщо зараз потрібна комедія про добрих завойовників, закоханих дезертирів, наївних мирних людей, які розпинають опудало ворога і потім щезають зі сцени історії?

У цій постановці йдеться про пошук «людяності» в технократичному світі через звернення до прекрасного – до музики Генделя. Це актуальний заклик до свідомості сучасної людини вчасно  усвідомити небезпеку втрати межі між реальним і віртуальним світом.

Оригінальна постановка опери Арріґо Бойто «Мефістофель» на сцені Дрезденської Земперопер, показавши спорідненість Мефістофеля з Адамом і Фаустом як різні версії єдиного, вдало розкрила ракурс театру як філософського феномену.