Стратегії виправдання зла

Стратегії виправдання зла: «Макбет» Джузеппе Верді і «One morning turns into an eternity» Арнольда Шенберґа і Ґустава Малера на Зальцбурзькому фестивалі 2025

«Макбет» Джузеппе Верді повернувся на сцену Фестшпільгауса на Зальцбурзькому фестивалі 2025. У постановці відомого польського режисера Кшиштофа Варліковського вразили нові акценти. Режисер поряд з типовими для творчості Верді темами сили долі, злочину і кари чи безкарності, критики соціуму, пророцтв смерті (у «Макбеті» від містичних створінь – відьмаків) підняв актуальне для нашого часу питання – політичне вбивство.

Bildquelle: SF/ Ruth Walz

Як відомо з сюжету, шотландський полководець Макбет і без корони має владу, почесті і славу. Очевидність його порушеної психіки чи данина моді (?) – звернення Макбета до містичних пророцтв. Від трьох відьом (в постановці Варліковського – це ціла ʽарміяʼ простих беззахисних жінок і дітей у масках) Макбет отримує пророцтво, що стане королем. Честолюбна Леді Макбет підбурює чоловіка прискорити події. Щоб отримати корону, Макбет вбиває короля Дункана. Перше політичне вбивство запускає ланцюг подальших злочинів. Макбет вбиває колишнього друга Банко, дітям якого відьми напророчили королівство у майбутньому. Отже, за логікою далі Макбет як цар Ірод почне вбивати дітей. Але наскрізна ідея постановки Варліковського психоаналітична: політична влада, що тримається на крові, завершується параноєю і смертю. Божевільних Макбета й леді Макбет скидають з трону опозиційні сили на чолі з Макдуфом і спадкоємцем Дункана Малкольмом. Варліковський ставить питання, чи буде наступна влада, що продовжила ланцюг помсти «око за око», служити людям? Відповідь режисера очевидна – ні.

На підтвердження Варліковський розвиває цілу низку сценічних паралелей з Французькою буржуазною революцією, крахом абсолютизму, винаходом гільйотини, стратою Людовіка XVI і Марії-Антуанетти. Сценограф Малгожата Щесняк оптимально заповнила XXL-формат зальцбурзького Фестшпільгауса. Висока галерея Фестшпільгауса призначена для фронтальних зйомок, які транслюють на відеоекран. На сцені довжелезна лавка, обабіч якої самотньо сидять Макбет і Леді Макбет (символ душевного розколу в сімейних стосунках). Час від часу виїжджають трибуни, на яких розміщуються гості і люд (хор) – пасивні спостерігачі за злочинами влади. Моменти тріумфу Леді Макбет являють граничні контрасти внутрішнього світу (сардонічний сміх обох вбивць із закривавленими руками), осяяна вогнями сцена із символічним зображенням променів сонця, на якій Леді Макбет керує святом під віртуозну арію Brindisi (застольну пісню).

Bildquelle: SF/ Ruth Walz

Сцена імітує відомий зал Jeu des Paumes у Версалі, в якому Людовик XVI скликав навесні 1789 року дворянство і духовенство, прагнучи запобігти революції. Виразний історичний натяк на фіаско Макбета Варліковський розкриває у наступній мізансцені: на бенкеті Макбет дарує синові Макдуфа ракетку для гри в теніс «Jeu des Paumes»¹. Одна «гра» (мається на увазі політична) завершується, починається інша. Переконливо працює ідея режисера про пророцтва історичних змін. Але Варліковський наголошує, що зміна однієї влади іншою здійснюється лише шляхом кровопролиття.

Наступна концептуальна ідея, яку Варліковський акцентує протягом вистави – ідея материнства. Психологічним підґрунтям ідеї режисера, відсутньої у Шекспіра і Верді, стає бездітність сім’ї Макбет. Варліковський у своїх постановках часто звертається до паралелей із кінострічками. На початку – відео про візит Леді Макбет до гінеколога і висновок по огляду: бездітність. Остання як імпульс до вбивств сумнівна, хоча й підкреслює психічний надлам жінки. Під тиском мати нащадка для престолу подружжя Макбет розв'язують для себе таку дилему: якщо вони не здатні дарувати життя – вони здатні його відбирати. Це рішення фатально пов’язує їхні долі.

Bildquelle: SF/ Ruth Walz

Діти стають візуальним лейтмотивом сценографії: несуть труну вбитого Дункана, заповнюють сцену у масках вбитого Банко, у сцені галюцинацій Макбета, у сценах пророцтв разом з відьмами, які насправді виглядають як сліпі літні жінки в темних окулярах, можливо, матері вбитих дітей. Всі навколо справляють враження не живих людей, а ляльок. Живі діти з’являються пізніше, в іншій трагічній сцені, яка навіть без відео-фрагментів асоціюється з німецьким фільмом Der Untergang (з нім. – «Занепад»). На сцені Леді Макдуф підсипає отруту дітям у сік (так само як це вчинила в бункері Магда Геббельс перед капітуляцією Німеччини). Жінки отруїли своїх дітей. Сценографія насичена біблійними паралелями. Відео-фрагменти про масові вбивства дітей з наказу Ірода, втеча Діви Марії з новонародженим Ісусом Христом вирішені як самостійний асоціативний план постановки.

На режисуру успішно працює така ідея Варліковського: одні матері вбивають, інші рятують дітей. Режисер звертається до євангельських контекстів у цитатах кінофільмів П'єра Паоло Пазоліні «Євангеліє від Матвія» (Вертепна різанина, втеча Діви Марії з новонародженим Ісусом Христом з Віфлеєму до Єгипту) та «Цар Едип» (Іокаста годує сина, який, згідно з пророцтвом Дельфійського оракула, ненавмисно вб’є батька й розділить трон і ліжко з матір’ю). Цей кінофрагмент Макбет переглядає в телевізорі, згадуючи, очевидно, своє дитинство. Питання, яке ставить режисер – як з невинного немовля виростає злодій – не лише риторичне. Але у постановці такий хід думок режисера схиляється до виправдання злочину. Таке відчуття виникає очевидно тому, що для режисера асоціативна сила підтекстів перекриває місцями безпосередній текст опери Верді.

Глядач покликаний пройти трагічний шлях кривавої боротьби за владу з бездітною сім’єю Макбетів, можливо, поставити себе на їх місце в екстремальній ситуації, спробувати зрозуміти метафізику вбивства, а не факт реального злочину. Однак, поєднання сценічної дії з відео-цитатами загострює внутрішній конфлікт опери і доповнює зміст психоаналізом вбивці, що виводить постановку на рівень соціологічного дослідження.

Наприкінці на екранах з'являються фрагменти анімаційних фільмів у стилі відеогри Каміля Полака та Деніса Гегіна. Хлопчик зустрічає трьох істот, які допоможуть йому отримати владу. Виникає питання, чи цей новий нащадок трону Шотландії справжній хлопчик чи винахід ШІ.

Реалізація такої багаторівневої концепції на сцені безперечно вимагає зіркових виконавців. Для творчого дуету Асмік Грігорян і Владислава Сулімського в ролях Леді Макбет і Макбета – це не перший виступ. Прем’єра постановки відбулася на Зальцбурзькому фестивалі в 2023 році. Успіх співачки у ролі Леді Макбет був неоднозначним, але вельми переконливим у концепції Варліковського: вокалістка озвучила не бестію, а жінку з пораненою психікою, героїню на межі тріумфу і падіння. Вдень вона блискуча, ефектна королева, вночі – сомнамбула, пригнічена муками совісті і кривавими кошмарами (монолог „Una macchia è qui tuttora!“ – з іт. «Пляма все ще тут!»). Як в акторському, так і вокальному плані Грігорян переспівала Сулімського – володаря благородного тембру, який, на жаль, не панував над оркестром, на відміну від Йошуа Гурреро (Макдуф) і Банко (Тарек Назмі). Останній, випускник Мюнхенської вищої школи музики і театру, учень Крістіана Гергагера – унікальний бас, якого частіше хотілося би чути на сцені у великих ролях.

Віденський філармонічний оркестр під орудою Філіпа Жордана – енергійний, емоційний, проте надто контрольований, хоча панування розповідно-інтелектуальної артикуляції над бурхливо-драматичною, з чіткою деталізацією соло-інструментів і витонченою динамікою було максимально співзвучним психоаналітичній концепції режисера.

Висновок. У постановці опери Верді «Макбет» для Зальцбурзького фестивалю режисер актуалізував характерні для його стилю мотиви: психоаналіз персонажів, контекст чорно-білої фільмографії 1920-х – 1940-х років. Сценографія асоціюється з міжвоєнним періодом фашистської диктатури, створює атмосферу контролю, страху, масової феєрії на одному боці, ситуації розколу між протагоністами – на іншому. У постановці опери про серію політичних вбивств заради влади, про тиранію і моральну деградацію, про голос совісті і божевілля режисер створив нову концепцію, базуючись на ідеї опери Джузеппе Верді як трагедії зруйнованої психіки вбивць. Чи здатна викликати історія Макбета і його Леді співчуття? За версією Варліковського – так. Але з цією версією складно погодитися.

One morning turns into an eternity („Один ранок обертається на вічність“)

В іншому руслі, але знову з кримінальним мотивом і присутністю мертвого тіла на фестивальній сцені Фельзенрайтшуле була представлена оригінальна оперна концепція відомого американського режисера Пітера Селларса. 70-хвилинний пастіш поєднав без перерви монодраму Арнольда Шенберга «Очікування» і фінальну шосту частину «Прощання» з «Пісні про землю» Густава Малера. Як інтермецо прозвучали П’ять п’єс для оркестру ор. 10 Антона Веберна.

Bildquelle: SF/ Ruth Walz

Сцена Фельзенрайтшуле не потребує декорацій. Скеляста галерея Менгсберга, локальний стриманий світлодизайн Джеймса Ф. Інгалса, різні кольори променів прожекторів, дев'ять височенних залізних колон, які лише за асоціацією зі змістом монодрами Шенберга імітують дерева, адже жінка пробирається лісом у пошуках зниклого коханого і знаходить його мертвим. Натомість ідея Селларса явно політична. Простір сцени з поріділими кущами і камінням огороджений колючим дротом. Жінка шукає коханого лише у своїх спогадах. Його мертве тіло було щойно офіційно доставлено двома військовими за місцем її перебування (очевидно, це колонія строгого режиму анонімної тоталітарної держави). Жінка підписує акти прийняття доставленого ʽвантажуʼ, який вона так і не відкриє, блукатиме навколо нього, поринатиме у спогади про життя, про іншу жінку, усвідомить, що цього ранку її життя зупинилося.

Bildquelle: SF/ Ruth Walz

Режисер надав образу істеричної жінки, а разом з тим і експресіоністському твору Шенберга, іншого життя. Пітер Селларс перетворив драму з кримінальним підтекстом, ревнощами, страхом смерті на політичну історію. Докази режисера щодо необхідності зміни акцентів у цьому творі переконують: «Опера була написана в той час, коли Зигмунд Фройд розробляв свої теорії про істерію і часто ставив діагнози жінкам, які перебували в екстремальних психічних ситуаціях. Сьогодні ми знаємо, що багато з цих жінок аж ніяк не страждали на істерію, а цілком зрозуміло реагували на світ, який систематично зловживав ними. Очікування виражає цю правду: тут йдеться не про психічний зрив, а про жінку, яка стикається з нестерпною реальністю. П'єса передбачила насильство, яке незабаром панувало у 20 столітті, і до сьогодні не втратило своєї актуальності»².

Bildquelle: SF/ Ruth Walz

Поєднання монодрами Шенберга «Очікування» на тексти Марі Паппенхайм з фіналом «Пісні про Землю» на вірші китайських поетів («Прощання») Густава Малера вдале на всіх рівнях. По-перше, музичний склад: обидва твори написані для жіночого соло з великим оркестром. По-друге, історія створення: лише один рік розділяє ці твори. У 1908 році Малер, переживши сімейну трагедію, шок від смертельного діагнозу, будучи за крок до смерті компонує прощальний, жанрово інноваційний симбіоз великої симфонії і вокального циклу «Пісню про Землю». У 1909 році Шенберг пише монодраму «Очікування», тонально вільний, поза будь-якими структурними і тональними канонами (провісник додекафонії). У цьому репертуарі литовська сопрано Аушріне Стундіте – в себе вдома. Велика актриса, надзвичайно інтенсивна, буквально тілесно презентна на сцені, шоковий стан, неадекватні рухи, страх, відчай, ступор – ціла гама емоцій представлені на рівні екстракласу. У «Прощанні» Малера – повна їй протилежність альтистка Флер Баррон. На відміну від Стундіте Флер Баррон спокійна, елегійна, відсторонена. Вона повільно озвучує стан самотності в довірливому діалозі з дивовижно камерним звучанням великого оркестру Віденської філармонії під керівництвом Еса-Пекка Салонена і піднебесним соло флейти (Карлгайнц Шютц). Титульну назву твору Пітер Селларс взяв з початкової строфи вірша китайського поета Ван Вея в англійському перекладі – One morning turns into an eternity.

Bildquelle: SF/ Ruth Walz

Відповідь Селларса на запитання, чому саме ці два твори він вирішив поєднати в один твір, проста: «Що ще можна додати після «Очікування»? Мабуть, тільки ще один шедевр для сольного жіночого голосу з великим оркестром. Малер написав «Прощання», знаючи, що його життя добігає кінця – перед цим він втратив одну зі своїх дочок, йому діагностували смертельну хворобу серця і він був змушений піти у відставку з посади директора Віденської придворної опери. У цей доленосний період свого життя він звернувся до китайської поезії часів династії Тан, в якій відображається чистота дзен-буддизму, а також прийняття швидкоплинності всіх речей. Назва One Morning Turns into an Eternity також походить з одного з цих віршів. Остання частина з «Пісні про Землю» – це прощання, але прощання, яке виходить за межі смутку: біль ще відчутний, але музика рухається в щось, що виходить за межі емоцій, за межі страждання — в подих, у вічність. Як і Шенберг, Малер використовує величезний оркестр, але часто з дивовижною стриманістю. Він постійно зводить його до одного або двох інструментів – флейти на далекій горі, вітру в деревах, мерехтливого місячного світла на воді. Це звук дихання в темряві. Малер створює світ мрій, в якому люди, яких ми втратили, залишаються з нами – в нашому внутрішньому світі»³.

Висновок. Політична історія переслідування завершується прийняттям смерті як даності, як трансцендентність, transformatio spiritualis. Метарівень інтерпретації Селларсом «Прощання» Малера не викликає сумнівів. Лише два запитання на кінець: яким чином проставлені Селларсом в «Очікуванні» Шенберга політичні акценти кореспондують з концепцією примирення зі смертю Малера? Чи актуальний у часи війни такий відверто смиренний пацифізм?

¹ Jeu des Paumes – історичний французький вид спорту з м’ячем, який вважають попередником сучасного тенісу і означає «гра долонями». Відома ще в добу Середньовіччя гра, була популярною при дворі і досі практикується у Франції.

² Інтерв’ю: Peter Sellars – Antonio Cuenca Ruiz. URL: https://www.salzburgerfestspiele.at/blog/zur-produktion-one-morning-turns-into-an-eternity

³ Там само. Інтерв’ю: Peter Sellars – Antonio Cuenca Ruiz. URL: https://www.salzburgerfestspiele.at/blog/zur-produktion-one-morning-turns-into-an-eternity