«Мисливська рушниця» Томаса Лархера на фестивалі Баварської опери "Ja, Mai" 2025
Фото: © Geoffroy Schied.
Фестиваль "Ja, Mai" задуманий інтендантом Баварської державної опери Сержа Дорні як презентація сучасної музичної творчості, новітніх тенденцій у світі музичного театру. Для цього театр свідомо залучає до співпраці молодих режисерів, композиторів, сценографів, співаків.
Перша німецька прем’єра опери "Das Jagdgewehr" (з нім. – «Мисливська рушниця») відомого австрійського композитора Томаса Лархера, в якій головні партії виконували лише співаки Оперної студії – взірець успішної інвестиції театру в майбутнє розвитку оперної молоді.
Тема фестивалю 2025 року пов’язана з проблемами ідентичності, відчуження, самотності, війни, травми, екстремальних людських відносин в атмосфері зруйнованої комунікації. Постановки двох сучасних опер у межах фестивалю – "Das Jagdgewehr" Томаса Лархера і "Matsukaze" Тошіо Хосокави – резонували з естетикою постдраматичного театру, філософією «мистецтва у стані кризи» тощо.
Фото: © Geoffroy Schied.
Поетичні імпульси
Опера Томаса Лархера для хору та п'яти солістів (2018) на лібрето Фридерике Ґосвайнер створена за мотивами післявоєнної новели японського поета Ясусі Іноуе (1949). Наче відголос втраченої краси музику Томаса Лархера обрамляли коштовні музичні скарби бароко – мадригали Монтеверді в інтер’єрі рококо-театру Кувільє. Очевидно, що транскультурний бекграунд старовинного італійського, сучасного австро-німецького і післявоєнного японського не випадково поєдналися у цій музичній «новелі в листах». Поет Ясуші Іноуе не має імені (напевно, за фігурою поета приховується він сам). Верси про самітника з рушницею в горах інтригують. Невідомий мисливець, який надихнув поета, упізнає себе, прочитавши опублікований вірш в популярному журналі, після чого надсилає поету листи трьох жінок: дружини, коханки та племінниці. Через ці листи поет стає свідком сімейної трагедії. В опері події кружляють навколо цих листів. Молода дівчина (Шоко) читає щоденник матері (Сайко), яка наклала на себе руки, і дізнається про давню аферу матері з дядьком (Йосуке). Різні ситуації розглянуті ретроспективно з п’яти різних точок зору – Поета, Шоко, Сайко, Йосуке і його дружини Мідорі (кузини Сайко).
Фото: © Geoffroy Schied.
Смислові і музичні ландшафти опери Лархера
Ідея інтимного звернення (через листи, а не відверту комунікацію) – стала першим імпульсом камерної опери Лархера. Три сповіді жінок обертаються довкола таємниці зради, смерті, усамітнення. Кожен переживає власну драму мовчки. Сайко (коханка) здійснює суїцид, племінниця і дружина, віддавши Йосуке прощальні листи, мовчки зникають з його життя. Кожна ситуація вивірена і розкрита композитоСмислові і музичні ландшафти опери Лархераром до дрібних деталей. Лархер майстерно вибудовує драматургію звукових ефектів, але в цілому плин його музики нагадує потік свідомості. Ударна група (дзвіночки, гонги, ксилофони, металеві пластини) – ритмічний базис і, водночас, індикатор тривоги, підсвідомого страху. Дерев’яні духові озвучують внутрішні голоси персонажів. Струнні створюють атмосферу від крихкості до психологічного виснаження. Здатність Лархера звуковими засобами прорізати, пробивати, «прострілювати» сценічну застиглість ситуацій, досягати напруження через тишу як невимовну, неозвучену біль вражає. Унікальні оркестрові знахідки стають засобом вираження психологічного тиску, відтворити стан натягнутої струни.
Використання композитором різноманітних інструментів – від традиційних до екзотичних – створює неосяжний звуковий ландшафт. Опера починається зі звуків перкусії. Величезна кількість інструментів від маримби до предметів повсякденного вжитку – пружини, газети, каміння, пляшки, металеві деталі – все це створює мішану звукову палітру musique concrete. При цьому композитор дає музикантам простір для вільної імпровізації. Нові комбінації традиційних стилів і технік інструментальної групи поєднуються з необмеженим полем імітованих «призвуків». Для кожного інструмента Лархер уводить розширені техніки звуковидобування, насичує мультифонікою, експериментує з незвичними поєднаннями тембрів акордеона, цимбал, фортепіано.
Фото: © Geoffroy Schied.
Досконалість інтерпретації
Роль диригента у створенні оригінальної інтерпретації цього твору ключова: без надзвичайної чутливості до деталей ця музика, в якій тиша гучніша за слова, може легко втратити баланс. Інтерпретація Франческо Анджеліко музики Лархера заслуговує на окрему увагу. Диригент взяв на себе функцію медіатора мовчазної психології героїв через широку звукову палітру від камерності, переривчастості до емоційних сплесків і «звукових цунамі». При цьому Анджеліко дбайливо залишав простір для вокалістів – не заглушував, не домінував, чутливо вів діалог оркестру і голосів. Адже вокальні партії у цій опері – справжній виклик для молодих співаків. Кожна жіноча партія обумовлена конкретною функцією – коханки (Сайко), дружини (Мідорі), доньки (Шоко). Серед них лише Шоко здатна говорити відкрито, ставити питання і пробивати стіну мовчання. Траєкторія розвитку її партії найбільш динамічна. Опера розпочинається з кінця історії, з монологу Шоко після смерті матері. Попри біль втрати, розкрита таємниця смерті матері робить Шоко вільною людиною. Партія Шоко у виконанні Юліани Цари продемонструвала сплеск контрастних емоцій: від безмежної туги до вибухів гніву. Мідорі у виконанні Ейрин Рогнеруд – врівноважена жінка, яка використовує свій зовнішній спокій як ширму для прикриття розчарувань. Особливо запам’ятався приглушений, але нестримний буянням тембрових фарб голос Ксенії Пушкарц Томас. Співачка ефектно поєднала відчуття дистанції з пристрастю і пафосом самознищення. Цю мецосопрано очікує блискуча кар’єра.
Роль чоловіка Йосуке Місугі – стрижень, магніт, що притягує до себе трьох жінок, але коло замикається навколо нього і наче змія придушує волю до життя. Насправді його образ і партія скромніші за жіночі, але баритон Вітора Біспо вміло озвучив лабільний світ чоловіка, чия легковажність, слабкість, аморфність зруйнували світ трьох жінок і самого себе.
Роль коментатора у цій японській трагедії на кшталт давньогрецької виконує зазвичай хор (Цюрихська вокальна академія) і поет (тенор Дафідд Джонс). Вони – посередники, спостерігачі за чужою драмою. Хор приєднується до солістів, декламує листи, співає мадригали Монтеверді і для героїв, зосереджених на внутрішніх конфліктах, діє як «колективне позасвідоме».
Фото: © Geoffroy Schied.
Символи режисури і сценічний п’ятикутник
Режисерська команда створила на сцені атмосферу, яка підсилила психологічну напругу музики. В постановці вдало обіграні символи змії і дзеркального калейдоскопа. Так, у монолозі з другого акту Йосуке порівнює людей зі зміями, ототожнює Сайко, Мідорі та себе з різними видами змій, виставлених у вітринах. Сайко розмірковує про те, що змія символізує «друге я» людини, прихований егоїзм, ревнощі, долю або карму. Для неї змія – її внутрішній біль, якого вона не може позбутися. Також Поет в монолозі з третього акту порівнює темряву душі Йосуке зі змією, яка живе в ньому як та мука, яку несе страждання всім навколо. Під кінець твору цей символ узагальнюється, звучить як філософський висновок про потаємні сторони людської душі.
Символ дзеркала режисерка Ульрике Шваб порівняла з п’єсою Жан-Поля Сартра Huis clos («Зачинений будинок», 1944). «Коли один лист закінчився – згадує Шваб в інтерв’ю, – очікуєш, що наступний лист продовжить історію. Натомість другий лист починається з тих самих подій, що й перший, але розповідає зовсім іншу історію. Звідси виникла ідея калейдоскопа: дзеркальні стіни, між якими множаться або зникають люди і предмети, кольори і форми… у цьому задзеркаллі ми помістили типові елементи барокового театру: хвилі, хмари, сонце. А кольори своєю чергою натхненні кольорами та візерунками японських гравюр на дереві»1.
Калейдоскоп, закритий простір, музика Монтеверді, конкретне місце дії вдало інтегровані у простір рококо-театру з розкішною позолотою ліпних прикрас. Як альтернативу до рельєфного декору театру Кувільє сценографка Юле Саворскі збудувала на сцені великий дзеркальний п'ятикутник – типовий трюк «театру в театрі» з ширмою у ритуально золотих тонах. Разом з атрибутами дзеркального калейдоскопа цей театральний прийом допомагає зчитувати зміни психологічного стану різних персонажів. Перехресні відображення головних героїв у дзеркалах, рухливі площини, які розщеплюють сценічний простір – своєрідні візуальні коментарі до екзистенційної драми любовного трикутника.
Фото: © Geoffroy Schied.
Діалог Томаса Лархера і Клаудіо Монтеверді
Діалог музичної мови сучасних композиторів з мадригалами Клаудіо Монтеверді – не перша інновація фестивалю "Ja, Mai". Минулі роки цей стильовий діалог був апробований в постановці опери Георга Фридриха Гааса «Кривавий дім» (https://zbruc.eu/node/112167). Для стилю Лархера такий діалог виявився надзвичайно вдалим і органічним як з огляду на лаконічні ритмічні модусив, так і короткіх мотиви-імітації. Композитор зауважив, що «технологічні можливості нашого часу з'єднують і змішують часи. Відтворювання музики електричними чи механічними засобами означає, що сьогодні доступно стільки всього, що можна перетягнути вектори куди завгодно. Межі між старим і новим до певної міри розмиваються. Для того, хто вперше чує певний музичний твір, він все одно є новим, а для того, хто чує його вдруге, він все одно є старим, незалежно від того, з якої епохи він походить. Кожен слухає твір, як у випадку з Монтеверді, так і з моєю музикою, через власний досвід слухання»2.
У постановці Баварської державної опери використано три мадригали Клаудіо Монтеверді:„O rossignuol“ ("О, соловейко"), „S’andasse amor a caccia“ ("Якби Амур пішов на полювання"), „Vivrò fra i miei tormenti“ ("Я житиму серед своїх мук").
Ці твори вплетені в оперну тканину як символічні інтермедії. Використання саме цих трьох мадригалів Монтеверді в опері "Das Jagdgewehr" невипадкове. Кожен мадригал перегукується з ключовими темами опери: самотність, прихована пристрасть, краса природи, голос душевного болю, приглушеного зовнішнім спокоєм. Через перший мадригал озвучена туга поета, враженого самотністю мисливця. Другий мадригал – психологічна метафора переслідування і кохання як полювання, небезпечного для усіх протагоністів. Нарешті третій мадригал втілює внутрішній надлом, емоційний пік неповернення. Біль стає станом буття, що резонує з провідною звуковою ідеєю опери – напруження тиші, крізь яку невимовний крик душі зависає у просторі. Талановиті поєднання текстів і підтекстів, контрапункти музичних архетипів у мадригалах і конкретні яскраві звукові характери опери Томаса Лархера «Мисливська рушниця» у новій постановці Баварської опери інтригують до відвідування наступних подій фестивалю «Ja, Mai».
Фото: © Geoffroy Schied.
1 Sie sind alle sehr gut im Aushalten. Ein Gespräch mit Regisseurin Ulrike Schwab und Ausstatterin Jule Saworski / Das Jagdgewehr. Spielzeit 2024-25. Das Programmheft der Bayerischen Staatsoper. München, 2025. – S. 61.
2Den Musiker einen Raum geben. Ein Gespräch mit Thomas Larcher und Friederike Gösweiner.
13.05.2025