Міфи і сучасність «Готелю Метаморфозис»

Міфи і сучасність «Готелю Метаморфозис»: Зальцбурзький фестиваль 2025

Hotel Metamorphosis. 2025. Фото: Monika Rittershaus

Музично-сценічною вершиною фестивальних програм Зальцбурга стала постановка пастишу Баррі Коскі і Чечилії Бартолі на музику Антоніо Вівальді. Вистава поєднала п’ять різних міфів з «Метаморфоз» Овідія («Орфей і Евридика», «Пігмаліон», «Арахна», «Мірра», «Ехо і Нарцис»), була вперше презентована на Троїцькому фестивалі, яким керує сама Чечилія Бартолі, і повторена під час літнього Зальцбурзького фестивалю.

Як відомо, мета епосу Овідія, який проголосив себе «телеологічною метою Всесвіту», полягала не лише у його ролі божистого рупора. Овідій прагнув зайняти центральне місце в історії як людина і митець. Комплексна гра чудесних перетворень людського і божистого проходить крізь «Метаморфози». Овідія не цікавлять наративи. Він є «калейдоскопічним оповідачем, який змушує нас сприймати історії з погляду безлічі перспектив, в центрі яких завжди знаходимо пари мінливих богів і людей»¹.

Hotel Metamorphosis. 2025. Фото: Monika Rittershaus

У виставі під назвою «Готель Метаморфозис» конфронтують міфи і сучасність. Яскраве шоу найкращих барокових солістів могло би здатися ефектним римейком барочних концертів у костюмах, аби не цементувальна ідея режисера – метаморфози. Міфологічні уявлення про відродження людини в інших формах і образах, подолання трагедії смерті в круговерті метаморфоз природи. Ця сама ідея пронизує і міфологічне мислення природної людини. Але режисер іде далі й ставить питання, суголосні сучасним проблемам світу у вирі страшних війн. Чому одні перетворюються на комах і павуків, інші на дерева і квіти? У чому сенс екзистенції світу, котрий вбиває своїх поетів і пророків?

У пролозі Евридика, яка вже зійшла в царство мертвих, сумує за Орфеєм. У фіналі разом з Евридикою, здається, плаче увесь світ, оплакуючи свій тернистий шлях самознищення. Останнє слово за великою співачкою Чечилією Бартолі, яка виводить заключний епізод на рівень філософського узагальнення. Її спів на чорній сцені відрізняється надзвичайною музично-театральною інтенсивністю. Арію da capo „Gelido in ogni vena“ Чечилії Бартолі можна слухати безконечно. У цей скорботний момент час зупиняється (в уста Евридики вкладена арія Ферначе з однойменної опери Вівальді). Евридика тримає в руках відтяту під час жорстокої вакханалії (розіграної у кімнаті готелю як організований кримінальний напад) голову Орфея, прощально цілує поета в завмерлі губи і йде геть з цього світу у небуття. Мертва голова поета мовчазно залишається наодинці з публікою і дивиться нам у вічі. Цей оперний жест, з одного боку – рімейк штраусівської Саломеї, яка цілує відрубану Іродом голову Іоанна Хрестителя, з іншого – попередження про нові злочини людства. Вражає актуальними асоціаціями і хор наприкінці твору „Arma, caedes, vindictae“ («Зброя, різанина, помста»).

Hotel Metamorphosis. 2025. Фото: Monika Rittershaus

Перед прощальною арією Евридики Баррі Коскі вдалося розкрити евристичний потенціал інтуїції. Сучасна актриса Ангела Вінклер, яка була голосом Орфея у театральній виставі, яка вела слухачів разом за Орфеєм стежками Овідієвих «Метаморфоз», стає сама собою – сучасною людиною на сцені. Вона тихо декламує поезії – але вже не Овідія, а Райнера Марії Рільке. Вірш зі збірки «Книга годин» прозвучав як реквієм за загиблими поетами. Згадаймо, що вірші Рільке перекладали поети «Розстріляного Відродження», зокрема Микола Зеров, репресовані Микола Лукаш, Максим Рильський, Василь Стус. Ось як цей вірш звучить в перекладі Миколи Бажана: «Згаси мій зір – я все ж тебе знайду, /Замкни мій слух – я все ж тебе почую, / Я і без ніг до тебе домандрую, / Без уст тобі обітницю складу. /Відломиш руки – я тоді тебе / Впіймаю серцем. Наче між долонь, / А спиниш серце — мозок запульсує; / Коли ж ти вкинеш в мозок мій огонь, /Тебе в крові палючій понесу я»².

Hotel Metamorphosis. 2025. Фото: Monika Rittershaus

Яскраві живописні полотна зникають, залишається лише чорний квадрат, чорно-білий простір сцени заповнюють страшні чорні птахи підземного світу з довгими яструбиними дзьобами. Ідея світової скорботи над людством, яке себе крок за кроком знищує і перетворює квітучу землю на прах продовжується в арії-плачі Евридики. І як сучасно звучить ця арія у часи війни! «Холод у кожній жилі / Я відчуваю, як тече кров, / Тінь безкровного сина / Наповнює мене жахом./ І на мою більшу скорботу/ Я бачу, що був жорстоким /До невинної душі,/ До серця мого серця».³

«Метаморфози» Овідія Баррі Коскі переклав мовою сцени як нескінченну гаму людських емоцій: від гніву, помсти, ненависті до лірики, нестримної радості, занурення в красу, доповнену моментами чарівного продовження життя людського тіла в інших організмах – у деревах, у тваринах або у воді.

Співпраця режисера Баррі Коскі і Чечилії Бартолі з диригентом Жанлукою Капуано назвали «союзом, укладеним на небесах». Диригент давно працює над вивченням рідкісних партитур доби бароко. Інтерпретації музики Антоніо Вівальді, насиченої красотами звучання різних сольних інструментів: віоли д'аморе, мандоліни, гобоя, фагота, цитри у виконанні оркестру Les Musiciens du Prince-Monaco, вважаються довершеними. Недарма музикознавці називають Капуано психологом звуку. Постановчна команда для продукції «Готелю Метаморфоз» зібралася зіркова. Відомі барочні вокалісти Чечилія Бартолі (Евридика і Арахне), Леа Дезандре (Статуя, Мірра, Ехо), Надія Карязина (Мінерва, Нутриче, Юнона), Філіпп Жарукий (Пігмаліон, Нарцис), актриса Ангела Вінклер (Sprechstimme – Орфей) віртуозно, елегантно перепліталися одне з одним в історіях Овідія.

Hotel Metamorphosis. 2025. Фото: Monika Rittershaus

Динамічний плин венеційської музики у виставі був скомпонований з фрагментів маловідомої оперної спадщини Вівальді. «Готель Метаморфозис» явив калейдоскоп різних історій, світ людських афектів, розглянутий по частинах. Тут і повчальна історія гордині: земна жінка Арахна змагається з Мінервою у мистецтві ткацтва і перемагає. У гніві богиня перетворює Арахну на павука. Тут і туга чарівної Мірри, яка зваблює власного батька, народжує дитину і від сорому перетворюється на міррове дерево. Артифіційна історія кохання скульптора Пігмаліона до власного творіння – жіночої статуї завершується оптимістично. Як і Нарцис, Пігмаліон милується відображенням своєї величі у власному творінні, але потребує допомоги Венери, божественна сила якої перетворює статую на живу жінку. Питання, чи стане Пігмаліон від цього щасливий, вирішується філософськи: Венера дарує Пігмаліону шанс відкрити не лише свій геній, а і свою людяність. Подібна й історія Нарциса, закоханого у своє відображення, яке він побачив у дзеркальній поверхні озера. Його метаморфоза елегійна і сумна. Нарциса кохає німфа Ехо, але її любов непомічена. Коли тілесний образ німфи зникає і залишається лише її чарівний голос, що повторює останні слова Нарциса, юнак поринає у вічну журбу за недосяжним і перетворюється на маленьку тендітну квітку. Зворушена богиня Юнона перетворила Ехо на відлуння, щоб подарувати німфі вічне життя. В грайливому образі німфи, сповненому тілесної грації, легкості вокальних рулад у партії Ехо, молода француженка Леа Дезандре отримала заслужений тріумф великої артистки.

Hotel Metamorphosis. 2025. Фото: Monika Rittershaus

У часи Антоніо Вівальді оперні сюжети так само передавали грайливу легкість буття, тонкий гумор, нестримну жагу людської натури до змін і перетворень. Пастиші, стилізовані вторинні опери-попурі, складені композиторами з різних творів були доволі частим явищем⁴. Отже, «Готель Метаморфозис» виконав подвійну функцію – відродив старовинну форму музично-сценічних ренесансних розваг і, водночас, задовільнив сучасні інтереси молоді до різноманітних строкатих шоу.

Процес вибору саме цих історій і музичних фрагментів виявився трудомістким. Під час зустрічі з журналістами Баррі Коскі розповів, як разом з диригентом Жанлукою Капуано і Чечилією Бартолі переслухав понад 500 музичних творів і перечитав понад 250 оповідань. З різних невідомих опер Вівальді було обрано лише 20 арій, чотири ансамблі (дуети і терцети), кілька хорів. З мегапопулярного кончерто гросо «Чотири пори року» з доповненими текстами звучала «Весна» у виконанні барокового хору Les Musiciens du Prince – Monaco.

Hotel Metamorphosis. 2025. Фото: Monika Rittershaus

Чотиригодинну виставу, яка ні на хвилину не відпускала уваги глядачів, Коскі назвав «кулінарною книгою цілого італійського Ренесансу» з низкою віртуозних арій, світлотінями афектів, веселим барвистим шоу на сцені, де діють не архетипи, а сучасні люди. Абстрактні почуття – не для Коскі і не для Чечилії Бартолі. Сценографія Міхаєля Левіна та відеодизайн компанії Rocafilm створювали протягом вистави ефекти навколо метаморфоз живопису маловідомих старих майстрів («Орфей і Евридика» Едварда Пойнтера, «Нарцис» Франка Кавчича та інші). Картини прикрашали стіни готелю, потім перетворювалися на чудернацькі зображення комп’ютерного дизайну, сфабриковані цифровими технологіями ШІ.

Hotel Metamorphosis. 2025. Фото: Monika Rittershaus

Так, у сцені суперечки Арахни з Мінервою, у той момент, коли богиня перетворює мисткиню на павука, нитки трансформувалися у павутиння комп’ютерних кабелів, а фігури на екрані зливалися у комп’ютерних мережевих утвореннях або у пресовану мішанину фарб, схожу на техніку німецького митця Герхарда Ріхтера.

Hotel Metamorphosis. 2025. Фото: Monika Rittershaus

А, наприклад, розкішна різнобарвна сукня Бартолі – мистецький витвір Арахни-ткалі. реальна, ненамальована, з відтінком самоіронії метаморфоза – перетворення Арахни на зірку Чечилію Бартолі, оточену фанатами вокального мистецтва. Всі наперебій добиваються на сцені її автографів, роблять селфі і компліменти. Вдале, дотепне, поєднання метаморфоз живих героїв разом з дивами модерної техніки. І, як завжди у постановках Баррі Коскі, блиску постановці додає хореографія. Автор дивовижних танцювальних дивертисментів – хореограф Отто Піхлер.

Hotel Metamorphosis. 2025. Фото: Monika Rittershaus

Відчувається, як майстер психоделічних ефектів Баррі Коскі захопився поетичним світом Орфея. Орфей Коскі – трансгендерне творіння, митець, оповідач, медіатор епосу Овідія. Особливий статус і завдання Орфея у пастиші «Готель Метаморфозис» – озвучити міфи (речитативи замінені його розмовними текстами), наче це власні мрії і спогади режисера, сповнені біполярних афективних станів. Орфей перетинає природну межу між життям і смертю, його мистецтво розчулює Плутона і Персефону, перемагає смерть. Але, як в і реальному житті, повернути померлу кохану до життя йому не вдається. Можливо тому, що на мить він забуває, що є митцем, можливо надто людське прагнення поета (погляд на кохану Евридику) важливіше, як вічне місце на Олімпі?

Hotel Metamorphosis. 2025. Фото: Monika Rittershaus

Мораль епосу Овідія і вистави Баррі Коскі спільна: якщо митець прагне досягти божистого безсмертя, він мусить бути готовим до метаморфоз. Найважливішу метаморфозу Овідій напроророкує собі в останніх рядках епосу: «Я дійшов до кінця своєї праці, котрій ані гнів Юпітера, ані вогонь, ані меч, ані ненаситний час не зможуть ніколи зашкодити. … Моя краща частина живе, з нею я піднімуся високо над зірками»⁵… Останнє слово Овідія звучить для нас дуже актуальне: vivam – я буду жити.

¹ McCarter Stephanie. Die Metamorphosen des Ovids: Leben, Kunst, Verwandlung”. Das Programmheft der Salzburger Festspiele. Vivaldi-Ovid- Hotel Metamorphosis, 2025. S. 40.

² Оригінал віршу Райнера Марія Рільке: Lösch mir die Augen aus: ich kann dich sehn, / wirf mir die Ohren zu: ich kann dich hören, / und ohne Füße kann ich zu dir gehn, / und ohne Mund noch kann ich dich beschwören. / Brich mir die Arme ab, ich fasse dich / mit meinem Herzen wie mit einer Hand, / halt mir das Herz zu, und mein Hirn wird schlagen, /und wirfst du in mein Hirn den Brand, /so werd ich dich auf meinem Blute tragen.

³ Оригінальний текст італійського лібрето: Gelido in ogni vena / Scorrer mi sento il sangue, / L'ombra del figlio esangue /M'ingombra di terror./ E per maggior mia pena / Vedo che fui crudele / A un'anima innocente, / Al core del mio core.

⁴ Термін для цієї форми спільної композиторської практики походить від італійського слова «pasta» (тісто) та суфікса «-iccio» і раніше використовувався в гастрономії, як повідомляв у 1725 році відомий флейтист Йоган Йоахім Кванц: «Тут [у Флоренції] я слухав різні опери, але всі вони були складені з арій різних майстрів, що італійці називають пастічо (un pasticcio)». Blichmann, Diana. Verwandlungen. Oper in der „Serenissima“ zur Zeit von Antonio Vivaldi. Das Programmheft der Salzburger Festspiele. Vivaldi-Ovid- Hotel Metamorphosis, 2025. S. 50.

⁵ Цитата з «Метаморфоз» Овідія за: McCarter Stephanie. Die Metamorphosen des Ovids: Leben, Kunst, Verwandlung”. Das Programmheft der Salzburger Festspiele. Vivaldi-Ovid- Hotel Metamorphosis, 2025. S- 45.