«Любов Данаї» Рихарда Штрауса в Баварській опері: «Можливо, побачимося знову в кращому світі»
Фото: © Geoffroy Schied.
У лютому 2025 року Баварська державна опера відсвяткувала прем’єру опери Рихарда Штрауса «Любов Данаї» у постановці відомого німецького режисера Клауса Гута. Нова постановка настільки ж цікава, як і складна доля цього багатостраждального твору – за визначенням композитора «веселої міфології».
Лібретисти й історія постановки. Як відомо, ідея створити оперету на новий грецький сюжет, поєднавши два античні міфи «Мідас із золотим даром» та «Даная і золотий дощ», розпочалася з Гуґо фон Гофмансталем. У 1920 році сценарій був готовий, але не задовільнив композитора. Після смерті Гофмансталя (1929 рік) Штраус звернувся до Стефана Цвейга. Після еміграції Цвейґа (1934 рік) і конфлікту Штрауса з лідером нацистської верхівки Геббельсом навколо дрезденської прем'єри «Мовчазної жінки» (1935 рік) співпраця різко обірвалася. Але Стефан Цвейґ запропонував Штраусу іншого лібретиста – театрознавця Йозефа Ґреґора. Знайомство Штрауса і Ґреґора відбулося у 1919 році. На той час Ґреґор працював у Австрійській придворній бібліотеці.
Відомо, що Штраус недооцінював літературний стиль Ґреґора, але тим не менше у співпраці з Ґреґором створив «День миру» і «Дафну». До тексту Гуґо фон Гофмансталя «Любов Данаї» Ґреґор зробив кілька важливих змін у сюжеті (наприклад, поява Юпітера на сцені і любовний трикутник Юпітера-Данаї-Мідаса). Проте у цілому, лібрето «Любов Данаї» – «веселої міфології» або «політично-сатиричної пародії» (за визначенням Штрауса) – здавалося композитору надто меланхолійним, філософічним і драматургічно в’ялим. Отже, Штраус залучив до співпраці інших колег. Зрештою, у створенні тексту «Данаї» брали участь не менше шести співавторів: Окрім Ґреґора і самого композитора – режисери Лотар Валлерштайн, Рудольф Гартман і диригент Клеменс Краус.
Фото: © Geoffroy Schied.
Внесок лібретиста Йозефа Ґреґора. Сьогодні цей опус вважається раритетним, а ім’я лібретиста Йозефа Ґреґора – знаковим для нашої історії. Йозеф Ґреґор народився на території України в Чернівцях (1888 рік за Австро-Угорщини), вивчав німецьку мову, музикознавство, відвідував заняття з фортепіано і композиції у Відні; вивчав режисуру у Віденській придворній опері. Великий досвід митець і вчений отримав на посаді асистента режисера, засновника Зальцбурзького фестивалю Макса Райнгардта в Берліні та Мюнхені. У Відні Ґреґор здобув докторський ступінь, захистивши дисертацію на тему «Музичний розвиток проблем виразності». Після повернення до Чернівців він викладав у Чернівецькому університеті до 1914 року. Під час Першої світової війни Ґреґор змушений служити у Відні комісаром військової економіки. Під час Другої світової завершив монографію «Культурна історія опери. Її зв'язок з життям, духовними творами та політикою». Але до книжки не увійшли подальші події, що визначили трагічну долю опери «Любов Данаї». Під час повітряного бомбардування Лейпциґа згоріла в друкарні партитура «Любов Данаї», а невдовзі, під час повітряного нальоту на Мюнхен згорів Національний театр і частина декорацій та костюмів постановки «Любов Данаї». Як відомо, після цих подій, у 1944 році головний диригент Баварської опери і директор Зальцбурзького фестивалю Клеменс Краус після переговорів з нацистськими політиками переконав Штрауса на постановку опери на Зальцбурзькому фестивалі з нагоди 80-річчя композитора. Але після висадки союзних військ у Нормандії 6 червня 1944 року та замаху на Гітлера нацистське державне керівництво оголосило «тотальну війну». За кілька днів прем'єру і Зальцбурзький фестиваль скасували. Після генеральної репетиції ювіляр сумно повідомив про «Любов Данаї» як «останнє, незабутнє, найпрекрасніше завершення свого артистичного життя». Ця подія увійшла в історію як «унікальний» артефакт культурно-історичного значення». Звернувшись до музикантів оркестру Віденської філармонії Штраус вимовив пророчі слова, які разом з його невимовним поглядом з екрана Клаус Ґут актуалізував сьогодні для публіки Баварської опери: «Можливо, побачимося знову в кращому світі».
Фото: © Geoffroy Schied.
Утопія Штрауса і безнадійний меседж режисера. Утопічний «кращий світ» Штраус відтворив в музиці опери «Любов Данаї» про історію вибору на користь любові, а не золота, багатства, влади. Опера оспівує останню невдалу любовну пригоду Юпітера. В черговий раз закоханий у земну жінку Юпітер (глибокий, гучний, неповторний у виразних паралелях з ваґнерівським Вотаном-Мандрівником баритон Кристофер Мальтман) викликає у сплячої Данаї (сопраністка Мануела Уль у найкоротший термін блискавично замінила хвору Малін Бистрьом) ілюзію краси золота, зрошуючи її уві сні золотим дощем. Мотив золотого дощу, ілюстративно інструментований Штраусом (челеста, флейта, тріангель, дзвіночки) символічно нагадав ваґнерівську ідею чистого золота – золота Рейну.
Пригодам Юпітера допомагає бідний погонич віслюків Мідас (яскравий зірковий тенор Андреас Шагер), якого Юпітер нагороджує даром перетворювати на золото все, до чого він доторкається. Для Мідаса це благословення і прокляття водночас. Герой проходить велику еволюцію. Спочатку він відмовляється від свободи заради багатства і влади, потім від багатства і влади заради кохання. Мідас розуміє, що угода з Юпітером нечесна. Єдина мета Юпітера –заволодіти в черговий раз тілом і серцем земної жінки і одурити ревниву дружину-богиню Юнону. Для цього йому потрібний земний двійник Мідас, з яким Юпітер почергово ідентифікує себе у покоях Данаї.
На час угоди Мідас– найбагатша людина у світі. І саме він – жаданий гість і рятівник банкрота і брехуна короля-бізнесмена Полукса – батька Данаї. Останній в образі Дональда Трампа (палахкий, пронизливий тенор Вінцент Вольфштайнер) тікає від кредиторів і сподівається, що найбагатший чоловік у світі оплатить борги його країни, одружившись на доньці.
Фото: © Geoffroy Schied.
«Любов Данаї» починається хоровою сценою розлючених банкирів, які штурмують офіс Полукса. Але він продовжує гру «в довіру» і запевняє наївно віруючих про заручини Данаї з найбагатшою людиною у світі. Типовий для романтичної опери мотив «проданої нареченої» Клаус Ґут реалізує у руслі історії війн і політичних колапсів. Усвідомлюючи, що висловлювання про зв'язок опери з політикою для Штрауса – вагоме виключення, режисер нагадує, що критики охрестили «Любов Данаї» «грецькими Сутінками богів». Штраус саме так уявляв політичну сатиру в пізньогрецькому образі в опері. «Любов Данаї» свідчить про тотальне фіаско богів і людей: всі божествлять золото як запоруку збагачення і влади. Режисер тріумфально виводить на початку опери золотоносного Юпітера-переможця. У фіналі чуємо і бачимо розчарованого бога, подібного до Вотана-Мандрівника, що примирився з втратами Данаї, сили, молодості, краси, навіть хитрого радника – Меркурія, партія якого не випадково нагадала ваґнерівського Льоге. Навіть чарівні, милозвучні королеви з минулих походеньок Юпітера не можуть втішити Бога. Всі вони політично заангажовані. Європа (Євгенія Сотнікова) нагадала Маргарет Тетчер, Леда (Авері Амерау) – Юлію Тимошенко. Разом зі Семелою (Сара Дуфрезне) і Алькменою (Емілі Сієра) вони продемонстрували бездоганний квартет політичного конформізму.
Фото: © Geoffroy Schied.
Важлива згадка торкається метаморфоз назви опери від «Даная, або Шлюб за розрахунком», через «Останнє кохання Юпітера» до теперішньої версії «Любов Данаї». Ця опера стала першою, в якій Штраус ставить акцент не на імені, а на коханні. Порівняймо з назвами «Саломея», «Електра», «Дафна», «Арабелла», «Аріадна на Наксосі», «Єгипетська Єлена» або «Мовчазна жінка» чи «Жінка без тіні». Очевидно, що у момент написання твору на тлі руїн війни Штраус у назві означує любов як сенс людського життя.
Як раз в образі Данаї Штраус показав шлях випробувань і розвитку молодої жінки до сильної суверенної особистості. Спочатку загорнута у помаранчеву, потім у золоту суконку як у цукеркову обгортку з рожевим бантиком, Даная, захоплена красою і блиском золотого дощу уві сні, в реальності мусить робити селфі, позувати фотографам для реклами і чекати на багатія-нареченого. Клаус Ґут виразно показав Данаю як об’єкт купівлі-продажу на Нью-Йоркській фондовій біржі Уолл-стрит. Але мріє про щиру любов і після метаморфоз смерті і відродження (адже від дотику Мідаса Даная перетворюється на золоту статую, але Юпітер повертає їй життя), обирає збіднілого Мідаса, що пережив трагедію втрати Данаї і зрозумів тлінність багатства. Разом з цією оперою Штраус, очевидно, волів залишити наступним поколінням надію на «кращий світ» і заповіт гуманізму, заснований на людській любові.
Фото: © Geoffroy Schied.
Але Клаус Ґут розвінчав у своїй постановці надії Штрауса на цей «кращий світ». Ретроспективна арка від початку постановки до фіналу наче ставить запитання: чому історія не вчить? Алюзії реалій сучасного бізнес-світу (торгівля на біржі, шеф-банкрот, корупція, політичні інтриги), натяки на конкретних політиків і мільярдерів (Трамп, Маск), проєкції задимлених Нью-Йоркських хмарочосів – відгомін теракту 11 вересня на World Trade Center), інтер’єрні перверсії багатіїв (в cценографії Міхаеля Лівайна – золотий літак Мідаса за вікном, велетенське золоте ліжко в центрі сцени, золота гілка, золота троянда (перегук зі срібною трояндою з опери «Кавалер рози»), золоте дзеркало…, до повного комплекту не вистачало золотого унітазу Януковича – все це завершується ретроспекцією трагедій війни. Клаус Ґут показує кінострічку жахливих мюнхенських руїн (відео – rocafilm). Задокументований час історії створення «Любові Данаї» вражає.
Історія не вчить. «Любов Данаї» поряд з «Каприччіо» і «Метаморфозами» стала прощальним твором Рихарда Штрауса. Згадаймо, що світова прем'єра опери відбулася після смерті Штрауса на Зальцбурзькому фестивалі у 1952 році, у тому ж і наступному роках – у Відні, Мюнхені, Цюриху, Лондоні. Німеччина, як і багато міст Європи – територія суцільних поствоєнних руїн.
Фото: © Geoffroy Schied.
Розв’язка фіналу виявилася для Клауса Ґута міцним горішком. В інтерв’ю режисер згадує про проблеми з постановкою третього акту, в якому дія зупиняється, нічого не відбувається взагалі: «в якийсь момент я зрозумів, що, можливо, саме в цьому і є суть. Третій акт раптом перетворюється на картину і, напевно, більше схожий на ораторію чи на симфонію. Зовсім інший жанр, який Штраус раптово відкриває і я використав це як можливість відреагувати по-іншому, навіть стилістично». Клаус Ґут слушно залучив до фіналу постановки документальні знімки руїн Баварської опери, центральних вулиць, головної церкви Богоматері (Фрауенкірхе) Мюнхена, віллу Штрауса у Ґарміш-Партенкірхен – мальовничому баварському містечку біля Альп неподалік Мюнхена. Напевно Штраус, наживо переживши ці руйнування, шукав у стані внутрішньої ізоляції уламки краси в музиці. Мотив Юпітера, транспонований з величного мажору в мінор, майстерна оркестровка, інтенсивність оркестрових соло – достойна робота диригента Себастьяна Вайгле. Ототожнення Штрауса з Юпітером? Очевидно. В образі Alter Ego розчарованого бога композитор оглядає з великого екрану сьогоденну публіку і наш сучасний напружений світ на перехресті Третьої світової війни, напевно вже не сподіваючись ані на мир, ані на милосердя, ані на еволюцію, ані на здоровий глузд.
Можливо, залишиться лише Любов…
Фото: © Geoffroy Schied.
20.02.2025