«Нюрнберзькі майстерзінґери»: „In arte voluptas“ чи спроба ескапізму

«Нюрнберзькі майстерзінґери»: „In arte voluptas“ чи спроба ескапізму. Байройтський фестиваль 2025

Сцена з «Нюрнберзьких майстерзінґерів». Фото:©EnricoNawrath.

«Нюрнберзькі майстерзінґери» крізь рожеві окуляри ревю, мюзиклу, «колосальної комедії» (за висловом режисера постановки Маттіаса Девідса) – рідкісне явище в рецепції цього німецького, надто німецького твору Рихарда Ваґнера. Хоча раніше існувала традиція ставити фінал «Нюрнберзьких майстерзінґерів» у стилі мюнхенського Oktoberfest, у всі часи ескалації неонацизму і антисемітизму в Європі режисери змагалися у спробах виявити феномен «Казус Ваґнер», описаний Фридрихом Ніцше¹. Скільки реальних обставин життя, філософії, політичних хитань композитора, пропаганди радикально правих ідей приховує цей opus magnum, показав у попередній продукції Байройтського фестивалю Баррі Коскі (текст рецензії тут ). Амбівалентний зміст «Нюрнберзьких майстерзінґерів» складно реконструювати в одному ключі. Проте німецькому режисеру Маттіасу Девідсу, відомому насамперед постановками мюзиклів, це вдалося. Разом зі сценографом Ендрю В. Едвардсом він змайстрував веселу благодушну комедію, яка отримала одностайну реакцію публіки: сміх, гучні аплодисменти, несамовите тупотіння люксової фестивальної публіки. «Бу!» на адресу режисерської групи чути не було. А це велика рідкість для Байройта. Змінилися смаки? Люди втомилися від політичних контекстів? Розучилися сприймати Wagner-Kosmos філософськи, революційно, пророчо?

Танцюють усі

Сцена з «Нюрнберзьких майстерзінґерів». Фото:©EnricoNawrath.

Так чи інакше мета івенту була досягнута – Spaß, безтурботність, веселий сміх, святковий настрій. Квінтесенцію постановки у наші кризові часи зрозуміти не складно. Сміх не розв’язує проблем, але терапіює, заряджає позитивною енергією, має антистресовий ефект. Маттіас Девідс – керівник державного театру в Лінці – визнаний експерт легкого жанру. Очікувано, що його постановка в Байройті в стилі мюзиклу, Comedy-Show, яскравої публічної розваги, отримає успіх. Насамперед режисерська група не поскупилася на сценічні ефекти з мішаниною кольорів, костюмів, квітів, з гумором інсценувала масові сцени і хореографічні масовки з пародіями на промінентних осіб. У фіналі (третій акт, змагання майстерзінґерів) напередодні веселої карнавальної ходи цехових майстрів з’являються на сцені бюргери Нюрнберґа, що з’їхалися на машині часу з усіх епох, а також почесні гості нашої сучасності – серед них Ангела Меркель, Томас Готчальк (модератор), пару інших представників з політики чи шоу-бізнесу. Загадково, з якою метою всі ці сучасні герої мали свої дублі? Але такі питання для режисера, очевидно, другорядні. Я би на його місці відповіла так: щоб було ще веселіше. Але сцена і без того перенасичена блиском, світлом, рухом, всі, також Меркель з Готчальком синхронно танцюють парами. Блакитне небо, промені вогнів зорганізував неначе сам Король-Сонце – любитель шоу і шоу-бізнесу доби бароко. Публіка з лісовими мавками, гномами, мисливцями, баварцями в національних Lederhosen вітають популярний німецький конкурс співаків „Deutschland sucht den Superstar“ (костюми: Сюзанне Губріш).

У конкурсі, як відомо, перемагає лише одна зірка – Вальтер Штольцинґ. А марнославна анти-зірка Сикстус Бекмессер виставляє себе на посміховисько. Багатий бюргер майcтерзінґер Вайт Поґнер, як і оголошено, віддає доньку як трофей переможцеві конкурсу. Під величний марш майстерзінґерів публіка заходиться сміхом, коли красуня Ева в’їжджає до центру сцени у вигляді квіткової клумби на весь зріст з короною квітів на голові, вже не кажучи про велетенську надувну іграшкову корову (прообраз трофея), вигнуту наче тріумфальна арка на передньому фронті нюрнберзької країни розваг. Розпочинається велика сцена змагання майстерзінгерів.

Характери і голоси

Вальтер Штольцинґ  –  Майкл Спайєрс. Сцена з «Нюрнберзьких майстерзінґерів». Фото:©EnricoNawrath.

З фігурою Бекмессера, як не крути, легше робити пародійні сцени, аніж серйозні. Але Міхаель Найдж розкрив наївність цього персонажа. Його Бекмессер позбавлений антисемітського контексту ʽвічного жидаʼ. Він – вічний невдаха з добрими намірами і завжди попадає у халепу через переоцінку власних талантів і знань. Його ніхто не сприймає серйозно, ані Сакс, ані Ева разом зі Штольцинґом. Режисер намагався викликати симпатії у глядачів до цього бідолахи і це йому вдалося. Міхаель Найдж – до всіх його вокальних талантів – ще й чудовий комедійний актор.

У голос Майкла Спайєрса-Штольцинґа – всупроти критичним майстерзінґерам – публіка закохується відразу. Блискучий тенор – справжній переможець: вільний, закоханий, впевнений в собі. Щодо акторської гри і вокального перфекціонізму, голос Штольцинга звучав у кульмінаціях надто заокруглено, наче річ у собі, звуковий політ ніби зависав навколо гортані співака, огортаючи самого себе белькантовим ореолом. Бракувало пристрасності. Дії веселого героя розгорталися на межі жарту й гри. Наприклад, у першому акті публіку звеселяли загравання Еви з Штольцинґом іграшковими літачками з нотного паперу з псалмами під час богослужіння в нюрнберзькій церкві Св. Катарини. У сценографії Едвардса вона перетворилася на мініатюрну гірську капличку на височині підйому. Перед сходами стоїть дорожній знак для пішоходів ʽслизька дорогаʼ – легка іронія над втратою ролі церкви у сучасному суспільстві. Авжеж Штольцинґ вирішує краще послухати музику вуличних музикантів знизу і почекати, поки Ева спуститься до нього. Тим часом він складає з літачків велике паперове сердечко. Кітч замість пристрасних почуттів відчувається і в другому акті. Закохані, готові до втечі з міста майстрів, переховуються позаду старої телефонної будки, що втратила свою функцію комунікації і перетворилась на ерзац-бібліотеку, завалену книжковим непотребом. Такі об’єкти можна побачити майже у кожному європейському селі. Ідея знецінення старих нот, книг, табулятур нюрнберзьких майстерзінґерів? Очевидно! Штольцинґ демонстративно відхиляє правила і посвячення у клуб майстрів. Навчаючись у найстаршого майстра Ганса Сакса, він воліє обходити правила і слідувати власним бажанням – співати і заручитися з Евою. Зовнішньо поверхневі режисерські ходи не заважали, однак, бездоганним вокальним ансамблям.

Сміх у залі

Сикстус Бекмессер – Міхаель Найдж. Сцена з «Нюрнберзьких майстерзінґерів». Фото: ©EnricoNawrath.

До акустичного феномену вокальної майстерності співаків щоразу підключався жартівливий візуальний. Навіть музичних критиків не обійшла жартами команда Байройтського фестивалю: всіх розсадили у 13-й ряд, щоб відзначити 13-ту постановку «Нюрнберзьких майстерзінґерів» в залі Фестшпільгауса. З 13-го ряду легко роздивитися всі деталі режисури персонажів. Найбільшу увагу привертали витівки Бекмессера. То він падає зі стільця, щойно відрихтованого Гансом Саксом (сміх у залі), то він повторює спроби вкрасти текст вірша конкурсної пісні (сміх у залі), то він співає Гансу Саксу свій Melodaj, натягнувши на носа сонцезахисні окуляри (сміх в залі). Він постійно збивається з ритму, та раптом на його лютні спалахує червоне неонове серце (сміх у залі). У фіналі третього акту, коли Бекмессеру вже нема що втрачати, цей лузер підступно спускає повітря з надувної корови під час найбільш важливого і критичного в рецепції опери монологу Ганса Сакса, дискредитованого націонал-соціалістами: „Ehrt Eure deutschen Meister!“ (з нім. – «Шануйте своїх німецьких майстрів!») з викликом хору „Heil Sachs!“. І знову сміх в залі, бо ж всі слідкують за витівками Бекмессера, а не за текстом пафосно-ідеологічної промови Ганса Сакса про Deutsches Reich, очищеної від присмаку нацистської ідеології і, до речі, вже достатньо аргументовано реабілітованої музикознавцями.

Ганс Сакс і оркестр

 Ганс Сакс – Ґеорґ  Цеппенфельд. Сцена з «Нюрнберзьких майстерзінґерів». Фото: ©EnricoNawrath.

Коли вже нічого не заважає старому майстерзінґеру вдячно приймати від нюрнберзьких бюргерів колосальної сили величальний хор «Wach auf!», наздоганяє думка, що на відповідне вшанування виконавець партії Ганса Сакса міг би отримати і від диригента. Ґеорґ Цеппенфельд – елітарний байройтський співак, якому вдячна за кожну партію і сценічний виступ. Але для ролі Ганса Сакса він видався надто аристократичним, а партія дещо високою для його басу. Проте співак на найвищому рівні достойно провів її. Винуватцем проблеми Ганса Сакса у цій постановці був не Цеппенфельд, а оркестр під орудою Даніеля Гатті. Темпераментний італієць – розкішний симфонічний диригент. Хтось жартома підмітив, що він найкраще диригує оперою, коли в ній ніхто не співає. Він царює в оркестровій ямі, ширяє на звукових хвилях наче дельфін у морі, якому немає діла до птахів над головою. Проте голос Ґеорґа Цеппенфельда взяв реванш у великому монолозі Wahn! Wahn! Überall Wahn! Даєшся диву, як актуально звучить ця дума Майстра сьогодні: «Безумство! Безумство! Безумство всюди! Куди б я не вдивлявся, у хроніки міст і світу, щоб віднайти причину, чому людей катують і мучать у марній звірій люті аж до крові!» (з нім. лібрето: „Wahn! Wahn! / Überall Wahn! / Wohin ich forschend blick', /in Stadt- und Weltchronik, /den Grund mir aufzufinden, /warum gar bis aufs Blut/die Leut' sich quälen und schinden/in unnütz toller Wut!“)²

Квінтет, Ева, вибрики сценографії

Сцена з «Нюрнберзьких майстерзінґерів». Фото: ©EnricoNawrath.

Гучний оркестр і надто узагальнену інтерпретацію тембрової драматургії Гатті вирівняв у знаменитому квінтеті солістів (Ева, Штольцинґ, Давід, Маґдалена, Ганс Сакс, „Selig, wie die Sonne meines Glückes lacht“, з нім. – «Блаженні, як сонце мого щастя усміхається»). Тиха кульмінація цілого твору являє нарешті спокій, рівновагу, розчинення в абсолютній красі лірики. У цьому улюбленому номері всієї оперної літератури Гатті досяг ідеального балансу зі солістами. Інтенсивність слухового співпереживання об’єднала всіх, здається публіка в один момент перестала дихати. Але той, хто сподівався на продовження розвитку лірики, помилився. У цій постановці центральний ліричний жіночий образ Еви для Христини Ніллсон – колосальний Powergirl. Подекуди форсований високий регістр органічно вписався в створений Ніллсон характер сильної молодої жінки, яка знає, чого хоче і безкомпромісно добивається результатів. Володарка сильного ваґнерівського сопрано має чудовий потенціал для майбутньої Брунгільди.

У драматургічному плані режисер зміщував акценти з характерів персонажів на масові сцени: вузлові діалоги Давіда чи Ганса Сакса з Штольцинґом і Евою, почуття Сакса до Еви, також і сцена бійки, протести Штольцинґа проти старих Deutsche Meister, – усе це здавалося підготовкою або обрамленням розваг молоді. Чудовій сценографії першого акту, що імітувала глядацьку залу Фестшпільгаусу, поступалася сценографія другого з Різдвяними ялинками у День Івана Купала, барвистим фасадом з фахверковими будинками, які нагадували святково розмальовані німецькі солодощі на кшталт Lebkuchen. Однак всім було весело – і старшим, і молодшим. Мета режисера працює на майбутнє, адже з кожним роком кількість молоді на Зеленому пагорбі Байройту зростає.

Сцена з «Нюрнберзьких майстерзінґерів». Фото: ©EnricoNawrath.

Гумор Ваґнера, Schlaraffia і корова, що сміється

Програмний буклет з фрагментами текстів нової постановочної групи Байройтського фестивалю 2025 також рясніє цитатами і сентенціями навколо гумору композитора, навіть демонструє знімку веселого Ваґнера – симулякр, створений ШІ. На голові замість звичного берета – шапка-шлярафка, кумедна імітація лицарського шолома, виробленого з фільцу. Подібні ʽшоломиʼ і досі є важливою складовою ритуального одягу членів Schlaraffia Club. Як відомо, Ваґнер не був членом цього клубу. Девідс вирішив зачислити його разом з нюрнберзькими майстерзінґерами до Schlaraffia. І не лише жартома. Показати зразок демократії, цехового самоврядування німецького бюргерства від середньовіччя до сучасності крізь призму мистецтва не з політиками на чолі, а талановитими митцями – ідея Ваґнера, пандан якої режисер відкрив для себе в девізі цього клубу „In arte voluptas“ (з лат. «В мистецтві криється задоволення»). Ідея цікава, адже цей чоловічий клуб, заснований у 1859 році в Празі, існує досі і пропагує ідею насолоди мистецтвом від ʽбезтурботних гурманівʼ³. Символом гумору, мудрості, чеснот шларафів є пугач, якого бачимо в одязі учнів Ганса Сакса. Як відомо, Schlaraffia Club відмежовувалися від будь-якого соціального, містичного чи благодійного впливу, характерних для Lions чи Rotary клубів, масонів чи розенкрейцерів. Згадаймо, що серед композиторів членами клубу Schlaraffia були Густав Малер, Франц Легар, Ганс Пфіцнер. Ним би міг стати за своїм світовідчуттям і Рихард Штраус – відомий гуморист і ескапіст в музиці під маскою ʽбезтурботного гурманаʼ на тлі руїн Другої Світової війни. Отже, якщо добре пошукати, знайдемо в постановці «Нюрнберзьких майстерзінґерів» Маттіаса Девідса не лише івенти, комедію і сміх.

Сцена з «Нюрнберзьких майстерзінґерів». Фото: ©EnricoNawrath.

У програмному буклеті привернула увагу цитата Умберто Еко „Das Lachern ist die Kunst der Vernichtung von Angst“ (з нім. – «Сміх – це мистецтво знищення страху»). Евристичний момент постановки (символ корови, що сміється) режисер приховав від публіки у програмному буклеті. Отже, хто не читає книжки й скидає цей інтелектуальний досвід людства у телефонну будку – той програв. Виявляється, ця корова – відомий у воєнні часи персонаж. У 20-х роках гурмани Франції насолоджувалися сиром La vache qui rit (з фр. – корова, що сміється). На пакованні було зображення корови. Французький ілюстратор Бенжамен Раб'є скопіював його на військові вантажівки під час світової війни. Цю веселу картинку La vache qui rit перейменували на La Wachkyrie. Безперечно, це була пародія не на ваґнерівську музичну драму „Die Walküre“, а на німецьку військову пропаганду музики Вагнера як ідеології нацизму.

Обґрунтовано, хоч і не на поверхні, режисер висловив свою позицію і відкрив нову сторінку в історії рецепції «Нюрнберзьких майстерзінґерів» Рихарда Ваґнера.

¹ Friedrich Nietzsche: ''Der Fall Wagner - Ein Musikanten-Problem'', 2. Auflg. Leipzig: Naumann 1892, 57 S.

² Wahn, Wahn, überall Wahn. „Die Meistersinger von Nürnberg“ Richard Wagner. URL: https://opera-guide.ch/highlights/show_highlight.php?id=920&oper_id=413&uilang=en

³ Слово Schlaraffe походить від старонімецького slur affe і означає «безтурботний гурман».