Аделіна Єфіменко

Тонка гра лейтмотивів, тембрів, динаміки, фактури, латентних інтонаційних ситуацій стали центральною подією штутґартської «Пікової дами», – ірраціональну комунікацію буття і небуття,  творила українська диригентка Оксана Линів.
 Універсалія руху в музиці бароко вперше осмислила дуалізм понять Bewegung і Verkehr – суть руху організованого, векторного, раціонального і руху заради руху, нескінченість руху по колу або в нікуди. У компромісному поєднанні «загальних форм руху» і концентрації теми таїться барочна діалектика імпровізаційності та регламентованості.
Рішення Цюрихської Опери не скасовувати прем’єри – європейська відповідь путінському режиму. Не бути нейтральним, коли йдеться про приниження прав і свободи мистецтва – вдячна справа гідності.
29.11.18 | Цюрих | Штука
Гра і реальність, коловерть розколотих, роз’єднаних людських доль – суть людської екзистенції від homo ludens до homo mortalis.
16.11.18 | Львів | Штука
Чи можна нав’язливе втручання «чужих» політичних контекстів у світ опери виправдати потребами актуалізації? Як найдемократичніший із музичних жанрів реагує на зміни власної сутності? 
Сюжетна пародійність гоголівського «Носу» стали лише парадоксальним стимулом відображення сучасності Іммендорффа.
Нескінченна оповідь про рани, біль, страждання, містеріальний урок християнської моралі, про провину і співчуття, про служіння вірі і любові до ближнього.
Лоенґрін Рауха не герой, а електрик, робітник, який мав би стати для Брабанту революціонером (блажен, хто вірує у прогрес революцій!)
Альянс магічної трійки «влада, війна, вбивство» продовжує правити свої смертельні культи у різних точках земної кулі.
Пробуджуються інстинкти колективного позасвідомого, діють ірраціональні сили, а слухачі перетворюються на комунікативний суб’єкт театрального ритуалу.