Бабине літо – се клубок павутинчастих спогадів, котрі од подуву вітру мов кінострічка розмотуються в миттєвости вересня, серпня, липня та червня, й тріпочуть перед очима, ніби звитяжне знамено, навертаючи на очі скупу сльозу.
Кожного літа малі міста перекидаються трохи на села. І справа не тільки в тім, що кількість населення різко зменшується через депортацію більшости дітей до бабусь чи поближче до моря. А й у тім, що сюди так само висилають дітисьок із мегаполісів, аби не травмувати їхній чутливий мозок доторком до повноцінного сільського життя, залишаючи трохи міських комфорту та ритму – чи, принаймні, їхньої ілюзії. Попри те, малеча все одно долучається до природи: трапезуванням йоштою, щавлем, румбумбаром та іншими місцевими екзотами; відкриттям для себе тваринного світу: коней, курей, корів, кіз та ін., котрі вільно пасуться серед міста, ніби так само вибралися на канікули чи на екскурсію малими бурґами.
Кожне наше літо завше проходило під знаменом якогось нового чи старого-нового приїжджого. Персони, довкола котрої крутилася вся літня дійсність.
Сценарій завше був вкрай подібним, бо все скидалося на приїзд бродячого цирку чи атракціонів, на поїздку на море, що затяглася: радість і трепет спочатку змінювалися на збайдужіння й обопільне бажання втечі немісцевих героїв додому ближче до кінця вакацій. Особливо зважаючи на те, що чимало із наших літніх героїв приїжджало із Заходу, де семестр починався у жовтні. Тож в перші дні канікул здавалося, що вони продовжать нам літо на місяць із лишком. Та в вересневі дні ми раділи куди більше школі й однокласникам, котрим можна було переповісти всі байки з відпочинку, тож заїжджі зоставалися біля родини, аби мати у вересні справжнє бабине літо.
Літо – це пора переймання ритуалів. Прийняття чужих традицій та поширення власних. Коломийський Вітя вчив нас вирішувати суперечки на чу-ва-чі замість довгого "камінь, ножиці, папір". Віра, що перебралася з наших широт до Італії зовсім малою, лічити на "Ponte, ponente, ponte, pi". Тернопільський Роман показував, як швидко зробити порядну альтанку замість наших примітивних вербових "штабів". А заодно давав несвідомі уроки, як задурити голову нашим сусідкам.
Ми, в свою чергу, теж мали чимось віддячити. Почувалися вчителями, котрим належало підтягнути безнадійного учня. Викладали заїжджим програму втрачених радостей та дуреньств: показували, як стріляти карбідом, як виливати кастети із олова, як посилити удар при помочі підшипника, як робити "кропивку" на руках чи виготовляти рогатки. Розказували, що з ягід їстівне, а чого ліпше до писка не брати.
Іноді гості мимоволі ставали причиною розбрату в наших рядах. Декотрі хлопці ладні були проміняти футбол на цілоденну гру в резинки, лиш би сподобатися літній дівчині. Що вже говорити, як траплялося, що двом, а то й трьом припадала до смаку ся заїжджа панна. Юнки ж заслухувалися розмовами літнього Ромка про розбирання машин і його музичний пульт, лиш би звернув на них увагу, тож теж бачили одна в одній суперниць.
Літо ставало порою пізнання, отримання новин про невідоме, ніби із пригодницьких книг. Заїжджі переповідали міські легенди та забобони, котрі циркулювали тільки в їхній окрузі. Ми ділилися своїми. Заодно всі розказували вигадані історії, начебто із власного досвіду. Як таких бракувало, то на свій страх і ризик видавали за власні сюжети із фільмів, побачених по відіку. Вигадували уявних хлопців й дівчат, про перший секс, про неймовірні подорожі, а часто все це на купу. Сперечались до першої крові, присягали, змикаючи позаду пальці, аби клятва не діяла.
Згодом все частіше гостями почали ставати сусіди, що перебралися із батьками до Чехії та Італії, Іспанії та Канади, Польщі й Америки. По тому перші однолітки почали виїжджати на заробітки, а потім поверталися звідти на літо, а дехто й назавше, лиш відмахуючись рукою на питання: "Коли туди знову?"
Теперішні літа наче зовсім інакші. Отак іноді прокидаєшся зранку і чуєш дитячі крики італійською за вікном. На мить задумуєшся, де ти зараз. А то ті, хто колись виїхав, привозять вже на вакації своїх дітлахів. Спробувати йошти й побачити наживо кіз серед міста, а як пощастить, то й прокататись на фірі. Поки є кому приїжджати і є кому тут чекати – будуть малі міста, буде Теребовля, і бабине літо буде. Summer is coming.
05.11.2017