У львівській кав’ярні-галереї «Штука» (вул. Котлярська, 8) відкрилась виставка кольорової графіки Івана Турецького «Пори року», яка працюватиме до 31 січня.

 

Четвергова сесія Львівсьkої місьkради була гарячою, яk мало kоли. Конфронтація вічних опонентів – депутатів і місьkого голови – сягнула піkу: один не шkодував другим ущипливостей, другі першому гуkали «Ганьба!». Бургомістрові вета долалися, важливі для нього питання відkладалися, в kолеса kадрових ухвал жваво пхалися депутатсьkі палиці.

Низка гостинних виступів на львівській концертовій естраді наших мистецьких сил, що постійно перебувають поза межами рідного краю, збагатилася новим, щоправда, знову вокальним концертом у днях 31. X. і 1. XI. ц. р., яким Концертне Бюро Інституту Народньої Творчости у відновленій, хоч ще не вповні викінченій салі того ж Інституту дуже гарно й щасливо започаткувало цьогорічний сезон. На зміну доцьогочасних представників мужеського пола виступила цим разом співачка п.

  До 1776. р. постійної театральної мандрівної театральної трупи у Львові, а то навіть і в Галичині, не було. Щойно після розбору Польщі в 1772 р. та по прилученню Галичини до Австрії, слідом за німецькими урядовцями, які приїхали сюди з ґуберніяльним радником (ґуберніяльрат) Кочіяном, переїхав до Львова німецький театр Ґетерсдорфа в 1776 р.  

  Враження з вистави творів Труша, Новаківського, Ковжуна й Холодного.   Ще свіжа память про тих чотирьох. Ось вони ще живі перед нашими очима, а їх творчість ще не підведена білянсовою рискою, що передає їхню духову спадщину історії.  

  Відкрита в минулу неділю вистава чотирьох мистців дала кожному відвідувачеві чимало матеріялу для вражінь і міркувань. Новаківський, Холодний, Труш, Ковжун — кожний з них завдячує дещо Львову, хоч багато більше Львів завдячує їм. Письменник може легше добувати зі своєї уяви теми, ніж маляр, який потребує більше реальних предметів, щоб міг їх відтворювати на полотні.  

  Ще чорніє сніг латками, вітер лиже цвіль плотів, а вже юний сонця гамір під ворота прилетів.   Ще печаль у мене в думці хоче радість мрій затерти, та вже сонце струми струнчить на нові весни концерти.   Світ сльота ослизла в'яже в сірі змари, мов в бандаж, та він пружить дужі м’язи, щоб стрясти відлиг вантаж.   День підносить хмурі брови. Вітер весняний звірям став чорний мускул хмар подряпав аж до фіолету крови.  

  І.   Туга за німбом   Це певно втягнуть в книги літописці, Як вбили Княжну відьми й опирі... І вічно будуть дітям при колисці Співать про час той журні матері...   І гнів, як вуж серця внучат обвиє, Туга за німбом впаде, як петля... Коли ж ти станеш, несторівський Киє, Чайки Дніпром по славу направлять!   Та хай ще грім і чорні гекатомби, Хай знову муки і гаряча кров... Рве серце біль, мов стотоннові бомби,

  З посмертної течки   Клонюсь могилам, мученим в крові, Клонюсь мерцям, де б'ють серця живі, Клонюсь їх тіням, що між люди йдуть І дітям нашим тугу принесуть!   І шестикрильми вилетить їх дух, І втягне ввесь народ в великий круг, І крильми вдарить у великий дзвін, І вилетять орли з кривавих стін.   За кров, за рани, за печаль, за сум, За біль земель, роздертих нам на глум, За стоптану хоругву землякам — Прийде година плати ворогам!