Мер коротить депутатів

Скільки людей має представляти громаду Львова у міській раді? Питання чисельності депутатів ЛМР несподівано актуалізувалося з мера Андрія Садового. Під час останнього засідання ЛМР він «вкинув» у зал пропозицію скоротити депутатський корпус на третину вже з наступної каденції. Чинний міський голова зауважив при тому, що почувався б цілком комфортно, якби місто (майже мільйонник, до речі) у місцевій раді представляло два десятки депутатів. Нині, нагадаємо, міських депутатів у Львові 90 осіб.

Ясна річ, що заява Садового — одна з дрібних шпильок під нігті депутатського корпусу, стосунки з яким у міського голови складаються не завше гладко. Однак чи справді столиці Галичини треба аж майже сотню депутатів і що дасть їх скорочення, якщо до цього справа дійде?

А за мандат хтось, може, таки побоїться

Скільки треба депутатів?

Андрій Садовий звикло апелював до світової практики, мовляв, у Лондоні 20 депутатів, а у Львові 90, і це надто велика розкіш для міста. Щоправда, Андрій Іванович назвав цифру, не вдаючись в тонкощі місцевого самоврядування Великої Британії, та й із цифрами трохи помилився: до Асамблеї Лондона входять 25 осіб. Але такий підхід також не унітарний — міська рада Нью-Йорка, до прикладу, населення якого практично однакове зі столицею Англії, налічує вже 51 депутата.

Чинне законодавство України передбачає, що міста з населенням від 500 тисяч до мільйона осіб мають право обирати до міської ради від 60 до 90 депутатів. Львівська міська рада свого часу скористалася цим правом «на целеґо».

Скорочення числа депутатів міської ради не матиме суттєвих фінансових наслідків для бюджету з огляду на те, що вони не отримують за свою роботу зарплатні, ані не користуються тими благами та пільгами, які належаться народним депутатам (депутатам ВРУ). Можна говорити хіба про скорочення видатків на певні видаткові матеріали та скорочення часу спілкування чиновників (працівників адміністрації міського голови, департаментів, комунальних підприємств) з тими ж таки депутатами.

Водночас зменшення числа депутатів формально звужує можливості громади у доступі до влади, адже депутати є їхніми висуванцями до органів місцевого самоврядування. І в теорії — що більше депутатів, то більше народовладдя. Тож зменшення числа депутатів може свідчити про бажання монополізувати владу, віддалити її від виборця і посилити роль виконавчих структур.

Голова правління Комітету виборців України на Львівщині Роман Кошовий розповів «Z», що з погляду доступності депутатів і представлення інтересів виборців, то що більшим буде депутатський корпус, то краще, адже тоді виборець має більше шансів «достукатися» до свого представника у владі. Однак для керування містом у Львові депутатів забагато, тим паче, що реально рішення ухвалюють керівники депутатських фракцій.

«Якщо ми говоримо про число депутатів для керування містом, то насправді, я вважаю, що у нас депутатів забагато. Де-факто, керують містом керівники фракцій чи відповідні особи. Немає потреби приводити в раду велику фракцію, якщо вона сумлінно голосує. І, звичайно, з меншою кількістю депутатів набагато легше домовитися і знайти консенсус, ніж з великим числом депутатів, які можуть мати різні думки», — каже Кошовий.

Водночас голова правління Західноукраїнського реґіонального навчального центру Петро Мавко вважає, що Андрій Садовий підняв цю тему, бо «знову піариться». На його думку, питання про число депутатів є радше філософським, аніж політичним, і визначається рівнем довіри до влади та рівнем розвитку суспільства.

«Це питання радше філософське, аніж політичне. Кількість депутатів визначається рівнем довіри громадян до влади, рівнем розвитку самого суспільства. Велика кількість всіляких чиновників-контролерів-депутатів характерна для авторитарних суспільств, і що розвиненіше суспільство, то менше їх всіх потрібно. Якщо у нас зараз зменшити кількість депутатів ЛМР, то наслідком стане лише зростання ціни одного депутата. Такий хід — чистий піар, хоча як приклад, може, й непоганий», — ділиться Мавко своїми міркуваннями.

Міськрада мрії Садового

Роман Кошовий зі свого боку вказує на великий перегин на користь міського голови, що зараз є в структурі міської влади, адже лише невеликий підрозділ забезпечує діяльність депутатів міської ради, а все решта — це елементи структури, підпорядковані міському голові та його адміністрації. Крім того, існує ще один «незрозумілий» елемент влади, до формування якого виборці ніяк не причетні, — виконавчий комітет. Його членами стають певні особи, кандидатури яких подає міський голова і потім своїм голосуванням затверджують депутати. Водночас саме цей орган має цілу низку дозвільних повноважень і ухвалює практично всі непопулярні рішення, зокрема й про підняття комунальних тарифів.

Як дати людям доступ до влади?

Зменшення чисельності депутатського корпусу без змін самої системи є косметичним заходом. Очевидно, що потрібна зміна законодавства у сфері місцевого самоврядування, передовсім щодо фінансового його забезпечення. Адже тепер представницька влада на місцях реально розпоряджається мізерною часткою своїх бюджетів — все решта припадає на субвенції та трансферти з державного бюджету. Яку систему це породжує — українці знають дуже добре, навіть Кафку читати не треба.

Однак вже й зараз можна вносити якісні зміни, орієнтуючись на західні механізми. Один з таких механізмів називає Роман Кошовий, розповідаючи про створення комісій міської ради на кшталт тих, які діють, наприклад, у містах сусідньої Польщі.

Кошовий каже про Вроцлав — місто, за багатьма параметрами подібне до Львова. Комісії там не є суто депутатськими утвореннями, члени яких отримують вагомий вплив на певні галузі. Комісії — це дискусійні майданчики, бо депутати там становлять меншість, а більшість утворюють безпосередньо громадяни, причетні до проблеми, та галузеві експерти. Завданням роботи таких комісій є вироблення прийнятного для громади рішення і поданння того проекту на розсуд депутатів міської ради.  

Ще одним варіантом збільшення народовладдя, на думку експерта, є повернення в структуру міської влади районних рад, ліквідованих під час експерименту 1995 року з ініціативи тодішнього міського голови Василя Куйбіди. Роман Кошовий вважає, що самоліквідація районних рад у Львові була незаконною і спрямованою на посилення влади саме міського голови, адже районні адміністрації стали звичайними підрозділами у структурі управління, на вершині якої стоїть мер.

Голосувати — не вилами махати...

Повернення рад могло б наблизити виборців і депутатів, а отже, зробити набагато предметнішою відповідальність обранців за їхні рішення. Однак таке можливе лише за умови, що районні ради отримають повноваження для вирішення нагальних проблем з числа тих, що зараз їх вирішують в міській раді. Та в чинних реаліях сумнівно, щоб політики захотіли радикально скорочувати число депутатів міської ради і, головне, обсяги своїх повноважень і передавати їх на нижчий рівень. Це може статися хіба за умови ухвалення нового законодавства про місцеве самоврядування на загальноукраїнському рівні.

Зрештою, далеко не всі вважають повернення райрад у Львові аж такою гарною ідеєю. Петро Мавко, наприклад, каже, що це буде крок недоцільний. На його думку, треба формувати органи самоорганізації населення, передбачені у законодавстві.

«Районні ради стануть непотрібним "присоском", треба формувати органи самоорганізації населення. Вони заберуть на себе найнеобхідніші повноваження з організації життя на території і дозволять уникнути витрат на чиновників», — каже експерт.

Та й у більшості українських міст районні ради «скасовані» так само, як і у Львові.