(Дальше). Як наш рецензент типу п. Евшана іґнорує собі за те глибші вимоги естетичної критики, те покаже нам подрібний розбір одної критичної статї п. Миколи Евшана, (того репрезентанта бі­блїоґрафічних фабрикатів, про котрого я згадав висше), яка на днях появила ся в однім новім видавництві о. н.: „Найновійша українська лї­рика“. Подивімо ся лиш уважно, що вміє п. Евшан сказати інтересного про найновійших лїриків.

(Дальше.)

Сьогочасний журналїзм став одною з сил новочасної культури. Він тїсно звязаний з її са­мовладним прінціпом поспіху і з психольоґією її чоловіка. Чоловік нашого часу не гадає повта­ряти за Ґетим, що часопись служить лише хви­линї, отже шкода нею займати ся. Він навіть по­важить ся сказати, що любить її саме тому. Хвилина набрала в сьогочаснім житю глибшого значіня. В наших очах хвилина — се лиш каприз хвилї. Се инодї відблеск найглибшого житя. До бачаємо в моментах більше правди, нїж у про­ґрамово витворених процесах.

Розпочав письменську діяльність як публіцист. На 25-ім роцї житя став редактором ко­ломийської Народної Школи (1875), а в рік пізнїйше редактором Друга Народа (1876). В рр. 1885—86 редаґував Миръ. Крім сього співробітничав в цілім ряд їинших часописнй, як: Слово (1878—82), Зоря (1880—81), Бескидъ (1881), Проломъ (1881), Наука (1882) й ин. Друкував деякі свої працї також у часописях нїмецьких і польських. Писав на ріжні теми історично-лїте­ратурні, полїтичні, економічні.

Замісь ювилейної сильветки.  

Украінське питанє переходить в новійших часах дивні фази розвитку. Від коли при кінці XVI віку унія з Польщею, з разу політична, а далі й обрядова силою натуральноі реакціі кинула між Украінців сильний фермент і збудила перші проблиски національного почутя, першу свідомість національних інтересів відрубних від інтересів польських (почутє відрубности від Московщизни збудило ся і виступило досить різко вже в другій половині XVII віку), бачимо серед украіньского народу і серед украінськоі суспільности певне аналогічне, хоч не паралельне хвилюванє тоі свідомости і того почутя.

  Дня 26 н. ст. грудня відбулось під проводом проф. Н. Вахнянина друге засїданє артистичного комітету театрального. З краю зволили прибути пп. Волод. Левицкій з Станиславова і д-р Евг. Олесницкій зі Стрия. З місцевих членів явились пп.: Из. Белей, проф. Коцовскій, референт театральний проф. К. Лучаковскій, д-р Ом. Огоновскій і п. Ив. Франко. До нарад запрошено також будучого адміністратора театру, п. Винницкого.  

  І.   Не завадить нїколи розглянутись від часу до часу серед обставин та в суспільности, серед котрої жиємо, і спокійно та зовсїм предметово зібрати разом хоч деякі прояви, які нам тут впадають в очи; хиби наші стануть нам тогди виднїйші, а хоч их ще тим не поправимо, то будемо мати бодай то вдоволенє, що причини их стануть нам хоч би трохи яснїйші.  

  Статья надіслана Редакції.   "Дѣло" помістило в своїй статьї в н-рі 90 з 4 мая відповідь на статю поміщену під повисшим заголовком в 90 н-рі "Галицкой Руси". Тая відповідь відносить ся і до закидів на темат становища "партійного", а поминула сторону фахову. З тої причини прошу Вас, Пане Редакторе, зволїть помістити в "Дѣлї" отсе моє письмо.  

На засіданю виділу Просвіти 16 дек. 1891 р. рішено, на представленє д. Романа Заклінского зі Станіславова, видати яко книжечку товариства "Про ліченє методою Кнейпа".   Не знаємо мотивованя д. Заклінского, однак сам факт сего рішеня виділом Просвіти свідчить про те, що тому виділови невідомо, що метода Кнейпа се найновійший гумбуг шарлатанеріі в медицині.