Олексій Паляничка

Минуле може змінити тільки забуття або покаяння. Забуття призводить до рециклу подій, а покаяння дає можливість звільнитися із кола поневірянь. Нині знову спостерігаємо прагнення суспільства впасти в летаргію. І сучасний театр виступає каталізатором, котрий робить спроби протистояти стагнації.
31.01.20 | Львів | Штука
Хоча міжнародний  фестиваль ANIMO в польському  Квідзині не мав на меті «ставити під сумнів границі театру анімації», даний огляд бере під увагу саме такі події, що змушують замислитися над тим, де закінчується театр ляльок, а де починається кіно, драматичний театр чи і метапсихічні практики.
Вистава з поняттями реальності та актуальності має стільки ж спільного, як Велика французька революція із Жовтневою: паралель же між ними прочитується через суржик і хамське поводження прислуги, коли вже від монархії лишилися «ріжки та ніжки». Тому виникають асоціації, що це туземні «товаріщі» прийшли до влади.
16.08.19 | Львів | Штука
Ще однією цікавою метафорою у виставі є час:  якого вбивають, який помер, який зупинився. Але сама по собі ця тема не розкривається, а лише ретранслює іншу тему – божевілля, як відображення реального світу, де живе головна героїня.
17.04.19 | Львів | Штука
«"Різдвяна ніч" – і ми знову дорослі діти, з вірою у диво і гармонію. Оксана чекатиме черевички від цариці, а Вакула спіймає чорта за хвоста – аби лише прихилити до себе чорнобриву красуню, чорт вкраде місяця, а Чуб і компанія сидітимуть у мішках у звабливої Солохи»… (З опису вистави на сайті театру ім. Марії Заньковецької)    
15.02.16 | Львів |
Писав колись Остап Вишня, що мешканці країни Чухрен ‒ то особливий народ, котрий не має наснаги рухатися ні розумово, ні фізично. «Якось буде», ‒ одна з найпопулярніших мантр середньостатистичного чухраїнця, а потім, опівночі перед сесією, він відкриває вікно й закликає потусторонні сили фразою: «Шара, прийди!»  
26.07.14 | Львів |